Тема 5. Політичні режими і громадянське суспільство

План

1. Типи політичних режимів:

• Тоталітарний політичний режим.

• Авторитарний політичний режим.

• Демократія

2. Порівняльний аналіз політичних режимів (срс).

1. Політичний режим - реальний стан функціонування політичної системи, який характеризує механізми функціонування і розподілу політичної влади в цій системі та її зв’язок із іншими інститутами суспільства

Найчастіше політичні режими поділяються на диктатури (лат. dictatur - необмежена влада) влада однієї особи або невеликої групи практично необмежена, більшість політологів поділяє диктатури на тоталітаризм і авторитаризм) і демократії (грец. demos - народ і cratos - влада).

Тоталітаризм (від лат. totalis – весь, цілий) - політичний режим, при якому держава прагне повного контролю за життєдіяльністю суспільства та кожної людини, зокрема.

Термін запроваджений італійським ідеологом фашизму Д. Джентіле

Різновиди тоталітаризму

• правий тоталітарний режим, в основі якого лежить національний (расовий) критерій – Італія, Німеччина (в легшій формі – Югославія, Болгарія, Румунія, Іспанія, Японія, Португалія);

• лівий тоталітарний режим, в основі якого лежить класовий (соціальний) критерій – СРСР, Китай, Кампучія (Камбоджа), КНДР.

Причини появи тоталітарних режимів у 30-40-х рр. ХХ ст.

• людина внаслідок індустріалізації, масовій культурі втрачає зв’язок з патріахальною культурою;

• збільшується роль держави як регулятора і організатора взаємодії індивідів;

• виникнення технічних можливостей (засоби масової комунікації) для ідеологічного контролю над особистістю;

• суспільні (політичні, економічні) кризи.

1956 р. американські політологи К. Фрідріх і З.Бжезинський сформулювали основні ознаки тоталітарного режиму:

1. Офіційна ідеологія, повністю заперечує попередній порядок і покликана згуртувати громадян для побудови нового суспільства. Ця ідеологія повинна обов'язково визнаватися і розділятися всіма членами суспільства. Вона орієнтує суспільство на завершальному періоді історії, в якому повинен втілитися досконалий стан, тобто ця ідеологія має месіанський характер. В усіх тоталітарних режимах усі сфери життя суспільства - мораль, економічна ефективність, соціальні відносини, політичні норми і т.д. - підпорядковані ідеології.

2. Монополія на владу єдиної масової партії і очолюваної харизматичним лідером. Партія практично "поглинає" державу, виконуючи її функції.

3. Система терористичного поліцейського контролю, яка здійснюється не тільки за "ворогами народу", але і за всім суспільством. Контролюються окремі особистості, цілі класи, етнічні групи.

4. Партійний контроль над ЗМІ. Жорстка цензура будь-якої інформації, контроль за всіма засобами масової комунікації.

5. Всеохоплюючий контроль над збройними силами.

6. Централізований контроль економіки і система бюрократичного управління економічною діяльністю.

До цього можна додати ще такі риси:

• активна несвобода особи (змушування населення до постійної демонстрації лояльності режиму);

• боротьба з перманентними “ворогами”;

• конформізм, стандартизація особистості, культивування одноманітності, однодумності.

Авторитаризм (від лат.autoritas – влада) - політичний режим, за якого влада правителя чи правлячого угруповання не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття рішень

Основні відмінності авторитарних режимів від тоталітарних:

1) авторитаризм не має єдиної і обов'язкової для всіх ідеології, допускає обмежений плюралізм, якщо він не завдає шкоди системі; громадянин не піддається репресіям, якщо він не є активним противником режиму: необов'язково підтримувати режим, досить його терпіти (ритуальне підтвердження лояльності і відсутність прямого виклику); при авторитаризмі центральну роль грає не світогляд, а збереження влади;

2) неоднакова ступінь регламентації різних аспектів суспільного життя: при тоталітаризмі контролюються всі сфери суспільного життя, для авторитаризму характерна навмисна деполітизація мас, їх досить слабка політична інформованість;

3) при тоталітаризмі центром влади є одна партія (партійні органи пронизують весь державний апарат, громадські організації та виробничі структури); при авторитаризмі - найвищою цінністю є держава як осередок владних функцій (ідея держави як надкласового верховного арбітра);

4) авторитарні диктатури воліють зберігати традиційні класові, станові або племінні перегородки, які чужі тоталітаризму (в період становлення тоталітаризм руйнує колишню соціальну структуру, розриває традиційні соціальні зв'язки, "перетворює класи в маси");

5) при тоталітаризмі систематичний терор проводиться легально і організовано, при авторитаризмі використовується тактика виборчого терору.

Суттєвими рисами авторитаризму є:

1) монополія на владу однієї групи, партії чи коаліції, яка ні перед ким не підзвітна;

2) повна або часткова заборона на діяльність опозиції ;

3) сильно централізована моністична структура влади;

4) збереження обмеженого плюралізму, наявність диференційованих відносин між суспільством і державою;

5) успадкування і кооптація як головні способи рекрутації правлячої еліти;

6) відсутність можливості ненасильницької зміни влади ;

7) використання силових структур для утримання влади.

Авторитаризм має багату історію, яка включає в себе стародавні тиранії, деспотії та олігархії, абсолютні монархії періоду середньовіччя та Нового часу, фашистські диктатури та ін. У сучасному світі авторитарні режими також поширені.

Причини збереження та відтворення авторитаризму:

• збереження традиційного типу суспільства з орієнтацією на звичні й стійкі форми соціального життя і авторитети;

• відтворення клієнтельських відносин у соціальній структурі суспільств, які розвиваються;

• збереження патріархального і підданського типів політичної культури як переважаючих, що означає відсутність орієнтації населення на активний вплив на політичну систему;

• значний вплив релігійних норм (насамперед ісламу, буддизму, конфуціанства) на політичні орієнтації населення;

• економічна відсталість;

• нерозвиненість громадянського суспільства;

• високий ступінь конфліктності.

Різновиди авторитаризму

• Традиційні : абсолютні монархії, диктатури.

• Сучасні:

• теократичні режими;

• військові режими;

• одноособові диктатури;

• абсолютистські монархії;

• олігархічно-кланові режими;

• однопартійні диктатури.

Демократія (від грец. demos – народ, kratos – влада) - політичний режим, при якому державна влада організована і функціонує на засадах визнання народу її джерелом і носієм, грунтується на прагненні забезпечити справедливість, рівність і добробут

Передумови демократії

• розвинене громадянське суспільство;

• орієнтації значної частини населення на політичну участь (насамперед у формі виборів), тобто, домінування активістської культури;

• ринкові відносини; високий рівень економічного розвитку, доведено , що стабільне економічне зростання в кінцевому підсумку призводить до демократії;

• сформований середній клас;

• висока правова та політична культура, наявність толерантності в суспільстві, повага прав політичної меншості;

• згода суспільства щодо таких базових цінностей як права людини, право власності, повага честі та гідності особи і т.п.

Ознаки демократичного режиму

• особиста, індивідуальна свобода особи, гарантії її прав;

• народний суверенітет при загальному праві голосу всіх громадян незалежно від статі, майнового цензу, раси;

• представницький характер формування влади, який передбачає регулярні, чесні і конкурентні вибори;

• конкуренція політичних сил не лише при здобутті, а й при здійсненні влади (легалізація опозиції);

• вільні ЗМІ, що забезпечують альтернативність інформації;

• забезпечення законності в державі, внаслідок чого в умовній піраміді влади певна першість належить судові владі;

• контроль представницьких інститутів за діяльністю уряду;

• високий рівень участі населення в політиці.

• існування в суспільстві безлічі інтересів і широкого спектру можливостей їх вираження та реалізації;

• гарантований доступ груп до політичних інститутів;

• згода більшості суспільства щодо політичних норм і процедур.

• вирішення виникаючих конфліктів мирним шляхом.

• визнання вирішальної ролі більшості при врахуванні інтересів меншості.