3. Античні міста‐держави

Період переселень еллінів (стародавніх греків) на широкі простори Середземноморського узбережжя (так звана велика грецька колонізація), що тривав з VIII до кінця VI ст. до н. е., мав безпосередній стосунок і до південних територій сучасної України. Адже Північне Причорномор'я стало одним із ключових регіонів мілетсько-іонійської колонізації. Тут, а саме на острові (тоді - півострові) Березань виникло перше давньогрецьке поселення - Борисфеніда, а слідом за ним було засновано найбільші причорноморські міста-держави: Tipa, Ніконій, Ольвія, Херсонес, Теодосія, Пантікапей, Фанагорія, Горгіпія та ін.

Які були головні причини еллінської міграції? І чому саме землі Північного Причорномор'я стали її об'єктом?

Стосовно того, що спонукало греків до масового переселення в колонії, вчені висловили ряд здогадів. Найімовірніше, демографічний вибух спричинив перенаселення у невеликій за площею материковій Греції, змусивши людей освоювати нові землі. Дехто з науковців уважає, що колонізація була спричинена економічними чинниками, а саме - торговельною експансією грецького суспільства, з одного боку, і необхідністю забезпечення Греції продуктами харчування, сировиною і рабами - з іншого. Називають також геополітичний фактор - натиск лідійців і персів, що "витискав" греків у безпечніші місця.

Варта уваги також думка, що міграцію стимулювало, зокрема, загострення соціальних або міжетнічних протиріч усередині Греції, внаслідок яких переможені мусили шукати кращої долі поза межами держави.

Північне Причорномор'я вабило грецьких колоністів природними багатствами. Воно славилося родючими землями, м'яким кліматом, лісовими заплавами, зручними гаванями та багатими запасами питної води. Украй важливим було й те, що ці щедро обдаровані природою землі на той час не були заселені племенами землеробів.

На першому етапі існування (VII-І ст. до н. е.) міста-держави залишалися незалежними утвореннями, на другому ( І ст. до н. е. - III ст. н. е.) - підкорилися Риму. Занепад цих держав відбувся на зламі III"

IV ст. н. е. внаслідок кризи рабовласницької формації, загострення внутрішніх класових суперечностей і набігів кочових племен. Зупинити ослаблення не змогла навіть експансія могутнього Риму, оскільки римляни вбачали у містах-колоніях передовсім джерело прибутків, сировини і рабів, а також плацдарм для торговельних і дипломатичних відносин із "варварським світом". Погіршення економічної та соціально-політичної ситуації остаточно знищило міста-колонії. У IV ст. припинила існувати Ольвія, а вцілілий Херсонес відійшов до Візантійської імперії під назвою Корсунь. У XV ст. його вщент зруйнували монголо-татари. Така доля спіткала й інші міста-держави.

Суспільний устрій

Панівною моделлю соціального, економічного і політичного устрою суспільства була полісна, за якою організовувалося життя в материнській Греції. Вона полягала в існуванні єдиного комплексу, до якого входили місто як центр культури, політичного життя, ремесла, торгівлі, та прилегла сільська округа (хора) як осередок землеробства. За твердженням Арістотеля, поліс виник задля потреб життя, але існував для добра людей і був на той час найвищою формою соціальної справедливості. Платон писав, що лише в полісі можна було повною мірою задовольнити матеріальні й духовні потреби людини. Найвищими цінностями тут вважали заняття землеробством, дотримання традицій предків і вшановування божеств - покровителів міста і його громадян.

В умовах полісу сформувалося станово-класове громадянське суспільство, а саме союз власників-домогосподарів. Для них справою честі та громадянським обов'язком була участь у політичному житті поліса. Цей привілей надавали за правом народження лише громадянам міста (грек залишався громадянином того міста, до якого належали його батьки). Жінки вважалися вільними, але не мали політичних прав. Переважна більшість громадян були купцями, ремісниками, землеробами, котрі працею заробляли на життя, а політичною діяльністю займалися у вільний час. Соціальні відносини між громадянами будувалися на засадах політичної рівноправності людей, хоча за майновою ознакою суспільство було далеко не однорідним. Лише громадяни користувалися політичними правами, могли обіймати державні посади. Із настанням повноліття і набуваючи громадянських прав у повному обсязі, грек присягав на вірність своїй державі.

Другим за чисельністю станом були осілі чужоземці (метеки). Вони жили у полісах постійно, але політичних прав не мали. І лише за великі заслуги перед общиною поліса чужоземцю могли надати прав, як у громадян.

Експлуатували переважно рабів. їхню працю використовували в ремісничому виробництві, на солеварнях, у домашньому, частково і в сільському господарстві. Багато рабів працювало на Херсонеських клерах (державних земельних ділянках площею у 25-30 га), на малопридатних для землеробства кам'янистих грунтах. Значний зиск давав експорт рабів до материкової Греції.

Державний устрій

Державний устрій грецьких міст Причорномор'я будувався на тих самих засадах, що і в античних полісах Греції. За формою правління вони були демократичними або аристократичними республіками. Вільних громадян міста формально вважали джерелом влади, але фактично вся вона належала багатим купцям.

Вищим органом державної влади були народні збори, в роботі яких могли брати участь лише громадяни міста з 25-річного віку. Рабів, чужоземців та жінок було усунуто від управління. Збори ухвалювали декрети і постанови у сфері внутрішньої та зовнішньої політики, обирали посадових осіб, розглядали питання врегулювання морської торгівлі, надання громадянства, нормування грошової системи, укладення зовнішньополітичних угод і договорів, звільнення іноземних купців від сплати мита, нагородження громадян. Збори контролювали діяльність посадових осіб і приймали від них звіти про їхню роботу.

Постійно діючим виконавчо-розпорядчим органом була рада міста, котру обирали народні збори терміном на один рік. Вона готувала питання на народні збори, на її засіданнях обговорювали кандидатури на виборні посади. Рада міста контролювала посадовців. До її

складу входив суд присяжних і базилевс - головний жрець міста, хранитель релігійних культів.

Третьою ланкою міського управління були виборні колегії - магістратури або окремі посадові особи - магістрати. Обрані з-поміж повноправних громадян, вони очолювали окремі галузі управління: опікувалися фінансами, судовою діяльністю, військовими справами, питаннями забезпечення продовольством тощо. Найвпливовішою серед міських магістратур була колегія архонтів, яка складалася з п'яти-шести осіб на чолі з першим архонтом. її вплив на політичне життя поліса полягав у тому, що колегія керувала рештою ланок управління і у певних випадках могла скликати народні збори. Правові питання вирішувала колегія про-диків - юридичних радників. Посадовці агораноми та астіноми виконували поліцейсько-наглядові функції.

Право

В основу права грецьких міст-колоній було покладено правову систему афінської рабовласницької демократії. Певною мірою на правовому розвитку міст позначилися звичаї місцевих племен, які перебували у сфері впливу грецьких держав або жили по сусідству з ними.

Основними джерелами права було звичаєве право, закони народних зборів, декрети ради міста, розпорядження колегій посадових осіб. Законодавчому процесу греки приділяли особливу увагу. Проект нормативного акта розробляла спеціальна комісія юристів. Потім його передавали до ради міста, а після її ухвали виносили на затвердження народних зборів. Підготовлений проект закону мав бути юридично відшліфованим, оскільки ні рада міста, ні народні збори не могли вносити до нього зміни чи доповнення. Вони голосуванням приймали чи не приймали законопроект. Ухвалений документ видавали від імені ради і народу.

Правовій регламентації підлягали передусім майнові відносини, оскільки приватна власність набула в полісах широкого розповсюдження, їх об'єктами були земля, худоба, раби, будівлі, рухоме майно господарського призначення тощо.

Достатньо розвинутим було зобов'язальне право. Жвава зовнішня торгівля, вагома роль купецтва в економіці міст зумовили появу договорів позики, дарування, поклажі, успадкування, купівлі-продажу тощо. За загальним правилом, важливі угоди укладали при свідках, у державних установах, у присутності чиновників, які тут-таки брали податок на торговельну угоду. Сплату податків контролювали агораноми. Набули поширення оренда землі й застосування вільнонайманої праці - рідкісне явище у материковій Греції.

Бідність джерел заважає простежити класифікацію злочинів і застосування покарань. Відомо, що тяжким злочином вважали правопорушення, які зачіпали інтереси держави, а відтак - і всієї грецької общини поліса. До таких належали спроби повалення демократичного ладу, змови, розголошення державної таємниці, надання допомоги ворогові. Перебувала під захистом приватна власність. Покараннями, що їх застосовували до вільних людей, були смертна кара, конфіскація майна, штраф. Рабів здебільшого піддавали тілесним покаранням або страті. Покарання здійснювали публічно і, передусім, із метою залякування.