3.Хрестоматія з ідпу (Гончаренко)

Перші державні утворення на території Північного Причорномор'я і Приазов'я Писемні джерела про слов'ян (І—IX ст. н. є.) » Держава і право Київської Русі (IX—XII ст.) Держава і право феодально-роздробленої Русі (30-ті роки XII—XIV ст.) Суспільно-політичний лад і право в Україні під владою Польщі та Литви (кінець XIV — перша половина XVII ст.)= Війна українського народу за визволення з-під влади Речі Посполитої. Формування української національної держави у 1648—1654 pp. Входження України до складу Росії і його правове оформлення Суспільно-політичний лад і право України у складі Російської держави (друга половина XVII — XVIII ст.) Суспільно-політичний лад і право України у складі Росії у першій половині XIX ст. Суспільно-політичний лад і право України у складі Російської імперії в період утвердження і розвитку капіталізму (друга половина XIX ст.) Суспільно-політичний лад і право України в період з початку XX ст. до 1917 р. Суспільно-політичний лад і право західноукраїнських земель у період Австрійського панування ймають меланхлени (чорноризці), особливе, не скіфське плем'я. Вище ме-ланхленів, наскільки нам відомо, лежать озера і безлюдна пустиня. За річкою Танаїдом уже не скіфська земля; перша з тамтешніх діля­нок землі належить савроматам, які, починаючи від рогу Меотійського озера, займають простір на п'ятнадцять днів дороги на північ; по всій цій землі немає ні диких, ні садових дерев. Вище від савроматів на другій дільниці живуть будіни, що займають місцевість, суцільно вкриту різно­манітним лісом. Вище будінів на північ спочатку простягається пустиня на сім днів дороги, а за пустинею, більше в напрямку на схід, живуть фіссагети, пле­м'я багатолюдне і особливе; живуть вони полюванням. Поряд з ними в тій же місцевості живе народ, що зветься іірками; вони також займаються по­люванням таким чином: мисливець, вилізши на дерево, якими густо вкри­та ця країна, підстерігав звіра; у кожного напоготові кінь, привчений ляга­ти на живіт, щоб бути нижчим, і собака; коли мисливець з дерева побачить звіра, він стріляє з лука, потім сідає на коня і пускається навздогін, причо­му не відстає і собака. Вище іірків, у напрямку на схід, живуть другі скіфи, які відділились від царських і прибули в цю землю. Вся описана країна відрізняється таким суворим кліматом, що на протязі 8 місяців там стоять нестерпні холоди; в цей час не зробиш грязі, проливши воду на землю, хіба що розкладеш вогонь; море і весь Боспор Кімерійський замерзають так, що скіфи, які живуть по цей бік рову, юрба­ми переходять по льоду і возами переїжджають на той бік, у землю сіндів. Хрестоматія з історії УкраїнськоїРСР. — К., 1959. —Т. І. —С 8—10. Опис Геродотом життя і звичаїв скіфів Все найважливіше для життя є в скіфів у достатку. Звичаї ж у них та­кі. Вони шанують тільки таких богів: вище за всіх Естію, потім Зевса і Зем­лю, визнаючи останню дружиною Зевса, далі Аполлона, Небесну Афро-діту, Іріда і Арея. Ці божества шанують усі скіфи, а так звані скіфи царські приносять жертви ще й Посейдонові. Естія — по-скіфському зветься Та-віті, Зевс — Папай, на мою думку, цілком правильно, Земля — Апі, Апол­лон — Гіпосір, Афродіта Небесна — Аргімпаса, Посідон — Фагімасад. Скіфи не мають звички ставити кумирів, вівтарів і храмів жодному божес­тву, крім Арея; споруди ж на честь останнього у них у звичаї. Спосіб принесення жертв усім божествам у всіх скіфів однаковий і полягає в такому: жертвена тварина ставиться із зв'язаними передніми но­гами, а той, хто приносить жертву, стоячи позаду тварини, тягне за кінець вірьовки і перекидає її на землю; в той час як тварина падає, він звертаєть­ся до того божества, якому приносить жертву, потім накидає петлю на .

Розділ І Перші державні утворення на території Північного Причорномор'я і Приазов'я Геродот про розселення скіфів ..

.Починаючи від торжища борисфенітів (цього самого серединного з приморських пунктів усієї Скіфії), першими живуть калліпіди, що є ел­лінами — скіфами, а вище їх друге плем'я, яке зветься алазонами. Ці останні, як і калліпіди, в усьому іншому живуть однаково із скіфами, але сіють і вживають у їжу хліб, а також цибулю, часник, сочевицю й просо. Вище алазонів живуть скіфи-хлібороби, які сіють хліб не для власного вжитку на їжу, а на продаж. Вище них живуть неври, а країна, що лежить на північ від неврів, наскільки ми знаємо, не заселена людьми. Ці племена живуть по річці Іпаніду на захід від Борисфену, а якщо переїхати через Борисфен з боку моря, то спершу буде Полісся, а від нього вгору живуть скіфи-хлібороби, яких елліни, що живуть на річці Іпаніду, називають борисфенітами, а самих себе ці елліни звуть ольвіополітами. Ці скіфи-хлібороби на схід займають простір на три дні дороги аж до річки, що має назву Пантікапу, а на північ — простір на одинадцять днів плавби вгору по Борисфену. Над ними вже на широкий простір розкинулась пус­тиня; за пустинею живуть андрофаги (людоїди), особливе плем'я, зовсім не скіфське. Вище них лежить уже справжня пустиня, і там не живе, на­скільки нам відомо, жоден народ. На схід від цих скіфів-хліборобів, за річкою Пантікапом, живуть уже скіфи-кочівники, які нічого не сіють і не орють; вся ця країна позбавлена дерев, за винятком Полісся, ці кочівники на схід займають обшир на чо­тирнадцять днів дороги, який простягається до річки Герри. По той бік Герри знаходяться так звані царські володіння і живуть найкращі і найчисленніші скіфи, які вважають інших скіфів своїми раба­ми. Місцевість, яку вони займають, простягається на південь до Тавріки, а на схід — до рову, який викопали нащадки сліпих, і до торжища при Мео-тійському озері, званого Крімнами; частина ж їх володіння простягається до річки Танаїду. Місцевості, що лежать на північ від царських скіфів, за шию тварини, повертає палку, встромлену в петлю, і задушує тварину, не запаливши вогню і не виконавши посвячень і узливання; задушивши тва­рину і знявши з неї шкіру, жертвоприноситель починає варити м'ясо. Через те що скіфська земля дуже бідна на ліс, то скіфи придумали такий спосіб варити м'ясо: здерши з тварини шкіру, очищають кістки від м'яса, потім кладуть його в казани місцевого виробу, якщо такі є; ці каза­ни найбільше схожі на лесвійські чаші, тільки далеко більші за них; поклав­ши м'ясо в ці казани, запалюють кістки тварин і на них варять м'ясо; якщо казана нема, то вкладають усе м'ясо в шлунки тварин, підливають води і запалюють кістки; вони горять прекрасно, а очищене від кісток м'ясо лег­ко вміщується в шлунку. Таким чином, бик сам себе варить, а також і всі інші жертвені тварини. Коли м'ясо звариться, то жертвоприноситель, від­діливши божеству найкращі шматки м'яса і нутрощів, кидає їх уперед. У жертву приносять різну скотину, а особливо коней... ...Військові звичаї у них такі: скіф п'є кров першого забитого ним ворога, а голови всіх забитих у бою відносять до царя, бо той, хто приніс голови, дістає частину захопленої здобичі, а той, хто не приніс, не дістає. ...Царські гробниці містяться в Геррах, до яких іде судноплавний Бо-рисфен. Коли в них (скіфів) помре цар, тут викопують велику чотирикут­ну яму, виготувавши її, намащують труп покійного воском, розрізують живіт, наповнюють рубленим купером, ладаном, насінням селери, гану­сом, потім знову зашивають, беруть труп і на возі везуть до другого пле­мені. Ті, до яких везуть покійника, роблять те ж, що царські скіфи: відрізу­ють собі частину вуха, обстригають навкруги волосся, надрізують руки, роздряпують лоб і ніс і простромляють стріли крізь ліву руку. Звідти ве­зуть на возі труп царя до другого підвладного їм племені, причому ті, до яких приїжджали раніш, ідуть за ними. Об'їхавши таким чином з трупом усіх, вони приїжджають до Геррів, які з усіх підвладних народів живуть на найвіддаленішій окраїні і в землі яких знаходиться кладовище. Тут кла­дуть труп у могилу на підстилці, по обидва боки його стромляють списи, на них кладуть дошки і вкривають їх очеретом, а в решті простору могили ховають одну з наложниць царя, перед тим задушивши її, а також винода-ра, кухаря, конюха, слугу, візника, коней, по добірній штуці різної іншої скотини і золоті чаші (срібло і мідь зовсім не вживається); після всього цього вони всі насипають великий курган, намагаючись зробити його яко­мога більшим. Після того як мине рік, знову роблять так: із слуг, що залишались, вибирають найздібніших (вони природні скіфи, бо цареві служать ті, яким він сам накаже, а купованих рабів у них зовсім немає) і з них п'ятдесят чо­ловік, а також п'ятдесят найкращих коней задушують... Розставивши нав­коло могили таких вершників, скіфи розходяться. 8 Так ховають скіфи своїх царів; на випадок же смерті одного із інших скіфів найближчі родичі обвозять покійного на возі по всіх його друзях; кожний з них частує провожатих, причому і покійникові пропонує части­ну всіх подаваних іншим страв. Приватних осіб возять таким чином сорок днів, а потім ховають... ...В їх землі ростуть коноплі, дуже схожі на льон, крім висоти і тов­щини; з цього погляду коноплі значно перевищують льон; вони ростуть і в дикому стані і сіються. Фракійці роблять з них одяг, дуже схожий на лля­ний, так що навіть людина, яка не дуже на цьому знається, не може ро­зібрати, чи зроблене вбрання з льону, чи з конопель; а хто не бачив коноп­ляної матерії, той вважатиме конопляне вбрання за лляне. Скіфи беруть насіння цих конопель, входять під повсть і кидають насіння на розпечене каміння. Від кинутого насіння здіймається такий дим і пара, що ніяка грецька парова баня не перевершить цієї скіфської. Скіфи захоплюються такою банею і виють від утіхи: це заміняє їм обми­вання, бо вони зовсім не миють собі тіла водою. Жінки їх труть об шорст­кий камінь, кипарисове, кедрове й ліванне дерево, підливаючи до них во­ди, і густою масою, що при цьому утворюється, вимазують собі все тіло і обличчя: це дає тілу приємний запах, а коли на другий день знімуть мазь, то воно стає чистим і глянцюватим.

Гіппократ про життя і звичаї скіфів (V ст. до н.е.) В Європі є скіфський народ, що живе тепер навколо озера Меотіди і відрізняється від інших народів. Назва його савромати. Жінки їздять вер­хи, стріляють з луків і кидають дротики, сидячи на конях, і б'ються з воро­гами, поки вони дівчата, а заміж вони не йдуть, поки не заб'ють трьох во­рогів, і оселюються жити з чоловіками не раніш, як принесуть звичайні жертви. Та, що вийде заміж, перестає їздити верхи, поки прийде потреба поголовно виступати в похід... Щодо зовнішнього вигляду інших скіфів, саме схожості їх між со­бою і несхожості з іншими народами, можна сказати те саме, що й про єгип­тян, виключаючи те, що в других це зумовлюється спекою, а в перших холодом. Так звана «Скіфська пустиня» являє собою рівнину, багату на траву, але позбавлену дерев і помірно зрошену; по ній течуть великі ріки, які відводять воду з степів. Ось тут і живуть скіфи; звуться вони кочівни­ками, бо в них немає хат, а живуть вони в кибитках, з яких найменші бува­ють чотириколісні, а інші шестиколісні; вони кругом закриті повстю і зро­блені подібно до домів: одні з двома, інші з трьома відділами; вони непроникні ні для води (дощової), ні для снігу, ні для вітрів. У ці вози запрягають по дві і по три пари безрогих волів, роги в яких не ростуть від холоду. В таких кибитках перебувають жінки, а чоловіки їздять верхи на конях; за ними йдуть їхні стада овець і корів і табуни коней. На одному місці вони залишаються стільки часу, поки вистачає трави для стад, а коли її невиста-чить, переходять в іншу місцевість. Самі вони їдять варене м'ясо, п'ють кобиляче молоко і їдять «іпаку» (це сир з кобилячого молока). Такий спо­сіб життя і звичаї скіфів.. Повідомлення Страбона про грецькі колонії на узбережжі Чорного моря Якщо пливти з Таміракської затоки, то ліворуч буде містечко і друга гавань херсонесців. Потім, якщо пливти вздовж берега, на південь висту­пає великий мис, що становить частину цілого Херсонесу. На ньому роз­ташоване місто іраклеотів, колонія тих, що живуть на південному березі Понта, яке зветься також Херсонесом (тобто півостровом) і міститься на 4400 стадій плавби від гирла Тіри. ...Між містом і мисом є три гавані, потім іде стародавній Херсонес, що лежить у руїнах, за ним бухта з вузьким входом, коло якої переважно влаштовували свої розбійницькі кубла таври, скіфське плем'я, які напада­ли на тих, що рятувались у цій бухті; зветься вона бухтою Символів. Вона з другою бухтою, що зветься Ктенунтом, утворює перешийок в 40 стадій. Це й є той перешийок, який замикає малий Херсонес, що становить, як ми сказали, частину великого Херсонесу, і має на собі місто з однаковою з півостровом назвою — Херсонес. Це місто раніше користувалося автономією, але потім, спустошува­не варварами, примушене було взяти собі в покровителі Мітрідата Євпа-тора, який хотів іти на варварів, що живуть вище перешийка до Борисфену й Андрія. Ці походи були готуванням до війни з римлянами. Через це він, спонукуваний такими надіями, охоче послав військо в Херсонес і став во­ювати з скіфами, що були тоді під владою Скілура і його синів з Палаком на чолі; їх, за свідченням Посідонія, було п'ятдесят, а за свідченням Аппо-ллоніда, — вісімдесят. Він силою підкорив їх собі і в той же час зробився владарем Боспору, яким добровільно поступився йому тодішній його во­лодар Парісад. З тієї пори і дотепер місто Херсонес підкорене владикам Боспору... Від Феодосії до Пантікапея близько 530 стадій; вся ця земля ба­гата на хліб, має села і місто з доброю гаванню, зване Німфей. Пантікапей являє собою горб, з усіх боків заселений, колом у 20 стадій; на схід від нього знаходиться гавань і доки приблизно для 30 кораблів, є також акро- поль; заснований він мілітянами. Довгий час це місто і всі сусідні поселен­ня навколо гирла Меотіди по обидва боки його були під одноосібною вла­дою правителів з дому Левкона, Сатіра і Парісада, аж до того Парісада, що добровільно передав владу Мітрідатові... Великий Херсонес і виглядом, і розміром подібний до Пелопоннесу; ним володіють боспорські владарі після того, як він увесь дуже постраж­дав від безперервних війн. Раніш боспорські тирани володіли лише неве­личким краєм при гирлі Меотіди і при Пантікапеї до Феодосії, а найбіль­шу частину країни до перешийка і Каркінітської затоки займало скіфське плем'я таврів. Вся ця країна, а також, мабуть, і країна за перешийком до Борисфену, звалися Малою Скіфією. Через безліч переселенців, які пере­правлялись сюди з-за Тіру і Істра і заселяли цю країну, значна частина її теж дістала назву Малої Скіфії, бо фракійці віддавали їм землю, почасти примушувані силою, почасти ж унаслідок поганої якості грунту, бо біль­ша частина цієї країни болотиста. Що ж до Херсонесу, то, за винятком гірської частини на морському березі до Феодосії, вся інша його частина становить рівнину з добрим грунтом і надзвичайно багату на хліб; земля, зорана абияк, будь-яким орачем, дає врожай сам-тридцять. Жителі давали в данину Мітрідатові 180 000 медимнів хліба і 200 талантів срібла разом з азіатськими містечка­ми коло Сіндіки. І в давніші часи звідси вивозили хліб до еллінів, подібно до того, як солону рибу з Меотіди. Розповідають, що Левкон послав з Фео­досії афінянам 2 100 000 медимнів. Ці самі жителі півострова спеціально звались хліборобами через те, що народи, які жили вище них, були нома­да, що живилися м'ясом різних тварин, переважно ж кониною, а також коби­лячим сиром, молоком і сироваткою (остання, особливим способом при­готовлена, є для них ласощами). Через те саме поет і назвав усіх тутешніх жителів молокоїдами. Номади займаються більше війною, ніж розбійницт­вом, і війни ведуть за данину; віддавши землю у володіння бажаючим за­йматися хліборобством, вони задовольняються одержанням умовленої по­мірної данини не для наживи, а для задоволення щоденних життєвих по­треб; у випадку ж несплати грошей орендаторами — починають з ними війну. Ось чому поет назвав цих самих людей і справедливими, і разом з тим не маючими засобів. Справді, вони навіть не починали б війни, якби їм правильно сплачували данину. А не платять їм ті, які певні в своїх силах, так що можуть або легко відбити нападників, або перешкодити вдертю... Хлібороби ж хоч і вважалися щодо войовничості людьми більш мир­ними і цивілізованішими, але, бувши корисливими і стикаючись з морем, не втримуються від розбою і подібних незаконних засобів збагачення.