Торгово-консультаційні центри "Зелений світ"

Бізнес - продаж агрохімікатів та насіння овочевих культур. Мета франчайзера — організація системи збуту продукції. Франчайзер контролює ціни і асортимент у магазинах франчайзі, рекомендує інших постачальників, оформляє магазини у власному стилі, що підвищує їхню престижність в очах покупців. Ті, хто бажає приєднатися до мережі, повинні відповідати критеріям, які описуються у франчайзинговій концепції, зокрема, повинні мати магазин певної площі у зручному для покупців місці.

Переваги для франчайзі: франчайзер оформлює магазини, надає франчайзі рекламні вивіски (безкоштовно) і частку обладнання (у лізинг); навчає персонал; забезпечує рекламну підтримку торгової марки. Роялті, яке повинно щомісячно сплачувати франчайзі, становить 1% обороту продукції. Товар франчайзер надає на умовах товарного кредиту. На думку організаторів системи, доцільно проводити широку рекламну кампанію торгової марки ще до виходу на ринок. Зіткнулися з труднощами вибору партнерів у регіонах. У більшості випадків партнери, які бажали вступити у франчайзингову мережу, не мали досвіду у такій діяльності. Договірні взаємовідносини з франчайзі будуються на підставі типових договорів, які застосовуються у зарубіжній практиці.

В Україні франчайзинг може стати резервом розвитку малих підприємств, які займаються розробкою та виробничим втіленням продукції інноваційного характеру. З метою розвитку малого бізнесу в регіоні та поширення франчайзингу свій внесок могли б зробити регіональні органи влади. До числа корисних ініціатив, з якими необхідно виступити обласним адміністраціям, можна віднести такі:

° вивчення закордонного досвіду функціонування франчайзингової системи; її переваг і недоліків з точки зору вітчизняних умов господарювання для визначення перспектив розвитку відповідних договірних взаємовідносин у регіоні;

° пропаганда франчайзингу шляхом публікацій статей у пресі,скликання конференцій, семінарів, симпозіумів; о створення спеціалізованих фірм-посередників, які б займалися пошуком партнерів та іншими аспектами розвитку франчайзингу в регіоні на комерційній основі; ° пошук франчайзерів за кордоном, допомога в аналізі ринку, підбір потенційних франчайзі, організація субфранчайзингу;

° надання на пільгових умовах приміщень учасникам системи франчайзингу;

° підвищення культури ведення бізнесу та його правової захищеності завдяки контролю з боку франчайзера;

° можливість придбати нові ідеї, методи, технології, перейняти передовий досвід у веденні малого та середнього бізнесу і адаптувати їх до українських умов.

Успішне функціонування підприємств-франчайзі в західних країнах і в Україні пояснюється тим, що невелика фірма, використовуючи допомогу франчайзера, може у порівняно короткі строки розпочати свою справу і успішно подолати труднощі на початковому етапі становлення бізнесу. Випуск продукції під широко відомою споживачам торговою маркою забезпечує підприємству-франчайзі стабільний і високий попит на неї, а відповідно, стабільний прибуток.

Формування та подальший розвиток системи франчайзингу в Україні сприятиме розв'язанню багатьох проблем становлення малого підприємництва. Зокрема, це залучення в мале підприємництво широкого кола осіб, які ніяк не наважаться займатися бізнесом без підтримки та навчання. Це певний прошарок підприємців-початківців та інших осіб, здатних займатися підприємницькою діяльністю під керівництвом. Крім того, франчайзинг сприятиме опануванню малим підприємництвом нових технологій, підвищенню якісного рівня підготовки кадрів, розширенню сфер діяльності суб'єктів малого підприємництва.

Про ефективність застосування франчайзингу свідчать і такі дані: за традиційними формами контрактів виживають лише 10% новостворених фірм, а за франчайзинговою інфраструктурою продовжують працювати 90%.

Розвиток франчайзингу в Україні сьогодні ускладнюється тим, що немає великої кількості вдалих концепцій бізнесу, які можна було б розповсюджувати. Найперснективнішими напрямками впровадження франчайзингової системи в Україні в сучасних умовах є роздрібна торгівля, громадське харчування, побутові послуги, будівництво, автосервіс, готельне господарство, пункти прокату, сфера відпочинку.

Застосування франчайзингової системи зв'язків малого бізнесу з великим у національній економіці дасть змогу:

• підтримати підприємців-початківців, оскільки франчайзі має справу перевіреним бізнесом — послуги франчайзера конкурентоспроможні, а товари надійні;

• формування класу реальних власників завдяки залучення до бізнесу широкого кола осіб, які не наважуються самостійно розпочати власну справу без підтримки і навчання;

• ефективно використати ресурси великих підприємств для підтримки і функціонування підприємницьких структур сфери малого бізнесу;

• на основі створення невеликих локальних франчайзингових мереж задовольнити потреби споживачів у певних видах товарів, робіт і послуг, які раніше повністю або частково не задовольнялися;

• залучити у господарську діяльність малих підприємств матеріально-сировинні ресурси, відходи виробництва великих підприємств;

• здійснювати на якіснішому рівні підготовку кадрів для малого підприємництва;

• створити додаткові робочі місця, що позитивно вплине хоча б частково на розв'язання проблеми безробіття;

• сприяти соціальній стабільності завдяки забезпеченню збільшення чисельності зайнятого населення. Отже, франчайзинг має переваги для зацікавлених учасників, але пов'язаний з ризиками, які вимагають ретельних підрахунків і мінімізації.

До основних ризиків можна віднести:

• недостатня кількість спеціалістів, що займаються системою франчайзингу;

• великий ступінь недовіри до системи у зв'язку з відсутністю широкої популяризації впровадження франчайзингу в українській практиці;

• специфіка психології і поведінки споживачів.

Сама суть франчайзингу вимагає деяких обмежень свободи дій підприємця у вигляді стандартів якості та обслуговування, схем контролю та звітності, інтер'єрів приміщень, цінової та рекламної політики. Ці стандарти встановлюються франчайзером у договорі франчайзингу. Після становлення свого бізнесу франчайзі іноді починає ставити під сумнів необхідність подальших відносин з франчайзером. Помилковим є те, що повністю самостійно вести цей бізнес йому буде вигідніше. Зберегти свої позиції він може за рахунок наступних факторів:

1. Юридичні фактори: грамотно складений договір франчайзингу, сильна позиція з точки зору захисту інтелектуальної власності (патенти, свідоцтва на знаки для товарів та послуг, винаходи, авторські свідоцтва);

2. Вплив з боку бізнесу: франчайзер у випадку розірвання угоди припиняє комплекс послуг, зокрема, технічне обслуговування, консультації, розробка нових технологій, реклами, маркетинг, постачання тощо. Чим більше послуг надає франчайзер оператору і чим ці послуги найважливіші, тим проблематичніше для оператора розірвання франчайзингових відносин.

3. Іміджевий фактор: чим краще "розкручено" торговий знак і репутація франчайзера, тим сильніша позиція останнього у відносинах оператора.

4. Фактор взаємовідносин: франчайзер не повинен собі дозволити ставитись до франчайзі як до підлеглого. Необхідно вивчати проблеми

операторів, якомога частіше спілкуватись з ними особисто. Однак необхідно твердо стояти на своїх позиціях і не даватися будь-яких послаблень, що стосується стандартів франшизи і фінансових взаємовідносин.

5. Існують й інші проблеми, з якими стикається франчайзер:

• з розширенням мережі ускладнюється контроль за дотриманням франчайзі стандартів франшизи, а також за правильністю франчайзингових відрахувань роялті. Недотримання стандартів з часом призводить до розвалу мережі;

• франчайзі залежить від територіальної політики франчайзера. Якщо ці питання чітко не обумовлено, недобросовісний франчайзер з метою отримання максимального прибутку може створити для своїх операторів проблему внутрікорпоративної конкуренції;

• якщо формула бізнесу передбачає гарантовані поставки товарів або комплектуючих (наприклад, у системі McDonald's), то оператор також залежить від добросовісності та пунктуальності франчайзера.

Незважаючи на популярність франчайзингу в зарубіжних країнах, у нашій державі на сьогодні ця форма ведення бізнесу поки що не набула достатнього поширення. Причини різні: відносна дорожнеча франшизи, надто низька купівельна спроможність покупців, складні умови для організації успішного бізнесу. Крім того, вітчизняних ентузіастів стримує відсутність кваліфікованих кадрів і детальної інформації про франчайзинг.

В Україні успішне впровадження франчайзингу потребує законодавчо-нормативного забезпечення з питань взаємовідносин як у середині самої структури, так і у взаємовідносинах з державними та іншими фінансово-кредитними інститутами. Законодавче закріплення франчайзингових відносин сприятиме широкому поширенню даної форми господарювання, і відповідно, появі в Україні великої кількості міцних, стабільно працюючих підприємств.

Для цього державним та громадським організаціям, засобам масової інформації слід ширше популяризувати франчайзинг.

У грудні 2001 р. створено Київську асоціацію працедавців у сфері франчайзингу.

Сприяти у створенні та розвитку франчайзингових мереж здатна "Українська біржа інтелектуальної власності", основними напрямками якої є:

• пошук партнерів для продажу, ліцензування прав на об'єкти інтелектуальної власності;

• створення франчайзингоиої моделі ведення бізнесу практично "під ключ", пошук франчайзерів та франчайзі, проведення переговорів, консультаційне та юридичне обслуговування;

• управління портфелем інтелектуальної власності, реєстрація та супроводження інноваційних проектів.

З метою фінансової підтримки розвитку франчайзингових відносин банкам та лізинговим компаніям в Україні доцільно розробити політику стосовно франчайзерів та франчайзі, проаналізувати досвід зарубіжних банків з тим, щоб значно спростити надання кредитів і лізингового фінансування операторам франчайзингу.

Франчайзинг надає широкі можливості для розвитку структури відносин в цілому, інтеграції великого, середнього та малого бізнесу, просування організацій-виробників та вітчизняних товарів на внутрішньому і міжнародному ринку, набуття фірмового стилю товарам та їх виробникам, формування додаткової системи контролю якості продукції, створення умов для зростання прихильності населення українському виробнику, досягнення певного рівня захищеності учасників малого та середнього бізнесу, створення нових робочих місць.

Для запровадження франчайзингу в Україні існують такі передумови:

1. бажання великих компаній-франчайзерів працювати на українському ринку та поширювати систему франчайзингових відносин;

2. об'єктивна необхідність просування на українському та міжнародному ринках вітчизняних виробників;

3. забезпечення сприятливого розвитку малого підприємництва, суб'єктам якого необхідна підтримка в організації самого бізнесу, в інформаційному забезпеченні, у проведенні маркетингових досліджень, рекламних заходів;

4. наявність системи правових норм, що існує у міжнародній практиці франчайзингу;

5. необхідність формування та відпрацювання системи управління якістю по всьому ланцюгу взаємопов'язаних циклів "виробник-споживач".

Франчайзинг передбачає тривалі та стабільні відносини партнерів, що дозволяє забезпечити майбутній розвиток системи, дає можливість встановити тривалі перспективні цілі. На стадії розробки, безумовно, виникають певні труднощі, оскільки уся система договірних відносин повинна бути зведена до єдиного змісту та відпрацьована єдина корпоративна філософія ведення бізнесу. І це, зрозуміло, вимагає зміни стереотипів мислення у всіх без виключення співробітників фірми-франчайзера.

Щоб забезпечити появу пілотного підприємства-франчайзі, необхідно:

• оцінити готовність франчайзера до поширення нової системи;

• визначити предмет договору франчайзингу та розробити пакет документів, які входять у франшизу;

• оцінити потенційні ринки, на яких передбачається проводити політику активного просування;

• оцінити потенційних франчайзі, розробити механізм залучення їх до роботи у системі;

• брати участь у виставках, конференціях для пошуку потенційних франчайзі, проведення переговорів з представниками компанії — франчайзера.

Потрібно також формувати інформаційний банк даних про учасників франчайзингових відносин та забезпечити вільний доступ до нього, включити створення веб-сайтів в українському сегменті інтернету для розміщення комерційних пропозицій, вивчення стану франчайзингового ринку.

Моделюючи систему франчайзингу, необхідно враховувати галузеву, регіональну специфіку, ділову етику, психологічне сприйняття нововведень в управлінні бізнесом та персоналом.

Аналізуючи ситуацію, що існує в Україні, можна передбачати, що у найближчій перспективі, незважаючи на необхідність і можливість створення українських підприємств-франчайзерів, домінуватиме франчайзинг, який здійснюватиметься іноземними підприємцями. Зацікавленість в іноземних франчайзерах полягає ось у чому. Відкриваючи свої підприємства, вони підвищують зайнятість, постачають на ринок нові товари і послуги, які вітчизняні підприємства не зможуть надати нашим споживачам у повному обсязі. Місцеві підприємці, що бажають реалізувати свій потенціал, зможуть з успіхом зайнятись новим бізнесом як франчайзі, значно зменшуючи ступінь ризику. Крім того, функціонування іноземних франчайзерів дозволяє з часом накопичити досвід ведення франчайзингових операцій, достатній для більш широкого розвитку договірної системи внутрішнього франчайзингу в Україні.

У законодавчій базі України (Господарському та Цивільному кодексах) франчайзинг отожнюється з комерційною концесією.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торгових марок, промислових знаків, винаходів, комерційних таємниць), комерційного досвіду та ділової репутації.

Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту. Сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності

користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити иравоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

Договір комерційної концесії має бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недотримання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору. Договір підлягає державній реєстрації органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає як правоволоділець. Якщо правоволоділець зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який зареєстрував суб'єкта господарювання, що є користувачем.

Винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

Правоволоділець зобов'язаний:

• передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну користувачеві для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінструктувати користувача і його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав;

• видати користувачеві передбачені договором ліцензії (дозволи), забезпечивши їх оформлення у встановленому законодавством порядку;

• забезпечити реєстрацію договору комерційної концесії;

• надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

• контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.

З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:

• використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності торгову марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;

• забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі договору, виконаних робіт, що надаються, якості таких самих товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) безпосередньо правоволодільцем;

• дотримуватися інструкцій і вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;

□ надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послуги) безпосередньо у правоволодільця;

• інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торгової марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;

□ не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну інформацію;

□ сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Договором комерційної концесії можуть бути передбачені обмеження прав сторін за цим договором, зокрема:

• обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;

• обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з використанням належних правоволодільцеві прав;

• обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця;

• обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених договором, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.

Обмежувальні умови можуть бути визнані недійсними, якщо ці умови суперечать законодавству. Умова договору, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни, є неістотною. У договорі комерційної концесії може передбачатись особлива умова, відповідно до якої користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцезнаходження на території, визначеній у договорі.

Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем. За вимогами, що пред'являються до користувача як виробника

продукції (товарів) правоволодільця, останній відповідає солідарно з користувачем.

Користувач, який належним чином виконував свої обов'язки, має право на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тиж же умовах.

Договір комерційної концесії може бути змінений. Кожна із сторін у договорі, строк якого не встановлений, має право у будь-який час відмовитись від договору, повідомивши про це другу сторону не менш як за 6 місяців, якщо більш тривалий строк не встановлений договором.

Довгострокове розірвання договору комерційної концесії, укладеного на визначений строк, а також розірвання договору, укладеного без визначення строку, підлягають державній реєстрації.

Договір комерційної концесії припиняється у разі:

• припинення права правоволодільця на торгову марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом;

• оголошення правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом).

Перехід виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності, ви значений у договорі комерційної концесії, від правоволодільця до іншої

особи не є підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії.

У разі смерті правоволодільця його права та обов'язки за договором комерційної концесії переходять до спадкоємця за умови, що він зареєстрований або протягом 6 місяців від дня відкриття спадщини зареєструється як суб'єкт підприємницької діяльності або передасть свої права і обов'язки особі, яка має право займатися підприємницькою діяльністю.

Розвитку франчайзингу в Україні заважає відсутність потужної інфраструктури з обслуговування учасників франчайзингових відносин. Справді, за кордоном навколо самого процесу продажу франшиз створено величезну мережу супутніх послуг — консультування, підготовки бізнес-плану майбутнього підприємства, кредитування, лізингу обладнання, страхування самої франшизи.

Інша проблема пов'язана з популяризацією. Так, у США і Європі розвинена франчайзингова преса. Крім спеціальних журналів, у кожні і і країні є світові каталоги опису діяльності мереж. Низка мереж маї власні видання.

В Україні спеціалізованого видання немає, хоча чимало ділових засобів масової інформації час від часу освітлюють аспекти франчайзингу. У зв'язку з цим за сприянням Української Асоціації франчайзингу слід заснувати спеціалізоване щомісячне виданні "Франчайзинг в Україні".