Об'єднання юридичних осіб

На підставі Цивільного Кодексу України комерційні органі­зації з метою координації своєї підприємницької діяльності, а також захисту загальних майнових інтересів можуть за догово­ром між собою створювати об'єднання у формі асоціацій або союзів, що є некомерційними організаціями. Якщо за рішенням учасників на асоціацію (союз) покладається ведення підприєм­ницької діяльності, то така асоціація (союз) перетвориться в господарське товариство або товариство або може створити для здійснення підприємницької діяльності господарське това­риство, або брати участь в такому товаристві. До об'єднань підприємств відносяться асоціації, концерни, консорціуми, між­галузеві і регіональні союзи, фінансово-промислові групи, хол­дингові компанії і ін.

Організація і діяльність об'єднання підприємств будь-якої форми повинні будуватися на таких основних принципах:

• добровільність об'єднання на основі спільності економіч­ них інтересів;

• рівноправність учасників спільної діяльності;

• свобода вибору організаційної форми об'єднання;

• самоврядування учасників і об'єднання в цілому;

• організація відносин між учасниками на договірній основі.

28

Підприємства, що входять в об'єднання, зберігають свою самостійність і права юридичної особи. Керівні органи об'єднан­ня не наділяються розпорядчою владою щодо підприємств, які входять в об'єднання і виконують свої функції на основі договорів з підприємствами. Зупинимося на деяких формах підприємниць­кої діяльності детальніше.

Холдинги і фінансово-промислові групи (ФПГ) стали створю­ватися в Україні останнім часом. Вони покликані відновити втра­чений контроль держави і міністерств за діяльністю державних підприємств, технологічні і коопераційні зв'язки з країнами СНД, перервані в результаті розпаду СРСР, а також пожвавити інвес­тиційну діяльність в країні і тим самим підвищити ефективність функціонування як державних, так і приватних підприємств.

Холдинг. Це акціонерна компанія, що використовує свій капі­тал для придбання акцій інших компаній. В активи холдингу вхо­дять контрольні пакети акцій дочірніх підприємств. Дочірні підпри­ємства не можуть володіти акціями самої холдингової компанії. Холдингові системи включають головну (материнську) фірму, дочірні і онучаті фірми. При цьому материнська компанія, розта­шовуючи 5% акцій дочірніх фірм (на практиці достатньо набагато меншої частки акцій), ефективно контролює їх діяльність. В резуль­таті материнська фірма реально розпоряджається власністю, що у багато разів перевищує фактичну власність, що належить їй. Це приводить до концентрації капіталу, полегшує розв'язування круп­них фінансових і господарських проблем, забезпечує злагод­женість дій безлічі взаємопов'язаних компаній. За кордоном про­цес створення холдингових компаній напряму пов'язаний з розвитком інтеграційних процесів. Зокрема, холдингові пащі часто виходять за рамки національних меж, утворюючи транснаціональні компанії (ТНК). Важливим елементом при цьому є різні системи участі в акціонерному капіталі. На Заході єдиним обмеженням при створенні холдингових компаній є антимонопольне законодавство.

Холдингова компанія здійснює управління в рамках ТНК пе­реважно методами фінансової дії, встановлюючи для кожної спо­рідненої фірми основні фінансові показники: розміри прибутку, витрат виробництва, розміри і способи перекладення дивідендів, способи перекладення прибутків. Разом з фінансовими важеля­ми дії використовуються й інші засоби.

29

Інструментом централізованого управління може служити, наприклад, технічна політика, тобто зосередження наукових дос­ліджень і технічних розробок в єдиному центрі головної компанії і надання їх результатів дочірнім компаніям. Часто як такі інстру­менти використовуються розподіл між дочірніми компаніями номенклатури продукції, що випускається, розподіл між ними ринків збуту. Це характерно для таких ТНК, як «Зінгер», «ІВМ», «Кодак», «Катерпіллер трактор», «Сименс», «Сиба Гайги» і ін. Основні переваги холдингових компаній полягають в тому, що вони борються з конкурентами своїм об'єднанням, консолідацією зусиль. Позитивні сторони діяльності зумовлюються такими мож­ливостями холдингових компаній:

• використовувати збільшення розмірів виробництва і збуту;

• досягти високої ефективності в міжнародному русі капіталу;

• амортизувати негативну дію держави та підприємства. Оскільки ідея холдингових компаній запозичена за кордоном,

існують загальні цілі як в українських, так і в іноземних холдингів: створення холдингу дозволяє значно розширити інвестиційні можливості вхідних в нього структур, спростити розрахунки між ними, диверсифікувати виробництво, успішніше конкурувати на міжнародному ринку. Проте між ними є і серйозні відмінності.

Створення холдингів в Україні, крім позитивного, має і нега­тивні моменти: існує реальна можливість відродження адмініст­ративних методів управління, а також перетворення холдингів в монопольні структури у зв'язку із слабким антимонопольним законодавством.

Фінансово-промислові групи (ФПГ). В Україні ФПГ стали формуватися на підставі Указу Президента від 5 грудня 1993 р. «Про створення фінансово-промислових груп і порядок їх ство­рення». Цим документом передбачено три можливості їх утво­рення:

— на основі об'єднання приватних підприємств за договором;

• за рішенням Уряду України з участю державних підпри­ ємств;

• за міжурядовими угодами фінансово-промислові групи в Україні з метою залучення інвестицій, відновлення зв'язків між підприємствами, підвищення ефективності вироб­ ництва.

ЗО

Відмінні ознаки ФПГ:

• серцевиною групи звичайно служить яка-небудь фінансо­ ва установа (Ощадбанк, страхова компанія);

• важливу роль відіграє участь промислової частини, яку складають підприємства різних галузей.

Переваги ФПГ:

• органічна взаємодія фінансового і промислового капіталів;

• єдина політика ціноутворення;

• розвиток процесу кооперації виробництва.

Як основний недолік слід зазначити можливість монополізації ринку, що зв'язане більшою мірою з недосконалістю антимоно-польного і податкового законодавств.

До кінця 1995 р. в Україні діяло 14 ФПГ. В них ввійшли 150 підприємств і більше 60 фінансово-кредитних установ.

На сучасному українському ринку вже здійснюють свою діяльність транснаціональні ФПГ, наприклад в автомобілебудів-ництві. їх формування відбувалося в два етапи.

Підприємницькі союзи. Такі структури є групами незалежних компаній, пов'язаних між собою загальними цілями.

Для підприємницького союзу характерне те, що участь в од­ному об'єднанні не виключає участі в інших видах діяльності. Окремі фірми, що входять в підприємницьке об'єднання, розріз­няються розмірами і охоплюють роботу, яку вони виконують в його межах. Проте той факт, що всі вони пов'язані загальною метою, змінює принципи взаємостосунків.

Характерні риси мережних підприємницьких об'єднань:

• переплетення зв'язків, існуючих між постачальниками, по­ купцями і виробниками;

• довгострокові відносини між організаціями-учасниками, при яких кожна з них виступає одночасно як самостійна і ведуча.

В межах підприємницького союзу можуть утворюватися як формальні об'єднання компаній, так і спільні підприємства, де співпраця між компаніями дуже тісна.

Підприємницькі союзи найчастіше створюються компаніями, які займаються аналогічними видами діяльності. Це пов'язано з основною перевагою такого об'єднання — можливістю добити­ся загальними зусиллями поставлених завдань, нездійсненних

31

для кожної окремо взятої компанії. Прикладом може служити доступ до нових технологій, захоплення нових ринків збуту і т.д.

Уразі коли ризики при створенні підприємницьких союзів ве­ликі, неформальні об'єднання стають першим етапом на шляху створення спілок з більш міцними зв'язками. На цьому етапі ком­панії звичайно вивчають можливості партнерів, оцінюють по­тенційні ризики, працюють над проектами сумісних операцій.

Самостійним видом підприємницького союзу є ті з них, які поєднані сумісними інвестиціями (у тому числі на пайовій основі). Ці союзи мають більш міцні зв'язки, основу яких складають взаємні інвестиції. Партнери вносять свій внесок у вигляді гро­шових фундацій, технологій, ноу-хау.

Переважна частина об'єднань на основі пайових інвестицій створюється для проведення сумісних досліджень, обміну тех­нологіями, кооперації у виробництві нових товарів.

Ще однією перевагою підприємницьких об'єднань є взаємний інтерес підприємств, що переслідують різні цілі. Припустимо, од­ному партнеру необхідний доступ на ринок, а іншому — доступ до технологій. Це може послужити підставою для організації підпри­ємницького об'єднання. Ще одна можливість використовування таких об'єднань — доступ до ресурсів в обмін на капітал.

Підприємницькі об'єднання в світовій практиці виникли віднос­но недавно порівняно з холдингами і ФПГ. Ця обставина не доз­воляє оцінити результат їх діяльності повною мірою, виявивши всі «за і проти». Проте для українського підприємництва ця форма об'єднання юридичних осіб представляється достатньо перспек­тивною. Особливо принадно виглядає можливість утворення тим­часових неформальних підприємницьких об'єднань з метою вив­чення можливостей партнерів і оцінки ризиків спільної діяльності.

Концепція комерційно-посередницької діяльності

У зв'язку з формуванням ринкових відносин і розвитком ос­новних форм торгівлі особливу актуальність нині в Україні набу­ває комерційно-посередницька діяльність.

Комерційно-посередницька діяльність — це складна опера­тивно-організаційна система, спрямована на забезпечення звер­шення процесів купівлі-продажу з урахуванням поточних і перс-

32

пективних ринкових змін в цілях повного задоволення попиту населення і отримання прибутку. Це така діяльність, яка дозво­ляє всім учасникам комерційного обігу успішно взаємодіяти з урахуванням взаємної вигоди на всіх етапах реалізації торговель­них операцій. Саме комерційно-посередницька діяльність сприяє ефективному розвитку виробництва і впливає на формування його обсягів і перспективних напрямів. Вона більшою мірою виз­начає економічне положення промислової фірми, її комерційний успіх з урахуванням мінливих ситуацій на ринку.

Комерційно-посередницька діяльність на сучасному товарно­му ринку в Україні, незважаючи на загальну нестабільність і кри­зовий період, розвивається достатньо активно з відчутними змінами в оптовій, дрібнооптовій і роздрібній торгівлі і у сфері розподілу товарної маси. На відміну від минулих років у цей час процес розподілу товарної маси здійснюється безпосередньо під впливом ринкових законів, прямо залежних від стану попиту і пропозиції, якості товарів, рівня цін і конкуренції.

Для сучасної економіки стали достатньо звичними такі понят­тя, як торгові будинки, товарні біржі, брокерські контори, дист-риб'юторські фірми з власними агентами, дилерами, брокерами і маклерами. Ці поняття ще зовсім недавно не тільки не брали участі в ринковому механізмі господарювання, але і вважалися чужими існуючій економічній системі.

На перший погляд, становлення цього процесу здається в сучасній економіці достатньо хаотичним і безладним.

Багато сторіч еволюційного розвитку економіки в Україні підтверджують, що саме ринковий механізм якнайповнішою мірою може враховувати запити споживачів, що саме він може чітко і цілеспрямовано впливати на радикальні зміни господарю­вання. Кінцева мета комерційно-посередницької діяльності — прибуток, який може бути досягнутий виключно при повному і якісному задоволенні численних бажань і запитів покупців.

Ще в Х\/-Х\/І ст. на Русі традиційними торговцями були такі посередницькі групи, як «прасольство» і «офенство».

Прасол — це посередник, який збирає товар безпосередньо ізід перших виробників і направляє його в певні торговельні або сортувальні пункти, звідки цей товар йде в більш крупні роз­подільні центри (пункти).

33

Офеня — мандруючий торговець, що розвозить всюди дріб'язковий товар. Якщо прасол займався в основному скупо­вуванням і був максимально наближений до виробників продукції, то офеня в своїй посередницькій діяльності максимально був наближений до кінцевого покупця.

Таким чином, в Росії вже до XV ст. склався численний клас посередників-комерсантів. Поза сумнівом, що епоха Петра І по­служила могутнім імпульсом для розвитку комерційної діяльності в Росії. Сам Петро Великий, по суті, став першим підприємцем всієї Росії хоча тому, що йому повною мірою були властиві основні якості підприємця. Вивчаючи і переймаючи європейський досвід, Петро І заклав основний базис у розвиток російського бізнесу.

У дореволюційній Росії з появою класів купців і промисловців комерційно-посередницька діяльність набула широкого розвит­ку і стала основною справою для купецтва.

У XVI ст. на Русі з'явився перший документ, регулюючий ко­мерційні відносини. Це був кодекс «Російська правда», складе­ний Ярославом і доповнений його наступниками.

Лише на межі ХІХ-ХХ ст. починається усвідомлення значення і ролі інституту підприємництва і комерції. Французький економіст Андре Моршалл першим додав до згаданих вище трьох класич­них чинників виробництва (земля, капітал, праця) четвертий чин­ник — організацію. З того часу підприємництво і комерція роз­ширюється, як і функції, що додаються їм.

По-новому поглянув на цю проблему англійський економіст, ла­уреат Нобелівської премії з економіки за 1974 р. Фрідріх фон Хайек (1899-1984). На його думку, єство підприємництва і комерції — це пошук і вивчення нових економічних можливостей, характеристика поведінки, а не вид діяльності. Остання теза є дуже важливою.

Низка функцій, таких як ухвалення рішення, функції відпові­дальності, пов'язує комерційну діяльність з управлінською.

Впритул до поняття підприємець-комерсант примикає поняття вільна діяльність.

Під комерцією розуміється діяльність, здійснювана приватни­ми особами, підприємствами і організаціями по виробництву, наданню послуг або придбанню і продажу товарів в обмін на інші товари або гроші до взаємної вигоди зацікавлених осіб або підприємств і організацій.

34