Тема 4: Пристрої обробки та зберігання даних. Робота з клавіатурним тренажером. Адаптери

Для підтримання взаємодії пристроїв необхідно виконувати перетворення форм подання інформації, використовуючи спеціальні пристрої – адаптери. Це друковані плати, що, з одного боку, мають стандартне рознімне з'єднання для сполучення з шиною, а з другого – специфічне рознімне з'єднання (одне або кілька) для зв'язку з відповідним пристроєм. На платах розміщують мікросхеми й інші елементи, які виконують необхідні перетворення. З удосконаленням елементної бази зменшується потреба в адаптерах, оскільки деякі функції щодо перетворення сигналів виконують електронні схеми керування самих пристроїв (наприклад, накопичувачів), а деякі з узгоджень забезпечують мікросхеми, встановлені на системній платі.

Пам'ять ПК

Пам'ять ПК – пристрій, призначений для зберігання даних в комп’ютері.

Пам'ять комп'ютера умовно можна поділити на внутрішню (постійну, оперативну) та зовнішню (вінчестер, CD/DVD, флеш-пам'ять та ін.).

Внутрішня пам’ять

– Постійна пам'ять – зберігає необхідну для запуску ПК інформацію, яка записується на заводі виробником (BIOS). Постійна пам’ять містить основні команди ЦП, програми для тестування обладнання. Інформацію з постійної пам'яті можна тільки прочитати.

– Оперативна пам'ять – це пам'ять, з якої процесор бере програми і початкові дані для обробки, в неї він записує результати. Але дані в ній зберігаються доти, поки комп’ютер включений (після вимикання, інформація з оперативної пам'яті зникає - при необхідності її можна записати у зовнішню пам'ять).

Характерною рисою є велика швидкість виконання операцій. Обсяг оперативної пам'яті персональних ЕОМ становить від 16 Mb і вище (до 8 Gb) залежно від потреб користувача. Оперативна пам'ять розподілена на елементарні області – байти. Кожний байт має свою адресу.

Характеристики: об'єм (512Мб ... 8Гб); частота (133МГц ... 1667МГц ); тип (DIMM, SDRAM, DDR, DDR2,DDR3); час доступу.

– Кеш-пам’ять – власна невелика пам’ять процесора, куди він підкачує дані з оперативної пам’яті, щоб вони були напоготові й поближче до регістрів.

Зовнішня пам'ять

Накопичувані – це запам'ятовувальні пристрої, призначені для тривалого (що не залежить від електроживлення) зберігання великих обсягів інформації. Накопичувач можна розглядати як сукупність носія та відповідного приводу.

Привід – це поєднання механізму читання-запису з відповідними електронними схемами керування. Його конструкція визначається принципом дії носія.

Види накопичувачів:

– Вінчестер (HDD, накопичувач на жорстких магнітних дисках) – призначений для довготривалого збереження інформації. Це пристрій з незмінним носієм. Інформація записується на кілька пластин, ідеально плоских і з відполірованим феромагнітним шаром. При цьому запис проводиться на обидві поверхні кожної пластини.

Отже, працює не одна, а група магнітних головок, складених в єдиний блок. Пакет дисків обертається безперервно і з великою частотою. Кожна головка «плаває» над поверхнею диска на відстані 0,5-0,13 мкм. Проникнення в такий механізм найдрібніших пилинок вивело б його з ладу; тому електромеханічну частину накопичувача закрито герметичним корпусом.

Характеристики: інтерфейс (IDE, SATA II, РАТА); об'єм (10 Гб ... 1 Тб); об'єм кешу (пришвидшена пам'ять 8...32 Мб); швидкість читання/запису.

– Накопичувачі на оптичних дисках (CD/DVD-ROM) призначені для читання та запису дисків для довготривалого збереження інформації. На відміну від вінчестера, доріжки якого мають вигляд концентричних кіл, компакт-диск має одну безперервну доріжку у формі спіралі.

Характеристики: швидкість читання/запису.

Носій – це середовище зберігання інформації, на зовнішній вигляд може бути дисковим або стрічковим; за принципом запам'ятовування – магнітним, магнітооптичним, оптичним. Стрічкові носії застосовують тільки в магнітних накопичувачах; у дискових використовують магнітні, магнітно-оптичні й оптичні методи запису-зчитування.