Опорний конспект

Робоча група — це об'єднання в мережу рівноправних комп'ютерів.

Домен — це об'єднання групи комп'ютерів локальної мережі, яку адмініструють як єдиний об'єкт відповідно до спільних політик.

Політика — це сукупність правил і процедур адміністрування мережі, яких дотримуються користувачі.

Адміністратор — особа, яка керує доменом локальної мережі.

Сеанс користувача — це приєднання, що створюється між вузлами мережі для обміну даними.

Обліковий запис користувача — це запис у базі даних мережної ОС, що містить відомості, які характеризують користувача.

Профіль користувача — це файл, що містить дані про налаштування мережних засобів для конкретного користувача.

Ресурс — це файл, деяка частина пам'яті чи пристрій комп'ютера або мережі, які надають у спільне використання.

Права доступу до ресурсів — перелік завдань, які користувачеві дозволено виконувати особисто, у групі чи в домені.

Види (рівні) прав доступу: повний, змінити, читати.

Віддалений робочий стіл дає змогу користувачеві приєднатись до свого комп'ютера з іншого.

Віддалений помічник — це служба ОС, яка дає змогу іншій особі приєднатись до комп'ютера користувача за допомогою локальної чи глобальної мережі.

Тама 18. Глобальна мережа Інтернет

Дослівний переклад слова Internet — об'єднання декількох мереж. Інтернет — це мережа мереж. Розглянемо призначення і структуру Інтернету, способи приєднання до нього, служби і протоколи, адресацію комп'ютерів та інформаційних ресурсів в Інтернеті, поняття про гіперпосилання та гіпертексти.

Призначення, структура та історія Інтернету

Інтернет—це об'єднання тисяч локальних мереж і мільйонів домашніх ПК на базі стандартного протоколу передавання даних TCP/IP.

Історія створення. У 1957 році в США було створене Агентство перспективних розробок (ARPA). Одна з проблем, над якою працювало агентство, полягала в тому, що було необхідно об'єднати роботу дослідницьких установ, які були розкидані по території СІЛА. Необхідна була чітка, налагоджена система, яка б дозволяла різним дослідницьким центрам координувати свою роботу, обмінюватись інформацією за принципом «кожний з кожним». Працювати ж ця система мала таким чином, щоб вихід з ладу одного вузла цієї мережі жодним чином не вплинув на роботу інших. Що ж потрібно було об'єднати в цю мережу? Очевидно, комп'ютери як мозковий центр будь-якої дослідницької лабораторії.

У січні 1969 року вперше на декілька хвилин було запущено систему, яка зв'язала між собою чотири комп'ютери в різних кінцях США. А вже через рік нова інформаційна система розпочала роботу. Природно, що її назвали Arpanet.

У 1973 році через Arpanet вперше «поспілкувалися» комп'ютери різних країн. Мережа стала міжнародною. Коли в мережу приєдналися вже тисячі комп'ютерів, стало очевидним, що необхідно повністю переробити механізм доступу до Arpanet. Такий механізм було введено в 1983 році. Це був протокол зв'язку TCP/IP (Transmission Control Protocol / Internet Protocol). У тому ж році відбувся розподіл мережі Arpanet на частини, одна з яких відділи¬лась як наукова мережа NSFNet. Саме на її базі утворилась мережа Інтернет. У 1995 році розпочався справжній бум Інтернету. А 14 квітня 1998 року відбувся святковий «запуск» нової мережі, яку назвали Інтернет.

Провайдер

Функціювання Інтернету ґрунтується на некомерційних засадах. Користувачі платять тільки за користування лініями зв'язку і за окремі послуги. Власники серверів отримують прибуток головно завдяки розміщенню реклами. Послугу доступу до Інтернету надає провайдер.

Провайдер — це комерційна організація, яка забезпечує зв'язок локального комп'ютера з Інтернетом. Провайдер підтримує функціювання систем зв'язку з клієнтами та інформаційними серверами і надає різні додаткові послуги. Для доступу до інформаційних серверів він задіює високотехнологічні канали: супутниковий зв'язок, оптико-волоконні кабелі, радіозв'язок тощо.

Окрім забезпечення користувачам доступу до інформаційних ресурсів Інтернету, провайдер надає електронну скриньку, а також хостинг (місце на своєму сервері для розташування веб-сторінки користувача, можливо, платний) та інші послуги.

Послугу доступу до Інтернету тепер надають оператори звичайного телефонного та мобільного зв'язку й кабельного телебачення.

Способи приєднання до інтернету

Спочатку для приєднання домашнього ПК до Інтернету застосовували технологію додзвону. Додзвін (інший термін – комутоване модемне з'єднання) виконували методом з'єднання з провайдером у зручний для користувача час звичайною телефонною лінією із застосуванням звичайного факс-модема. Додзвін мав такі недоліки: неможливість скористатись телефоном для поточних дзвінків; оплата за телефонний зв'язок; низька пропускна швидкість каналу зв'язку (до 56 Кбіт/с).

Тепер застосовують технологію, яка має загальну назву виокремлена лінія. Виокремлена лінія призначена для постійного і швидкісного доступу до Інтернету (тоді як додзвін був для сеансового й повільного).

Модем – головний пристрій для приєднання комп'ютера до глобальної мережі. Використовують різні типи модемів:

• вбудований чи зовнішній звичайний факс-модем для традиційного додзвону;

• ADSL-модем для швидкісного зв'язку;

• спеціальні USB-модеми чи мережні карти (PC Card) для бездротового зв'язку (Wi-Fi);

• модеми, вбудовані її мобільні телефони і смартфони.

ADSL-технологія

ADSL-технологія використовує звичайну телефонну лінію і дає змогу імітувати виокремлену лінію шляхом частотного розподілу сигналів. Це забезпечує постійний доступ до Інтернету, розблокування телефону для розмов і дає змогу також отримувати сигнали цифрового телебачення. Для організації такого зв'язку потрібен ADSL-модем марки D-Link чи ін. Приєднання забезпечує провайдер, що надає послугу швидкісного зв'язку. Він може надавати цю послугу без обмежень на трафік (обсяг переданих даних). Це так званий безлімітний Інтернет.

ADSL-модем приєднують до телефонного розгалуджувача і до комп'ютера через мережну картку LAN і налаштовують зв'язок. Телефонний розгалужувач називають сплітером. ADSL-модем є шлюзом, оскільки з'єднує локальну мережу з Інтернетом.

Бездротові приєднання

Бездротові приєднання до Інтернету (технологію називають WLAN чи Wi-Fi) забезпечують встановленням на ПК спеціальних модемів чи адаптерів і монтажем радіоточки (антени та іншого обладнання), яку називають точкою доступу. Недоліки: порівняно велика разова вартість монтажних робіт, а також абонентна плата або плата за трафік. Переваги: постійний доступ до Інтернету на великих швидкостях, вільний телефон.

Прикладами такого зв'язку є послуги в межах України, які надають компанії UTEL, PeopleNet, МТС.

Радіопокриття діє ще не скрізь, однак його постійно розширюють. Для з'єднання потрібні спеціальні пристрої — РСІ-картки, які можуть коштувати декілька сотень гривень.

ВТ-з'єднання

Різновидом безкабельної мережі є з'єднання за технологією високочастотного випромінювання (2,4 ГГц) малого радіуса дії зі зміщенням частоти, що називають Bluetooth (скорочено ВТ). Для нього необхідно мати Bluetooth-адаптер, який приєднують до USB-порта. До адаптера додають диск з програмним забезпеченням, що допоможе налаштувати з'єднання. Швидкість передавання даних невелика — від 0,4 до 0,7 Мбіт/с. З'єднання вважають перспективним, але капризним: два адаптери від різних виробників можуть не захотіти працювати в парі. Відстань з'єднання — 10-100 м. Рівень захисту інформації низький. Будь-які електромагнітні хвилі чи несприятливі погодні умови можуть створити перешкоди для правильного передавання даних. Технологію широко застосовують у мобільних телефонах.

Служби Інтернету

Інтернет охоплює декілька інформаційних служб (сервісів, технологій).

Веб-служба – служба доступу до інформації на веб-серверах. Ця служба найпопулярніша. Веб-сервери містять різноманітні дані; охопили планету як павутиння. Та й слово web перекладають як павук. Звідси інша назва служби – всесвітня павутина, що є дослівним перекладом англомовної назви World Wide Web (скорочено WWW).

Е-пошта (електронна пошта) — служба для електронного листування.

Служба пересилання файлів має ще іншу назву – ftp-служба.

Служби підтримки груп новин об'єднують людей за інтересами (стара назва — телеконференції).

Служба віддаленого керування комп'ютером (інакше – telnet) забезпечує усунення неполадок на віддаленому комп'ютері чи виконання на ньому певних робіт (обчислень, виведення результатів на принтер тощо), які не можна виконати на локальному комп'ютері.

Класичних засобів спілкування людей в мережі Інтернет є декілька;

• NetMeeting — обмін миттєвими повідомленнями; • IRC — чати (спілкування, що моделює розмову); • ICQ — спілкування, що моделює бліц-листування; • IP (Skype) — інтернет-телефонія.

Служби спілкування забезпечують письмовий, голосовий чи відео- контакт між людьми. Цікавим їхнім різновидом є інтернет-телефонія (ІР-телефонія), яка за допомогою програми Skype чи іншої дає змогу виконувати міжнародні дзвінки за дуже низькими тарифами.

Веб2-служби охоплюють служби, якими зручно користуватися лише за умов швидкого (і безлімітного) доступу до інтернету. Це

• форуми — спілкування, що моделює дискусійний клуб;

• соціальні сайти — спілкування людей, яких об'єднують спільні інтереси;

• блоги — особисті журнали подій чи газетні публікації із засобами для написання відвідувачами відгуків, коментарів тощо.

Для функціювання кожної служби потрібне відповідне програмне забезпечення: веб-браузер, клієнт електронної пошти, програми для спілкування.

У разі колективного доступу до Інтернету потрібна програма класу проксі-сервер, за допомогою якої можна економити ресурси системи, прискорити доступ до ресурсів в Інтернеті, регулювати квоти доступу й обсяг трафіка між учасниками робочої групи. Програма HandyCache, наприклад, дає змогу створювати чорні списки ресурсів, які стають недоступними; білі списки, лише з яких можна черпати дані; оперативно регулювати доступ членів групи до Інтернету.

Протоколи Інтернету

Ви вже знаєте, що TCP/IP — це пара головних протоколів Інтернету. Кожна служба в Інтернеті працює відповідно до власного протоколу. Розглянемо ці протоколи.

HTTP — протокол служби доступу до даних на веб-серверах.

SMTP, РОРЗ, ІМАР — протоколи служби електронної пошти.

FTP — протокол служби пересилання файлів між комп'ютерами. Службу використовують для відсилання на сервер файлів сайтів чи для отримання з так званих ftp-серверів корисних файлів.

News — протокол служби груп новин, де користувачі можуть обмінятися відомостями на задані теми.

TelNet — протокол служби віддаленого доступу до комп'ютера.

Адресація в Інтернеті

Протокол TCP/IP підтримує пересилання інформації мережею окремими порціями по 5 Кбайт чи ін. Такі порції називають пакетами. Кожний пакет містить область з даними, а також адреси отримувача, відправника, номер наступного пакета тощо.

Пакети, заадресовані деякому комп'ютеру, можуть дійти до пункту призначення різними шляхами (залежно від завантаження мережі). На боці отримувача вони об'єднуються. У разі збою під час транспортування й ненадходження пакетів комп'ютер-отримувач робить запит передавачеві щодо повторного відсилання лише тих пакетів, яких не вистачає. Усе це відбувається автоматично без участі користувача і непомітно для нього.

Пакети знаходять комп'ютер у мережі за його ІР-адресою.

IP-адреса — це числова адреса комп'ютера в мережі. Вона складається із чотирьох чисел-байтів (кожне число від 0 до 255), розмежованих крапками. Ось приклад ІР-адреси: 192.206.30.45.

Адреси серверам провайдерів надає міжнародний інформаційний центр InterNIC. Адресами клієнтів відає DNS-сервер провайдера, він призначає IP-адреси локальним комп'ютерам. Для різних сеансів зв'язку ця адреса може змінюватись.

Є адреси класу А (для великих мереж), В (середніх), С (малих). Останнє число в адресі класу С — це IP-адреса комп'ютера в локальній мережі, а перші три — адреса мережі. Отже, у мережі класу С не можна заадресувати більше 256 комп'ютерів. Цього сьогодні вже замало. Тому замість 4-байтової розробили 6-байтову адресацію мереж і новий мережний протокол IPv6.

Числова адресація зручна для технічної ідентифікації комп'ютера. Саме вона забезпечує проходження пакетів від відправника до адресата за таким принципом: пакет пересилається від одного сервера до іншого, що доступний у конкретний момент і є ближче до клієнта. Шлях передавання визначають комп'ютери-маршрутизатори за результатами аналізу чисел в IP-адресі та стану мережі.

Текстові адреси

IP-адреси незручні для запам'ятовування. З огляду на це ІР-адресам серверів та іншим ресурсам поставили у відповідність систему власних імен за територіальною чи профільною ознакою. Таку адресу називають текстовою, або доменною адресою.

Доменні адреси розшифровують справа наліво. Перше праворуч слово в адресі означає назву домену найвищого рівня. Зазвичай це назва профільного домену (com, net, tv тощо) або скорочена назва країни. Зокрема, uа — Ukraine, uk — United Kingdom, ca — Canada, ru — Rusia.

Наприклад, розглянемо доменну адресу сервера Інтернет-оператора polynet.Iviv.ua.

З адреси випливає, що сервер з назвою polynet є у Львові; з ним асоціюють домен другого рівня lviv. Домен lviv асоціюється з Україною, оскільки він підпорядкований домену першого рівня uа.

Домен (тобто адресу) другого чи третього рівня користувач чи організація можуть придбати в комерційній організації, яка займається реєстрацією адрес. Домен нижчого рівня можна отримати безкоштовно на спеціальних сайтах чи придбати у власника домену вищого рівня.

Користувачеві не обов'язково знати числові адреси серверів. Відповідність між доменною адресою та IP-адресою автоматично визначає DNS-сервер провайдера.

Зазначимо, що до адреси веб-сервера (чи іншого ресурсу) зазвичай, але не завжди, дописують префікс www, наприклад, www.polynet.lviv.ua.

Чи знаєте ви, що Україна ввійшла в Інтернет-спільноту раніше, ніж Росія. Домен першого рівня uа вона отримала 1 грудня 1992 p., а Росія домен ru — 1994 р. У домені uа діють такі доменні імена другого рівня: com - для комерційних організацій, gov - для урядових, edu - для освітніх, net - для провайдерів, in - для приватних осіб, домени для великих міст тощо. Станом на 1 січня 2009 р. в домені uа було зареєстровано 400 000 користувачів, їхня кількість щороку зростає орієнтовно на 20%. За адресою http://www.hostmaster.net.ua/?about3 можна дізнатися про ці дані станом на сьогодні.

Адресація інформаційних ресурсів (URL-адреси)

Файли, розташовані на веб-серверах в Інтернеті, називають інформаційними ресурсами (веб-ресурсами). Інформаційний ресурс відшукують в Інтернеті за уніфікованою адресою ресурсу (URL-адресою), яка має такий загальний вигляд:

<назва протоколу служби>://<назва сервера>/ <шлях до файлу>/<назва файлу>

Протоколами веб-служби є HTTP, SHTTP та ін. Великі й малі літери в цих назвах рівноправні. Наприклад, за адресою http://www. google, com.ua/sport можна отримати доступ до ресурсу-каталогу sport на сервері Google. За адресою http://kpi.ua можна потрапити на веб-ресурс НУ «Київський політехнічний інститут», а lp.edu.ua — на веб-ресурс НУ «Львівська політехніка».

За замовчуванням назву протоколу http:// (і часто префікс www) можна не зазначати. Зокрема, за адресою intel.com можна отримати дані про компанію Intel, my.ukrtelecom.ua — дізнатися про послугу надання швидкісного Інтернету «ОГО!» від компанії «Укртелеком».

Веб-ресурси

Веб-ресурси — це засоби веб-служби. Різновидом таких засобів є веб-файли, які зберігаються на веб-серверах. Відображення веб-файлу, яке формується на екрані, називають веб-сторінкою. Одна чи декілька веб-сторінок утворюють сайт, а сукупність файлів на сервері — веб-вузол. Правда, зазвичай сайт і відповідні йому веб-файли ототожнюють, говорячи, що сайти створюють користувачі чи веб-дизайнери й розміщають їх на веб-серверах.

За допомогою сайтів ілюстровані комп'ютерні журнали, книги, каталоги, енциклопедії, довідники, навчальні посібники, статті можна переглядати на екрані дисплея вдома або в офісі. На своїх сайтах фірми рекламують товари та послуги; університети повідомляють про правила вступу, напрями підготовки студентів, організовують навчання, уряд публікує закони, телеканали подають новини тощо.

Портали — це інформаційні сайти (веб-вузли), що містять новини, довідкову інформацію, тематичні статті, засоби для спілкування користувачів, рекламу тощо. Вони дають змогу не лише відшукати потрібну інформацію, а й надіслати SMS, взяти участь у форумі, чаті, і відкрити власну електронну скриньку, створити й опублікувати власний сайт тощо.

Є портали міст, освітніх центрів, комерційних центрів тощо. Ресурси тут оновлюють часто. Популярними є портал «Мета» (www.meta.ua), «Український портал» (uaportal.com) та ін.

Файли веб-сторінок зберігаються у веб-форматі. Зазвичай вони мають розширення htm, html, shtml, php чи ін.

Гіперпосилання та гіпертексти

Споріднені теми чи питання можуть бути висвітлені на одній сторінці сайту, на різних сторінках одного сайту чи на різних сайтах. Головним засобом переходу від однієї сторінки до іншої в межах сайту чи між сайтами є гіперпосилання. Процес переходу називають навігацією, або серфінгом.

Гіперпосилання — це підкреслений і/або виокремлений іншим кольором текст у документі, картинка чи інший елемент, активізуючи який, відкривають деякий інший текстовий, звуковий чи відеофайл або виконують перехід у межах сторінки.

Вказівник миші, наведений на гіперпосилання, набуває вигляду долоні. Це і є головною ознакою гіперпосилання. Щоб активізувати гіперпосилання, треба клацнути на ньому мишею. Після першого використання текст гіперпосилання може змінити колір або розмір.

За допомогою гіперпосилань можна завантажувати сторінку за сторінкою, навіть якщо сторінки (тобто відповідні файли) є на серверах у різних кінцях світу.

Інформація, розміщена на сайтах, зазвичай структурована на головній сторінці за змістом, темами і підтемами. Назви тем і підтем оформлені як гіперпосилання. Часто головна сторінка містить лише набір гіперпосилань. Такий набір гіперпосилань утворює навігаційну панель чи меню для доступу до потрібних даних.

Текст, що містить посилання на інші тексти, називають гіпертекстом. Технологію гіпертексту використовують не лише в Інтернеті, а й у довідкових службах, енциклопедіях, навчальних програмах тощо.