Види операційних систем розрізняють за чотирма ознаками:

1) Типом інтерфейсу користувача;

Інтерфейс користувача – це способи взаємодії користувача з операційною системою, тобто способи подання команд операційній системі. За типом інтерфейсу користувача операційні системи бувають командно-текстові, графічні, голосові.

У командно-текстових ОС (MS DOS, OS/2, Unix) тексти команд треба вводити з клавіатури вручну в командний рядок. У графічних ОС користувачі подають команди за допомогою миші та графічних засобів на екрані (MS Windows, Macintosh, Linux тощо). Елементами графічного інтерфейсу є різні вікна, значки, меню тощо. Голосові ОС, де команди подають голосом, нині лише розвиваються.

2) кількістю користувачів, які працюють одночасно ОС поділяють на однокористувацькі ОС для окремого ПК (наприклад, MS–DOS, Windows, Linux тощо) та багатокористувацькі ОС (для багатьох ПК, об'єднаних у локальну мережу). Прикладами таких ОС є Windows NT, Windows Server, Unix, Linux, NetWare тощо.

3) кількістю програм, що виконуються одночасно ОС бувають однозадачні (MS DOS) і багатозадачні (MS Windows, Unix, Linux).

4) розрядністю команд і даних, які подаються процесору, ОС поділяють на 32- і 64-розрядні (наприклад, MS Windows XP і Vista, відповідно).

Короткий опис ос Windows

ОС Windows та деякі інші мають зручні графічні засоби взаємодії користувача із системою. Такі засоби називають графічним інтерфейсом користувача (GUI – graphical user interface).

Головним елементом графічного інтерфейсу сучасних ОС є вікно. У вікнах міститься різноманітна інформація про програми та дані, про диски, папки, розміщення файлів у папках, про засоби дій з об'єктами ОС тощо.

Кожному об'єкту ставиться у відповідність графічний значок (інші назви – піктограма, іконка). Назву папці чи файлу дає користувач, її можна змінювати. Ця назва стає підписом до відповідного значка. Значок є графічним представленням об'єкта. Щоб виконати дію над об'єктом, достатньо виконати дію над його значком.

У класичному налаштуванні Windows, щоб вибрати об'єкт, потрібно клацнути на його значок мишею. Щоб відкрити папку чи запустити програму, треба клацнути на її значок двічі тощо.

Дії над об'єктами виконують за допомогою команд, зібраних у головному чи контекстному меню або зображених кнопками на панелях інструментів тощо.

Склад операційної системи

Файл – це сукупність даних, записаних на зовнішній носій, що має власне ім'я.

Ім'я файла – складається з двох частин – імені та розширення, які розділені між собою крапкою. Довжина імені в системі Windows може становити не більше 255 символів, а довжина розширення 3-5 символи.

Розширення вказує на тип даних що міститься у файлі. Це дозволяє ставити у відповідність вмісту файлу потрібне програмне забезпечення.

У імені файлу не можна використовувати такі символи:\ / * ? : « » < > |.

Приклади розширень:

.com, .exe – файли програм;

.txt, .doc – текстові файли;

.bmp, jpg, .gif – графічні файли;

.wav, .wma, .mp3 – музичні файли;

.avi, .wmv – відеофайли.

М аски імен файлів – запис для вибору (пошуку) файлів згідно із за даними критеріями для імені та типу (? – один довільний символ, * – довільний набір символів. Наприклад *.mр3 – всі файли типу – mр3).

Каталог (папка) – це місце на диску, у якому розміщуються інші файли, а також каталоги, вкладені в цей каталог. Взаємозв'язки між каталогами мають деревоподібну (ієрархічну) структуру. Дерево каталогів є зручними засобами для навігації і відшукання об'єктів.

К ореневий каталог – самий верхній каталог диску, на його назву вказує \ (слеш) після імені диску (С:\).

Шлях до файла – це рядок, який вказує розташування файла у дереві каталогів. Він утворюється послідовністю всіх каталогів, починаючи з імені диску і самого верхнього каталогу і закінчуючи тим, у якому зберігається даний файл. При записі шляху до файлу каталоги відокремлюються один від одного \. Наприклад, D:\Video\Codec\DivX

Поточний каталог – каталог, з яким у цей момент працює користувач.

Стандартні імена дисків – назви дисків позначають літерами латинського алфавіту: А:, В: - дисководи, С:, D: – диски вінчестера і т.д.

Локальний диск – це фізичний диск, реальний диск або частина фізичного диску, якому присвоєно ім’я.