Операційна система

Операційна система (ОС) – це набір програм, які призначені для забезпечення взаємодії усіх пристроїв комп'ютера й виконання користувачем дій над об'єктами: файлами, каталогами, дисками тощо.

Програми ОС розміщені на диску, який називають системним. Найважливіші з них (так зване ядро ОС) автоматично заносяться (завантажуються) в оперативну пам'ять комп'ютера після вмикання й тестування його пристроїв. Лише після цього користувач отримує доступ до інформації, яка міститься у файлах на дисках.

0Сновні функції операційної системи:

1) забезпечення доступу до файлової системи на дисках;

2) налагодження діалогу між комп'ютером та користувачем засобами командного чи графічного інтерфейсу;

3) підтримка однозадачного чи багатозадачного режиму роботи;

4) підтримка режиму колективного використання комп'ютера і розподіл ресурсів між користувачами;

5) забезпечення ефективної взаємодії процесора та пристроїв введення-виведення;

6) захист і відновлення інформації та обчислювального процесу у випадку помилкових дій користувача або аварійних ситуацій

Приклади операційних систем: MS-DOS, OS/2, Unix, Linux, Microsoft Windows: 9x, NT, XP, Vista.

Поняття операційної системи напряму пов'язане з такими поняттями, як:

Файлова система – сукупність апаратних і програмних засобів для зберігання, використання і опрацювання файлів, які зберігаються на дисках комп'ютера. Якщо організація файлів в файлову систему відбувається з використанням каталогів, то така файлова система називається ієрархічною. Як правило, операційна система працює з кількома файловими системами: FAT, FAT32, NTFS.

Програма – файл, що містить набір інструкцій для виконання. В якості виконавця інструкцій програми можуть виступати: центральний процесор чи інтерпретатор

Задача – програма в процесі виконання (в термінології операційних систем UNIX використовують термін "процес").

Команда – ім'я, яке використовує користувач ОС або інша програма для виконання вказаної програми (може співпадати з іменем файлу з програмою) або поіменованої дії (вбудованої команди).

Складові компоненти ОС такі: базова система введення/виведення, ядро, драйвери пристроїв, оболонка, системні утиліти.

Базова система введення/виведення – BIOS – незалежний від конкретної версії ОС набір базових команд, за допомогою яких здійснюється обмін даними між пристроями.

Ядро – мінімальний набір засобів, який забезпечує взаємодію між програмами, командами, процесами та пристроями комп’ютера; керує апаратними засобами; підтримує різні режими роботи користувачів і системи загалом. Завантажене в оперативну пам'ять ядро операційної системи займає небагато місця, наприклад 20-80 Мбайтів (залежно від конкретної ОС).

Драйвери пристроїв програми, що забезпечують управління апаратними пристроями комп'ютера, що зводиться до обміну даними між процесором і периферійним обладнанням (терміналами; принтерами; гнучкими, твердими й оптичними дисками і т.д. Для кожної ОС використовуються «свої» драйвери пристроїв, що реалізуються у вигляді модулів, бібліотек ядра, що завантажуються на стадії ініціалізації системи або в міру звертання до послуг окремих пристроїв.

Оболонка – забезпечує інтерфейс користувача. Робота з ОС відбувається шляхом введення команд, які інтерпретуються оболонкою і передаються на виконання ядру.

Системні утиліти – програми (зовнішні команди), для виконання певних службових операцій, що не передбачені в оболонці користувача (внутрішні команди), діагностики функціонування ОС та інше. До таких утиліт відносять програми-архіватори, антивірусні програми тощо.