1.4. Джерела договірного права

Джерела договірного права – це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері регулювання договірних відносин.

До джерел договірного права С. М. Бервено відносить акти цивільного законодавства, ГК, Кодекс торговельного мореплавства України, Земельний кодекс України, Сімейний кодекс України, міжнародні договори, колізійні норми та звичаї, сам договір, типовий договір, Правила біржової торгівлі, Правила фондової біржі тощо (як локальні правові акти), судову практику, статути юридичних осіб (у частині, де визначаються повноваження їх органів щодо укладення договорів).

Використовуючи для поділу джерел ознаку державно-владного характеру та належність до певного виду соціального регулювання, О. М. Беляневич всі джерела господарського договірного права поділяє на такі групи:

– формально-юридичні (інституційні) джерела, тобто нормативно-правові акти (форма права як спосіб внутрішньої організації та зовнішнього виразу правил поведінки, що містяться в нормах права);

– соціальні (позаюридичні) джерела, що містять норми моралі та звичаї ділового обороту (певні факти соціальної дійсності), формулярне право (договори приєднання) за умови несуперечності їх договору або нормам законодавства.

Оскільки договірні норми є різновидом загальних правових норм, то можна виділити такі їх загальні ознаки:

– вони встановлюються державою і забезпечуються державним примусом;

– покладають на суб’єкта господарських відносин певні права і обов’язки;

– встановлюють певні правила поведінки, приписи щодо їх використання і виконання усіма суб’єктами господарських правовідносин;

– мають бути закріплені нормативним актом, законом, указом, постановою, наказом, інструкцією.

За функціональною роллю в механізмі правового регулювання розрізняють:

1. Вихідні правові норми, які мають найбільш загальний характер. Серед них виділяють норми-принципи і норми-дефініції. Норми-принципи – це нормативні приписи, які виражають і закріплюють принципи права, що є орієнтирами для встановлення відповідності цілей і засобів конкретних правових норм законам суспільного розвитку. Норми-дефініції (норми-визначення) містять визначення правових категорій (поняття зобов’язання (ст. 509 ЦК), неустойки (ст. 549 ЦК), договору (ст. 626 ЦК) та ін.).

2. Норми-правила поведінки – мають безпосереднє регулятивне значення. В таких нормах знаходять розвиток, деталізацію і конкретизацію вихідні правові норми (визначають порядок і форму укладення договору, його умови, порядок виконання тощо).

За ступенем спільності норми поділяються на: загальні (властиві більшості інститутів підгалузі – поняття договору, принципи укладення та ін.) і спеціальні (відносяться до окремих відносин – окремі види договорів).

За методом правового регулювання виділяють імперативні (обов'язкові, не допускають відступів) та диспозитивні (надають суб'єктам можливість врегулювати відносини на власний розсуд) норми.

За формою вираженого в нормах припису (характеру регулятивної дії) виділяють ті, що уповноважують, зобов'язують і забороняють. Такий поділ стосується тільки регулятивних норм. Заборонні норми передбачають недопущення певних дій, які порушують господарські норми права; зобов'язальні – наставляють суб'єктів здійснювати певні дії; що уповноважують – дозволяють здійснювати певні дії на їх розсуд, але відповідно до закону.

За сферою дії норми поділяються на норми загальної дії (норми, які не передбачають обмежень дії або спеціальних умов), норми обмежувальної дії (обмеження встановлюють акти – по суб'єктах, об'єктах часу, ситуації та ін.) і локальні норми (діють в межах одного суб'єкта).

Уся договірна діяльність в Україні регулюється нормативними актами, які є джерелами договірного права. Нормативними актами, які регулюють договірну діяльність в Україні є:

1. Конституція України, яка регулює питання господарської діяльності в статтях про власність, підприємництво, визначенні компетенції органів державної влади, Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України.

2. Міжнародні нормативні акти, ратифіковані Верховною Радою України є частиною національного законодавства України відповідно до Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори України».

3. Закони, які регулюють господарські відносини, поділяють на:

– кодекси, які регулюють основні питання договірної діяльності суб'єктів господарювання (ГК, ЦК, Кодекс торговельного мореплавства України, Земельний кодекс, Сімейний кодекс);

– закони, які регулюють питання здійснення господарської діяльності (закони України «Про приватизацію державного майна», «Про оренду державного та комунального майна», «Про фінансовий лізинг», «Про заставу», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про банки і банківську діяльність», «Про товарну біржу», «Про цінні папери і фондовий ринок» та ін.).

4. Законодавчі акти (постанови Верховної Ради України).

5. Підзаконні нормативні акти: укази і розпорядження Президента; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативні акти міністерств, державних комітетів, відомств; нормативні акти органів місцевого самоврядування і місцевих адміністрацій; локальні нормативні акти.