1.3. Принципи договірного права та їх закріплення в чинному законодавстві

Принципи права – це керівні ідеї (засади), які знаходять своє закріплення в нормах відповідної галузі права, направляючи розвиток і функціонування всієї правової системи.

До системи принципів договірного права, на яких повинні ґрунтуватися інші норми про договори, входять: конституційні принципи в сфері господарювання, міжгалузеві та галузеві загальні принципи.

До конституційних принципів, які конкретизуються в господарському праві, відносяться такі принципи: принцип верховенства права (ст. 8 Конституції), забезпечення захисту всіх суб'єктів господарювання та соціальної спрямованості економіки (ст. 13 Конституції), економічної багатоманітності (ст. 15 Конституції), правового порядку в Україні (стаття 19 Конституції), захист конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, захист прав споживачів (ст. 42 Конституції).

Відправною точкою для побудови системи принципів, насамперед, є положення ст. 3 ЦК, в якій визначені загальні засади цивільного законодавства. З урахуванням норм ЦК, автори навчального посібника за редакцією О. В. Дзери пропонують такі спеціальні принципи договірних зобов’язань: свободи договору (ст. 3 ЦК); диспозитивності (ст. 3 ЦК); економічності (ощадливе ведення робіт – ст. 845 ЦК, розумні строки – ст. 666 ЦК) та співробітництва сторін; належного виконання договірних зобов’язань (ст. 526 ЦК); обов’язковості виконання договору (ст. 629, 651 ЦК); судового адекватного застосування договірних та законних санкцій до порушника договірного зобов’язання (ст. 3 ЦК); загально-цивілістичні принципи: справедливості, добросовісності, розумності (ч. 3 ст. 509 ЦК), не зловживання правом (ч. 3 та 6 ст. 13 ЦК, моральності (ч. 1 ст. 203 ЦК).

Одним з основних принципів договірного права є принцип свободи договору (ст. 3, 6, 627 ЦК). Його юридичний зміст можна окреслити як: свободу суб’єктів на власний розсуд укладати договір; свободу у виборі контрагента за договором; свободу сторін договору визначати його вид, об’єкт, зміст шляхом досягнення взаємної згоди; обов’язковість добросовісного виконання договору.

Крім того, у ст. 6 ЦК не тільки проголошується свобода договору, але й визначаються обмеження дії принципу свободи договору, зокрема:

– сторонам дозволяється лише укласти договір, не передбачений актами цивільного законодавства, але який відповідає загальним засадам цивільного законодавства;

– сторони можуть врегулювати у передбаченому актами цивільного законодавства договорі не врегульовані ними відносини;

– сторони в договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, за винятками, зазначеними в цих актах або якщо обов’язковість застосування останніх випливає з їх змісту, або із суті відносин між ними.

Як свідчить аналіз чинного законодавства, в договірних відносинах за участю держави (насамперед, купівлі-продажу об'єктів приватизації, оренди державного майна, концесії, поставки продукції для державних потреб) принцип свободи договору діє нерівномірно, а саме:

– він виключається для державних органів, що виконують відповідні функції у договірних відносинах (продавця державного майна, орендодавця, концесієдавця, державного замовника) в межах компетенції, визначеної законодавчо;

– він виключається для суб'єктів господарювання, які зобов’язані в силу закону укладати відповідні договори із врахуванням застережень, встановлених законом (зокрема, укладання державного контракту є обов'язковим для визначених Законом «Про поставки продукції для державних потреб» виконавців державного замовлення за умови, що виконання державного замовлення не спричиняє їм збитків).