Поссевіно а. Історичні твори про Росію хvі ст.

К оментар

Антоніо Поссевіно (1534−1611) – єзуїт, католицький посол, скерований польською курією у Московську державу для з’ясування можливостей підпорядкування її Папі Римському; особисто вів бе­сі­ди з Іваном ІV.

У ривок

Про розуміння Іваном Грозним царської влади

... Таку думку про себе він підтримує серед своїх з дивною су­ворістю, так що рішуче хоче бути ледь не першосвящеником і одно­часно імператором. ... Самим своїм одягом, оточенням і всім іншим він намагається показати велич навіть не королівську, а майже пап­ську. Можна сказати, що все це запозичено від грецьких патріархів та імператорів і те, що відноситься до вшанування Бога, він переніс на прославлення самого себе.

Про образ государя в московському суспільстві

Московити з дитинства мають за правило так говорити і дума­ти про свого государя, одержавши цю настанову із рук предків, що найчастіше на ваше питання відповідають так: "Один Бог і великий государ про це знають", "Наш великий государ сам все знає", "Він єдиним словом може розплутати всі вузли і труднощі", "Немає такої релігії, обрядів і догматів, яких би він не знав", "Що б ми не мали, коли процвітаємо і перебуваємо в доброму здоров’ї, все це ми маємо завдяки милості великого государя". ... Князю всі віддають таку честь, яку навряд чи можна уявити.

Вони дуже часто говорять (якщо навіть так не думають), що їхнє життя, благополуччя і все решта даровані їм великим князем ...І під палицями, і ледь не вмираючи, вони іноді кажуть, що приймають це, як милість ... Звикнувши з дитинства до такого образу, вони якби змінили свою природу і почали перебільшувати всі ці риси свого кня­зя і стверджувати, що вони самі живуть і благоденствують, якщо живе і благоденствує їхній князь".

Про "залізну завісу" в Московській державі

Ніхто із московитів, зазвичай, не їздить в інші країни, якщо його не відправлять. Не дозволяється їм навіть мати кораблі, щоби [ніхто] не втік таким шляхом і, нарешті, вважається, що тісним спіл­куванням з іноземцями можна принести якусь шкоду князю.

• Поссевино А. Исторические сочинения о России ХVІ в. – М., 1983. – С. 23, 25, 46−49.

ДОКУМЕНТ № 15

Ключевський в. Курс російської історії

У ривок

Про зміст листування Івана ІV з Андрієм Курбським

Кожний з них повторює своє і погано слухає супротивника. "За що ти б’єш нас, вірних слуг твоїх?", − питає князь Курбський. "Ні, − відповідає йому цар Іван, − російські самодержці з початку самі володіють своїми царствами, а не бояри і не вельможі". В такій простій формі можна висловити суть відомого листування.

Уявлення Івана ІV про царську владу

Завзято вчитуючись в улюблені тексти і постійно про них думаючи, Іван поступово і непомітно створив собі з них ідеальний світ, в який ішов, як Мойсей на свою гору, відпочиваючи від жи­тейських жахів і жалів. Він з любов’ю споглядав ці величні образи старозавітних обранників і помазаників божих − Мойсея, Саула, Давида, Соломона. Але в цих образах, як у люстерку, він намагався побачити самого себе, свою власну царську фігуру, вловити в них відображення свого блиску або перенести на себе самого відблиск їхнього світла і величі.

Він сам для себе став святинею і в помислах своїх створив ціле богослов’я політичної самозакоханості у вигляді вченої теорії своєї царської влади. Тоном натхненного згори і разом із звичною тонкою іронією писав він під час переговорів про мир ворогу своєму Стефану Баторію, колячи очі йому його виборною владою: "Ми, смиренний Іоан, цар і великий князь всея Руси по божій волі, а не по багато бентежному людському бажанню".

• Ключевский В. Курс русской истории. Соч.: В 9-ти т. Т. 2. – М., 1998. – С. 159, 189.

ДОКУМЕНТ № 16