4. Саморегулівні організації на фінансовому ринку

Саморегулівні організації здійснюють регулювання шляхом переговорного процесу, індивідуальних погоджень з окремими учасниками фінансового ринку тощо. На відміну від системи державного регулювання, реакція на зміни фінансового ринку якого дещо відстає у часі, саморегулівні організації максимально наближені до своїх ринків, що дає їм можливість оперативно реагувати на їх зміну та швидко пристосовувати свої правила й методи моніторингу до них.

Саморегулівна організація – неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг.

Цілі саморегулювання не відрізняються від цілей державного регулювання фінансового ринку та полягають у збереженні його цілісності, прозорості й ефективності, а також у забезпеченні фінансової стабільності, зменшенні ризиків та захисті інтересів інвесторів.

Існує декілька організаційно-правових форм саморегулювання: галузеві організації; фондові біржі; приватні асоціації.

До компетенції саморегулівних організацій відноситься:

1. розробка правил (кодексу) професійної поведінки, правил і стандартів діяльності на фінансовому ринку;

2. розробка типових договорів та угод;

3. розробка та внесення змін до нормативних документів;

4. запровадження й забезпечення дотримання правил поведінки професійних учасників фінансового ринку;

5. врегулювання спорів тощо.

В цілому обсяг повноважень саморегулівних організацій визначається розміром і складністю ринку.

Обов’язкова участь у саморегулівних організаціях передбачена законодавством України відносно торговців цінними паперами, компаній з управління активами та адміністраторів недержавних пенсійних фондів. Інші учасники фінансового ринку можуть об’єднуватись у саморегулівні організації (СРО) лише за власним бажанням.

Саморегулівні організації в законодавчому чи нормативному порядку призначаються державою. Наприклад, Закон України «Про кредитні спілки» передбачає право кредитних спілок на добровільних засадах створювати місцеві та всеукраїнські асоціації кредитних спілок, які є юридичними особами та утримуються виключно за рахунок внесків своїх членів. За рішенням Нацкомфінпослуг одній із всеукраїнських асоціацій кредитних спілок може бути наданий статус саморегулівної організації кредитних спілок-членів асоціації.

Тема 3. Фінансові інструменти

1. Суть і види фінансових інструментів

Фінансовий інструмент – це специфічний актив, що являє собою законні вимоги його власника на отримання певного грошового доходу в майбутньому.

Особи, що від свого імені випускають фінансові інструменти і зобов'язані виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску називаються емітентами. Власники фінансових інструментів – це інвестори.

Класифікація фінансових інструментів передбачає їх поділ:

1. За видами фінансових ринків:

• інструменти кредитного ринку – гроші та розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку;

• інструменти фондового ринку – різноманітні цінні папери;

• інструменти валютного ринку – іноземна валюта, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок;

• інструменти страхового ринку – страхові послуги;

• інструменти ринку дорогоцінних металів – метали, що купуються для формування резервів золота (срібла, платини).

2. За характером фінансових зобов'язань:

• інструменти, подальші фінансові зобов'язання за якими не виникають (інструменти без подальших фінансових зобов'язань). Такі інструменти, як правило, є предметом здійснення самої фінансової операції і при їх передачі продавці не несуть додаткових фінансових зобов'язань. У цю групу входять валютні цінності, дорогоцінні метали та каміння;

• боргові фінансові інструменти (інструменти позики) – характеризують кредитні стосунки між їх покупцем і продавцем та зобов'язують боржника погасити у передбачені терміни їх номінальну вартість і сплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо він не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, що погашається). До боргових інструментів належать: кредитні інструменти та боргові цінні папери (облігації, векселі, ощадні сертифікати та казначейські зобов'язання);

• пайові фінансові інструменти (титули власності) – підтверджують право їх власника на частку в статутному капіталі їх емітента і на отримання відповідного доходу (як правило, у формі дивіденду). До інструментів власності належать акції, депозитарні розписки, інвестиційні сертифікати, сертифікати фондів операцій з нерухомістю.

3. За пріоритетною значимістю:

• первинні фінансові інструменти (інструменти першого порядку). Такі фінансові інструменти (як правило, цінні папери) характеризуються їх випуском у обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або стосунки кредиту (акції, облігації, чеки, векселі тощо);

• похідні (інструменти другого порядку або деривативи) характеризують фінансові інструменти, що підтверджують право або зобов'язання їх власника купити або продати первинні фінансові інструменти або реальні активи, що обертаються, на заздалегідь визначених умовах в майбутньому (опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти). Такі фінансові інструменти використовуються для проведення спекулятивних фінансових операцій і страхування цінового ризику. Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюють залежно від цін активів, що покладені в їх основу (базових активів). Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товари, послуги, дорогоцінні метали, іноземна валюта.

4. За гарантованістю рівня доходності:

• з фіксованим доходом – мають гарантований рівень доходності при їх погашенні (чи впродовж періоду їх обігу), незалежно від кон'юнктурних коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на капітал) на фінансовому ринку. До інструментів з фіксованим доходом відносять облігації (якщо інше не передбачене умовами емісії), привілейовані акції, векселі;

• з невизначеним доходом – рівень доходності цих інструментів може змінюватися залежно від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв'язку зі зміною кон'юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти з плаваючою процентною ставкою, прив'язаною до облікової ставки, курсу певної іноземної валюти тощо).

5. За рівнем ризику:

• безризикові фінансові інструменти. До них відносять зазвичай державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків, вільноконвертовану іноземну валюту, золото та інші дорогоцінні метали, придбані на короткий період;

• фінансові інструменти з низьким рівнем ризику. До них відноситься, короткострокові боргові фінансові інструменти, які обертаються на ринку грошей, виконання зобов'язань за якими гарантоване стійким фінансовим станом і надійною репутацією позичальника (що характеризуються терміном «першокласний позичальник»);

• фінансові інструменти з помірним рівнем ризику – це фінансові інструменти, рівень ризику за якими відповідає середньоринковому;

• фінансові інструменти з високим рівнем ризику – інструменти, рівень ризику яких істотно перевищує середньоринковий;

• фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику («спекулятивні»). Такі фінансові інструменти характеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються зазвичай для здійснення найбільш ризикованих спекулятивних операцій. Прикладом таких високоризикованих фінансових інструментів є акції венчурних (ризикових) підприємств; облігації з високим рівнем відсотка, емітовані підприємством з кризовим фінансовим станом; опціонні і ф'ючерсні контракти;

6. За рівнем регулювання:

– емісійні фінансові інструменти – інструменти, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов’язання (емітент). Обов'язковими ознаками емісійних фінансових інструментів є те, що вони розміщуються випусками, тобто масовими тиражами, при цьому кожний інструмент усередині одного випуску має рівні обсяг і строки здійснення прав за ним незалежно від часу його придбання. Випуск емісійних фінансових активів відбувається з дозволу та під контролем державних органів, а емітент зобов'язаний вжити спеціальних заходів з розкриття інформації про себе і про випущені фінансові інструменти. До емісійних фінансових інструментів належать акції, облігації, іпотечні сертифікати, сертифікати ФОН, інвестиційні сертифікати, казначейські зобов’язання;

• неемісійні фінансові інструменти характеризуються тим, що видають­ся емітентом конкретному набувачу. При випуску неемісійних фінансових інструментів не вимагається здійснювати реєстрацію емісії. Такі інструменти називають комерційними фінансовими інструментами, оскільки найчастіше виникають внаслідок укладення комер­ційних правочинів. На відміну від емісійних фінансових інструментів, у яких існує один боржник і значна кількість кредиторів – осіб, які придбали емісійні фінансові інструменти одного випуску, комерційні фінансові інструменти передбачають одного боржника і, як правило, одно­го кредитора. До комерційних (неемісійних) фінансових інструментів належать вексель, коносамент, закладна, форвард тощо.