Тема 2. Регулювання фінансового ринку

1. Сутність, мета та завдання регулювання фінансового ринку

Регулювання фінансового ринку – це цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин, що складається на фінансовому ринку, з метою впорядкування цих взаємовідносин і забезпечення захисту інтересів осіб, які беруть у них участь. Регулювання фінансового ринку здійснюється через заходи впорядкування діяльності всіх його учасників та операцій між ними.

Основною метою регулювання фінансового ринку є забезпечення гармонізації інтересів усіх учасників цього ринку: індивідуальних, корпоративних, державних, а також інтересів міждержавних та інтернаціональних об'єднань. Міжнародна організація комісії з цінних паперів визначила «Завдання та принципи регулювання ринку цінних паперів». Відповідно до цього нормативного акту, основною метою регулювання фінансового ринку є захист інвесторів, забезпечення чесного, ефективного та прозорого ринку, а також зниження системного ризику.

Регулювання фінансового ринку здійснюється на основі конкретних принципів, які визначають напрями, рівні і форм регулювання на кожному із сегментів ринку. Принципи регулювання фінансового ринку - це основні правила, за якими відбувається цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин між усіма учасниками ринку для підтримки їх рівноваги.

Основними принципами, на яких ґрунтується система регулювання фінансового ринку, є:

• захист законних прав та інтересів інвесторів;

• розкриття емітентами інформації, яка необхідна інвесторам для прийняття рішень;

• рівний доступ учасників ринку до інформації;

• відображення співвідношення попиту і пропозиції через ціни на фінансові інструменти;

• підтримка добросовісної конкуренції між учасниками ринку;

• наявність державного органу регулювання із сталими, чітко окресленими повноваженнями;

• сприяння розвитку інновацій у сфері обігу фінансових інструментів тощо.

Регулювання фінансового ринку є дворівневим. На першому рівні регулювання здійснюється державою, а на другому – саморегулівними (саморегулюючими) організаціями. Залежно від повноважень та взаємодії суб’єктів кожного рівня розрізняють дві основні системи регулювання фінансових ринків. Перша система передбачає регулювання переважно державними органам, і лише незначна частина повноважень із нагляду, контролю, встановленню правил проведення операцій передається об’єднанням професійних учасників ринку – саморегулівним організаціям (наприклад, Франція). Друга система передбачає передачу максимально можливого обсягу повноважень саморегулівним організаціям. При цьому жорсткі вимоги займають незначне місце в системі контролю, а переважають переговори та індивідуальні угоди щодо узгодження позицій учасників ринку, при тому, що держава зберігає за собою основні контролюючі функції і можливість у будь-який момент втрутитись у процес саморегулювання (наприклад, Велика Британія).

3. Державне регулювання фінансового ринку

Державне регулювання фінансового ринку – це здійснення державою комплексу заходів щодо організації, упорядкування, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням. Державне регулювання є загальнообов'язковим, субординаційним та здійснюється на умовах застосування примусу, якщо це необхідно, до учасників фінансового ринку.

Державне регулювання фінансового ринку здійснюється комбіновано: із зовні – загальнонаціональними регуляторними інституціями (регуляторами) та із середини – спеціальними інституціями. Перші визначають загальні рамки формування фінансового ринку.

До загальнонаціональних регуляторних інституцій на фінансовому ринку України належать:

– Президент України; Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, здійснюють законодавче забезпечення, визначення напрямів державної політики;

– Фонд державного майна України, Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, які здійснюють контроль або управління на фінансовому ринку;

– Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки України, судові органи, які здійснюють нагляд за виконанням законодавства і правозастосування на всіх рівнях.

До спеціальних регуляторних інституцій на фінансовому ринку належать: Національний банк України (НБУ), який є регулятором на ринку банківських послуг; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР)¹, яка є регулятором на фондовому ринку; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг)², яка є регулятором у сфері фінансового посередництва, та їх територіальні підрозділи.

Діяльність кожного спеціального регулятора здійснюється відповідно до законодавства України, зокрема: Закону України «Про Національний банк» від 20.05.1999 р. № 679-XIV, Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III.