Купецький хист, дворянське благородство [16]

Доля сумського купця цукрозаводчика й мецената Івана Герасимовича Харитоненка (1822-1889) та його сина стала яскравим прикладом того, що робити великі гроші й бути ві­домим на всю імперію можна й у глибокій провінції.

Пожежа як стимул

Батько Івана Харитоненка був державним селянином (за часів кріпацтва вільний господар, який сплачував державі феодальну рен­ту - грошовий оброк, мав право займатися дрібною торгівлею в місті та його околицях, відкривати трактири й лавки). Герасим Харитоненко (1784-1851) жив з роди­ною у слободі Нижня Сироватка неподалік Сум, успішно займався торгівлею, а 1849 року став куп­цем 3-ої гільдії. У Герасима Омеля­новича було восьмеро дітей, Іван був п'ятим.

Після сільської приходської школи батько відправив Івана «в науку» (й на заробітки) до кур­ського купця Худокормова. Набув­ши першого досвіду, юнак пере­йшов на службу до торгівця ману­фактурою - купця Гладкова, де швидко дослужившись до контор­ника, їздив українськими ярмар­ками, займався збутом і закупів­лею товарів. 1849 року Іван Харитоненко оселився у Сумах і, зна­йшовши компаньйона, обоянського купця Суханова, став зай­матися бакалійною торгівлею.

У Росії саме тоді починався цук­ровий бум. Тож не дивно, що Іван обравши саме торгівлю цукром. не прогадав: прибутки швидко зрос­тали, розширювалася торгова ме­режа. Харитоненко постачав цу­кор, наприклад, для петербурзько­го купця Єлисеева. 1852 року капі­тал купця вже 2-ої гільдії Івана Ха­ритоненка налічував до 10 тисяч рублів.

Комерційний хист підказав мо­лодому купцю, що крім торгівлі цукром не менш вигідно займа­тись і його виробництвом. Для по­чатку Іван орендував цукровий за­вод у с. Улянівка, згодом — ще один в с. Старе (тепер Червоне). Щоправда, через пожежу на дру­гому заводі (згорів увесь завод ра­зом з виробленим цукром). Харитоненко ледь не став банкру­том. Однак невдача тільки спону­кала його до нового, досить ризи­кованого кроку: Харитоненко бере в банку кредит під великі від­сотки й скуповує цукор усіх заво­дів від Сум до Бєлгорода й Харко­ва, а згодом продає. Прибуток ви­явився вдвічі більшим за початко­ву вартість цукру, й дав змогу ви­платити кредит і вкласти гроші в нові ініціативи.

Талановитий купець прагнув налагодити великомасштабне ви­робництво цукру. Тому він скупо­вує маєтки із заводами, землі (для вирощування буряку), ліси, вкла­дає кошти у будівництво. З часом викуповує раніше орендовані цук­рові заводи.

Перший власний цукровий за­вод . Харитоненко збудував 1866 року в с. Кияниця (Сумщина), по­тім у с Красна Яруга (Білгородщина). 1869 року звів рафінадний завод у Сумах і назвав його на честь єдиного сина Павлівським. Завод було оснащено за останнім словом техніки, зокрема, тут пра­цювали 9 парових двигунів. Павлівський рафінадний завод став найпотужнішим в імперії: якщо на всіх 28 підприємствах Сум працю­вало загалом 1800 робітників, то на Павлівському рафінадному - близько 800 робітників, отриму­ючи високу стабільну заробітну плату. Завод виробляв п'ять міль­йонів пудів цукру на рік на суму 17,6 млн. рублів.

Прогресивне виробництво. Харитоненка швидко нарощува­ло темпи. 1874 року торговий оборот його підприємств переви­щував 20 млн. рублів сріблом. У 1880-1881 роках на харитоненківських заводах у середньому на одного робітника вироблялося 177,1 пуда цукру, в той часу 1862-1863 роках - лише 33,1 пуда. Усі вісім цукрових заводів Харитоненка були модерно оснащені - господар особисто закупував найсучасніше обладнання за кордоном. У харитонівськиіх цукроварнях працювали водо та парові котли, парові турбіни компресори, підвісні канатні дорогі безперервно діючі дефекато сатуратори.

Париж, Антверпен, Філадельфія...

Івану Харитоненку належали економії та маєтки: у Чернігівській, Харківській, Курській губернії загалом близько 100 тисяч десятин землі. У кількох економія були створені селекційні лабораторії Елітне насіння буряку і зерно підприємець закупував у Франції засіваючи ним власні заводські поля, а також успішно продаючи. Спеціалізація маєтків була різною. У Миколаївсько-Улянівському господарстві (Сумщина) вирощували цукровий буряк, та кормові трави, тут були поля, млини, ферми племінної худоби, а також ліс - предмет гордості Харитоненка, де разом з вирубками здійснювалися лісові культурні роботи, існували лісопітомники, вирубані площі засаджувалися цінними породами дерева. Прибутки цього маєтку були не малі, наприклад, 1887 року становили 69000 рублів, 1888 року вже 104 774 рублі 52 копійки Янківський маєток (Сумщина) мав вузьку спеціалізацію - вирощування цукрового буряку. Прибутки: 1887 року 23 099 рублів 31 копійка, 1888 року - 149 202 рублі 2 копійки. У кожному маєтку була своя контора, підзвітна головній конторі Торгового дому «Харитоненко з сином».

Торговий дім з'явився у наприкінці 1860-х років XIX століття. Іван Герасимович залучив до справ свого єдиного сина впродовж кількох десятиліть хорошого помічника. Переймаючи батьківський досвід, Павло Харитоненко займався комерційними й виробничими справами. Загалом персонал Іван Герасимович добирав прискіпливо, культивуючи чесність, сумлінність. У головній конторі, що знаходилась у Сумах, працювало лише 12 осіб, разом із засновником і прибиральницею. Бізнес Харитоненків був комплексним. Через контори в Одесі Харкові, Москві, Томську, Владивостоці, Баку ТД «Харитоненко» продавав цукор власного виробництва. Його постачали до Туреччини, Персії, Китаю. Якість харитоненківського то­вару відзначали найвищими нагоро­дами: срібна медаль на Всеросійській виставці у Санкт-Петербурзі (1870 p.), медаль за «преуспевания» на виставці в Аєні (1873 р.)_; медаль 1-го класу на Міжнародній виставці в Філадельфії (1876 p.), золота медаль на міжнародній виставці в Парижі (1878 p.). У 1882 році. Харитоненко отримав дозвіл зображувати на своїй продукції 3-х голового орла й став купцем 1-ої гільдії. Років за два потому товар відзначили дипломом на виставці в Ніцці, згодом - золотою медаллю в Антверпені. Особливою була нагорода 1889 року на Всесвітній виставці у Парижі Попередніми двома роками, коли цукровики зазнали кризи, Харитоненко зумів утримати високі показники виробництва. 1887 року на з'їзді цукрозаводчиків у Києві було створено цукровий синдикат один з перших у Російській імперії. У1882-1893 роках синдикат об'єднав 203 цукрових заводи - усіх цукрових підприємств імперії. Іван Харитоненко був ініціатором такого об'єднання й став одним з його керівників.

Почесний громадянин Сум

Харитоненко мав унікальну особливість вчитися все життя. В свої 56 років він вивчив французьку, вільно володів нею. Талановитий самоук, він вважав за обов'язок опікуватися професійною освітою. На його кошти в Сумах було споруджено 1873 року реальне училище, а за дев'ять, років - Александро-Невську кам'яну церкву при ньому. Харитоненко був почесним її попечителем, за що утримав орден Святого Станіслава II ступеня. 1893 року для учнів вихідців із селян слободи Нижня Сироватка (звідки був родом благочинник) чи, якщо таких не було, для мешканців Сум будь-якого стану, але неодмінно правовірного віросповідання, у цьому училищі було встановлено стипендію ім. І. Г. Харитоненка.

Харківському університету Іван Герасимович 1885 року передав у дарунок триповерхове приміщен­ня. На відзнаку цієї доброчинності влада заснувала двадцять іменних харитоненківських стипендій при цьому закладі у розмірі 300 крб. кожна.

На особистій аудієнції в імпера­тора Олександра II Іван Харито­ненко просив дозволу відкрити у Сумах кадетський корпус, однак йому відмовили через «недоціль­ність» заснування такого закладу в провінційному повітовому міс­течку з населенням 20 тисяч осіб.

«В помощь крестьянам в при­обретении земли и улучшении хо­зяйства» Харитоненко виділив 50 тисяч рублів, що склали статутний капітал Олександрівського се­лянського сільськогосподарсько­го банку», відкритого 1885 року сумським земством з ініціативи Івана Герасимовича.

За підтримки Харитоненка йо­го дружина Наталія Максимівна 1888 року відкрила у Сумах приту­лок для дівчат з багатодітних сі­мей і дівчат-сиріт, пожертвувавши для цього частину садиби. На кош­ти засновниці збудовано трипо­верхову споруду, оточену садом, заклад забезпечено всім необхід­ним для утримання 50-60 дівчат. Вихованки вчилися грамоти, арифметики, а в 16-I7 років вихо­дили із закладу підготовленими до служби в багатих родинах гувер­нантками, економками, покоївка­ми або ж влаштовувались у май­стерні модистками чи кравчиня­ми.

За активну громадську діяль­ність Іван Харитоненко отримав звання дійсного статського радника, а за доброчинність його було нагороджено орденом Святого рівноапостольного князя Володимира III ступеня, присвоєно звання почесного громадянина Сум. Помер Іван Харитоненко 30 листопада 1891 року. Прощатися з ним прийшло все місто, приїхали друзі й знайомі з Росії, з-за кордону. Громада міста клопоталася перед імператором Миколою II на спорудження пам'ятнику покійному «батьку міста». 1 жовтня 1899 року відбулося врочисте відкриття пам'ятника (проект академіка Олександра Опекушина). На головній вулиці Сум здійнялась на постаменті з фінляндського граніту бронзова статуя роботи відомого на той час французького скульптора Аристида Онесина Круазі (його роботи й сьогодні прикрашають Лувр).

Багатий спадкоємець

По смерті батька Павло Харитоненко отримав у спадок сім цукрових та один рафінадний заводи що оцінювалися в 60 мільйонів рублів, 11 маєтків на 70 тисячах десятинах власної та 30 тисячах орендованої землі, мережу контор Торгового дому з командою досвідчених управлінців. Павло Іванович вміло продовжив справу. Як і батько, постійно модернізував виробництво, відстежував новинки в сільському господарстві.

1897 року П. Харитоненко за мільйон рублів купив у Тарновських славнозвісну Качанівку, що межувала з Парафіївським маєтком, де була цукроварня (Чернігівщина). Новий господар повністю реконструював цей завод, перебудував старі службові, господарські й житлові приміщення, поновив обладнання. Змінилася й назва заводу, на честь доньки Олени Павло Іванович назвав Парафіївську цукроварню Оленівською. Зазнала змін і Качанівська садиба. Тут з'явилися водогін, каналізація, електрика й телефон, серед нових будівель постали теплі корівники й стайні. А ландшафтний парк був взірцем «рослинної архітектури». Задля розваг Качанівці збудували кегельбан (по сучасному - боулінг).

Як і батько, Павло Іванович так же ледь не збанкрутував через пожежу - 1907 року загорівся Павлівський рафінадний завод. Збитки були значні, та все ж завдяки позикам і кредитам, а також злагодженій роботі команди Павло Іванович відновив виробництво.