4 Групи проблем соціології економіки:

1) розробка економіко-соціологічної моделі певного стану суспільства;

2) обгрунтування соціальної стратегії і тактики діяльності держави із врахуванням інтересів різних соціальних груп;

3) соціально-економічне вивчення соціальної структури населення як суб’єкта економічної діяльності;

4) системне дослідження соціальних регуляторів економіки, конкретних механізмів впливу на неї соціальних відносин.

Економічна соціологія – це інтегративне міждисциплінарне знання, потреба в якому викликана наявністю проблем, що їх не можуть вирішити уособлені дисциплінарно обмежені науки.

Таким чином, економічну соціологію визначаємо (Є. Бабосов) як систему наукових знань про економічну поведінку і соціальні відносини людей, на яких діють соціальні норми та інститути в процесах виробництва, обміну та споживанння матеріальних та духовних благ.

3. Функції соціології економіки.

Функції соціології економіки:

1) теоретико-пізнавальна (реалізується через дослідження соціально-економічних закономірностей суспільного розвитку, вивчення особливостей соціально-економічних процесів на певному щаблі історичного розвитку);

2) прогнозуюча (реаізується через визачення найбільш важливих та ймовірних тенденцій рлзвитку соціально-економічної діяльності);

3) управлінська (реалізується через забезпечення системи управління економічною сферою адекватними даними);

4) пояснююча (наукове розуміння причин, що породжують ті чи інші соціально-економічні явища та процеси (економічний підйом, криза, інфляція, безробіття, бідність);

5) оціночна (оцінка економічних та соціальних процесів у суспільстві, діючих у ньому інститутів з точки зору їх відповідності інтересам та потребам людей);

6) концептуально-теоретична (наукове визначення і тлумачення діючх у суспільстві соціально-економічних тенденцій і закономірностей, відповідає на питання: „Що, як і чому робиться людьми в економічній та соціальній сферах суспільства і чи можна це змінити на краще?”);

7) соціальна (інформаційне забезпечення процесу економічної соціалізації індивіда, його інтеграції у життя суспільства).

4. Економічна соціологія та економічна теорія: проблема розмежування дисциплін.

Известно, что в экономике и медицине специалистами полагают себя все. Подобная участь, думаем, вскоре, постигнет и социологию. Ибо трудно избавиться от впечатления, что социология занимается явлениями, которые часто считаются “естественными” и над которыми мы обычно не даем себе труда задумываться, воспринимая их на уровне здравого смысла. Экономистов, кстати, эта логика здравого смысла вполне устраивает. Выводя хозяйственные мотивы из индивидуального экономического интереса человека, они молчаливо предполагают, что подобное поведение соответствует его “естественному состоянию”, врожденным склонностям и инстинктам. Можно сказать, что интенции двух дисциплин прямо противоположны: экономическая теория производит редукцию к обыденному, а экономическая социология — “отстранение” обыденного. С социологических позиций самые привычные вещи только кажутся “естественными”. В самом деле, как ответить на следующие “простые” вопросы: почему потребители ходят в разные магазины и платят за одну и ту же вещь совершенно разные цены? Почему предприниматели стараются выбирать деловых партнеров из строго определенного круга? Почему работники ревниво реагируют даже на ничтожное повышение оплаты своих коллег, но спокойно воспринимают большие разрывы в доходах между “рядовыми” и “начальством”?

Сначала отыскиваются универсальные психофизиологические и морализаторские объяснения подобного поведения. В частности, почему возникают трудовые конфликты? Отвечают: потому, что в природе человека заложено подсознательное агрессивное начало. Или почему, скажем, люди работают “спустя рукава”, даже если это грозит им явными материальными потерями? Опять же есть объяснение: потому что человек по натуре ленив и испорчен.

Но по крайней мере один порок подобного рода объяснений бросается в глаза даже после минимального раздумья: не учитывается то, что в поведении людей бесспорно происходят серьезные изменения. Каков же их источник, коль скоро основные движущие силы изначально заданы природой человека? Известно, например, что столетиями существовало определенное жесткое разделение хозяйственных ролей в домашнем хозяйстве между мужчиной и женщиной, и оно считалось “естественным”. А потом “вдруг” дало множество трещин, и роли начали интенсивно перемешиваться. Куда же девалась “естественность”?

В этом пункте необходима изначальная ясность: социология не занимается тем, что называют “человеческой натурой”. Ее интересуют действия людей как членов общества, обучающих друг друга социальным нормам поведения, входящих в состав определенных социальных групп и организационных структур. Фигура человека, принимающего независимые рациональные решения, исторична и предполагает наличие гражданской свободы и элементарных прав частной собственности на ресурсы. Таким образом, рационализм и эгоизм в той же мере являются продуктом окружающих человека сложных социальных условий, не сводимых к его “природе” или “здравому смыслу”. Причем, сами эти условия не остаются неизменными. Они постоянно воспроизводятся как результат социальных взаимодействий. И то, что мы сегодня считаем обыденным, когда-то попросту не существовало.

Итак, где же пролегают границы между двумя дисциплинами? Быть может, различен объект исследования? Отчасти это верно. Экономическая теория в значительно большей степени изучает отношения, овеществленные в потоках материальных, финансовых, информационных ресурсов, готовой продукции и услуг. Социология же более ориентирована непосредственно на человеческое поведение и социальные связи как таковые. Но пересечение объектов исследования у них все же довольно велико.

Н. Смелзер розширює межі економічної соціології, вважаючи, що «це дисципліна, яка вивчає відносини між економічними і неекономічними аспектами соціального життя». Варто звернути увагу і на те, що «методологічний індивідуалізм» економічної теорії помітно відріз­няється від «методологічного індивідуалізму» економічної соціолюгії. Перший виходить із того, що індивіди (суб'єкти господарювання) цілком вільні і незалежні в прийнятті рішень, наприклад, у процесі алокації наявних ресурсів. На противагу економістам соціологи виходять із того, що індивід завжди зв’язаний у своїх учинках як внутрішніми, так і зовнішніми обставинами.

Було б, однак, грубою помилкою вважати, що згадана «зв’язаність» агентів економічного процесу завжди й усюди є перешкодою в прийнятті раціонально обґрунтованих рішень. Соціологи, що займаються проблемами регіонального розвитку, наприклад, звернули увагу на феномен бурхливого господарського зростання в окремих районах Італії та Франції, що спостерігався саме в той період (середина 1970-х років), коли країни Західної Європи зазнавали тиску жорстокої економічної кризи. Розгадку такого «дивного» явища вони відшукали в економічній поведінці суб’єктів господарювання, які зуміли в межах територіального округу на основі однакової системи цінностей і менталітету, взаємних зобов'язань організувати співробітництво, яке в поєднанні зі здоровою конкуренцією принесло всім учасникам соціоекономічного процесу благотворні результати.

У даному випадку (як і в багатьох інших) економічна соціологія виявилася спроможною дати переконливі відповіді на виниклі проблеми (і надати необхідні рекомендації) у тих галузях, де «чиста» економічна теорія була неспроможною. Розвиваючись протягом тривалого часу окремо від економічної науки і паралельно з нею, економічна соціологія в останні три десятиліття все активніше вторгається у сферу інтересів економічної теорії.

Отже, економічна соціологія - це дисципліна, яка використовує методи соціологічного аналізу при дослідженні економічних явищ. Оскільки існує багато методів наукового аналізу в соціології та економіці, необхідно визначити найбільш важливі відмінності між згаданими дисциплінами в традиційних підходах до вивчення ряду основних категорій і проблем, з якими найчастіше стикаються дослідники - соціологи та економісти.

А. Визначення актора.

Почнемо із суб'єкта економічної або соціальної діяльності. У соціології він називається актором. На думку соціологів, кожний актор зазнає впливу інших акторів, оскільки є складовою частиною (елементом) групи, суспільства чи його окремого осередку. Для економістів він незалежний індивід. Діяльність індивідів, з погляду економістів, трансформується як результат спонтанно функціонуючої системи. Соціологи, навпаки, у діях індивіда, окремого актора, розпізнають вплив оточуючої групи, її поведінкових норм та цінностей. В економічній соціології чітко простежується прагнення до компромісу між двома згаданими підходами, оскільки передбачається, що господарські одиниці, які здійснюють вибір, залишаються укоріненими у своєму власному соціокультурному середовищі. Відбувається це внаслідок дії «механізмів наслідування», наприклад, звичок, звичаїв, традицій або моральних зобов'язань.

В. Раціональність дії.

Соціолог вважає, що раціональність залежить від соціальних факторів, а також від факторів політичних і психологічних, або він розглядає економічні дії, що відбуваються в умовах обмежень, продиктованих положенням суб'єкта в суспільній структурі, а також значенням, яке він надає багатству, владі та престижу. На противагу цьому економіст вважає економічні дії раціональними, оскільки вони є результатом вільного вибору калькулюючих акторів, що діють в умовах рідкісних благ та мають на меті домогтися конкурентних переваг на ринку. Зрозуміло, економістів цікавлять обмеження, але частіше за все інші, ніж ті, що цікавлять соціолога, наприклад, обмеженість таких капітальних ресурсів, як капітали в матеріально-речовій формі, або фінансові ресурси, або елементи людського «капіталу» - освіта, та, нарешті, «соціальні ресурси» - наприклад, довіра, домовленості та знайомства. В економічній соціології увага зосереджена на ресурсах соціально-культурних, на обмеженнях в отриманні інформації, людських домаганнях (амбіціях), на труднощах, пов'язаних із виконанням договірних умов, або на факторах політичного характеру. З погляду соціолога, раціональність залежить від обставин, місця, часу, здібностей акторів та іншого.

В. Сприйняття взаємозв'язку економіки та суспільства.

Для соціологів економіка є просто частиною суспільства та формою його раціональної діяльності. Економісти ж вважають, що суспільство є чимось «даним», тому суспільний устрій тлумачиться як похідна від економіки (ринку). Демократію часто зводять до ринкової демократії, яка не має потреби в активній участі громадян у процесах управління. Прийняття рішень надається елітам. У результаті суспільство сприймається як продукт ринку.

В економічній соціології ринок (економіка) інтегрально пов'язаний із суспільством та його культурою, а також з політикою, особливо з державою. Ринок є тільки відносно незалежним від інших соціальних систем, як і самі системи від ринку.

Г. Цілі та методи аналізу.

Соціологів у цілому задовольняє опис та з’ясування явища, що вивчається, тоді як економісти разом з тим розраховують також і на передбачення майбутнього. Якщо соціологи тяжіють до методів порівняльно-історичного аналізу, то економісти частіше вдаються до методів формально-логічних, наприклад до математичних моделей, та широко використовують урядові звітні дані, у тому числі дані статистики. Економісти нерідко висловлюють упевненість, що їхня наука за методами дослідження наближена до наук точних. Не можна, однак, не помітити, що незважаючи на все це, економісти у своїх висновках припускаються помилок не менше, ніж соціологи. Не багато економістів зуміли передбачити економічний крах державного соціалізму, а з ним і тоталітарно-комуністичних режимів.

Д. Ставлення до традицій.

Соціологи частіше звертаються до традиції, постійно запозичуючи з неї ідеї та методи дослідження, тоді як економісти надають більшого значення новітнім дослідженням. В економічній соціології найбільшими авторитетами визнані К. Маркс, Е. Дюркгайм, М. Вебер, Й. Шумпетер, К. Поланьї, Т. Парсонс, У. Ростоу, Н. Смелзер, в економічній науці - А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Міль, А. Маршалл, Д. Кейнс. Неважко помітити, що принаймні два прізвища представників економічної соціології можна занести до списку великих економістів. До економістів-соціологів без вагань можна віднести К. Маркса й Й. Шумпетера, а також А. Сміта, який був не тільки видатним економістом, але й представником моральної філософії, професором етики. Саме в дотриманні етичних норм з боку підприємця вбачав він один із принципів поведінки на ринку.