- •Загальна екологія
- •Розділ 3. Популяції. Їх характеристика, структура, динаміка. Демекологія поняття «популяція». Ієрархія популяцій. Особливості популяцій рослин і тварин. Динамічні характеристики популяцій
- •Ознаки популяцій
- •2. Організація на популяційному рівні
- •Ю.Злобін
- •1.2. Вікова структура
- •Вікові групи дерев у буковому лісі у Центральній Європі
- •1.3. Статева структура
- •Співвідношення чисельності різних вікових груп та співвідношення статі популяції фазана мисливського в т. М. Р. "Хантер " Закарпатської області ( середні показники за 5 років).
- •1.4. Ієрархічна структура
- •2. Продовжуваність життя
- •3. Ріст чисельності популяції
- •4. Криві росту та виживання чисельності популяції
- •2. Таксономічний та функціональний склад біоценозів
- •3. Екологічна ніша. Взаємовідносини організмів у біоценозі
- •Інтенсивність фактора (доза)
- •Класифікація біотичних взаємодій популяцій двох видів
- •Питання для самоконтролю
- •Структури біоценозу. Конценція біотичного угруповання
- •1.Трофічна структура біоценозу
- •2. Просторова структура
- •3. Екологічна структура біоценозу
- •4. Видова структура угруповань та способи її виявлення
- •5. Концепція біотичного угруповання
- •6. Класифікація елементів угруповання та концепція екологічного домінування
- •Питання для самоконтролю
- •Динаміка біоценозу, як результат міжвидових взаємовідносин. Типи сукцесій
- •1. Динаміка біоценозу. Типи сукцесій
- •2. Індикативне значення організмів
- •2. Складові компоненти та основні фактори, які забезпечують існування біогеоценозу (екосистеми)
- •Питання для самоконтролю
- •Основні етапи використання речовин та енергії в екосистемах. Загальний принцип стійкості екосистем
- •1. Основні етапи використання речовин та енергії в екосистемах. Втрати енергії при переході з одного трофічного рівня на другий
- •2. Первинна продукція – продукція автотрофних організмів. Екологічна ефективність екосистем
- •Біомаса деяких екосистем Землі
- •Баланс продукції й деструкції в біогеоценозах суші
- •Питання для самоконтролю
- •Розділ 6. Екосистеми світу
- •1. Класифікація основних екосистем світу
- •2. Тундри
- •3. Вічнозелений тропічний дощовий ліс
- •4. Лісові екосистеми помірного поясу
- •Змішані та листяні ліси помірної зони
- •5. Степи
- •6. Болота
- •7. Пустелі
- •8.Водні екосистеми
- •2. Роль в.І.Вернадського у вивченні біосфери та ноосфери
- •3. Структура біосфери. Жива речовина. Розподіл життя у біосфері.
- •4. Геохімічна робота живої речовини
- •Функції живої речовини в біосфері (за в.І.Вернадським):
- •5. Енергетичний баланс біосфери. Зміни енергетичного балансу, пов’язані з діяльністю людини
- •Питання для самоконтролю
- •Національна і глобальна екополітика. Програма дій на ххі століття План
- •1. Національна і глобальна екологічна політика: поняття, сутність, способи забезпечення
- •2. Основні міжнародні і громадські екологічні організації
- •3. Основні напрямки екологічної політики в Україні
- •4. Організаційно-правовий механізм екологічної політики в Україні
- •5. Можливості імплементації зарубіжного досвіду в екологічну політику України
- •Питання для самоконтролю
- •Використана література Основна
- •Допоміжна
5. Можливості імплементації зарубіжного досвіду в екологічну політику України
Досвід високорозвинених країн світу показує, що у переважній більшості нові, екологічно чисті та низьковідходні технології не тільки зменшують забруднення довкілля, але й дозволяють економити сировину, матеріали та енергію, які відносяться на собівартість одиниці продукції. Таким чином, знижуючи собівартість продукції, екологічно орієнтовані підприємства стають більш прибутковими, ніж підприємства, які застосовують застарілі технології і забруднюють довкілля відходами своїх виробництв.
У цьому випадку науковий підхід означає бачення проблематики збалансованого природокористування під кутом зору кругообігу речовин та матеріалів, який відбувається у природі. Ключове завдання науки полягає в тому, щоб можна було розробляти і застосовувати такі технології виробництва матеріальних благ, які відповідають біологічним процесам або максимально наближуються до них.
Державна політика в промислово розвинутих країнах щодо оптимізації природокористування спрямована, як правило, на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів. Така політика є свого роду зв'язуючою ланкою між сферою "чистої" (академічної) науки і завданнями виробництва. У цілому роль держави в сфері підтримки інновацій як реального наповнення поняття "збалансоване природокористування" можна звести, ніяк не претендуючи на повноту переліку, до таких моментів:
держава сприяє розвитку науки, у тому числі прикладної, і підготовці наукових й інженерних кадрів (основне джерело інноваційних ідей та рушій оптимізації природокористування);
у рамках більшості урядових відомств існують різноманітні науково-прикладні програми, спрямовані на підвищення інноваційної активності бізнесу в напрямку більшої матеріалоощадливості та екологічності виробництва;
державні замовлення, переважно у формі контрактів, на проведення НДДКР забезпечують початковий попит на інтелектуальний продукт, на технологічні інновації, які ведуть до збільшення інформаційної насиченості виробництва та соціально-економічного життя, а потім знаходять широке застосування в економіці країни.
Фіскальні й інші елементи державного регулювання формують стимулюючу дію наукового сектора зовнішнього середовища функціонування господарських структур, які обумовлюють ефективність і необхідність інноваційних рішень окремих фірм (безумовно, головною проблемою підтримки і розвитку науково-технічного потенціалу залишається проблема інвестування засобів у НДДКР, і система фінансування науково-технічного розвитку є вельми складним і постійно еволюціонуючим механізмом, який може базуватися не тільки на бюджетних асигнуваннях, але й на децентралізованих джерелах цільового призначення, які утворювалися в структурах управління за відповідними жорсткими нормативами); — держава виступає в ролі посередника в справі організації ефективної взаємодії академічної і прикладної науки, стимулює кооперацію у сфері НДДКР промислових корпорацій та університетів, наукових, громадських організацій.
Висновком із сказаного є положення про необхідність радикального підвищення ролі науки як джерела знань про можливості оптимізації процесів ресурсопереробки як на рівні окремих господарських структур, так і на національному, міжнародному рівнях, а відповідно до цього — і ролі держави як організатора наукового процесу при екологічному регулюванні прогресу технологій та продуктивних сил узагалі. Закріплення регулятивних прав за державою не тільки передбачає інституційну відповідальність за досягнення певних результатів, але й накладає додаткові фінансові зобов'язання на бюджет. Зокрема, важливим напрямом як організаційного, так і фінансового втручання з боку держави є забезпечення правового захисту результатів модернізації виробництва, передусім у напрямку зниження ресурсомісткості, у тому числі енергомісткості, здійснення відповідної екологічної політики.
Усі розвинені країни світу, як відомо, постійно підвищують у своєму експорті питому вагу наукомістких, інформаційних технологій, а не сировини, напівфабрикатів або товарів, що виробляються з високими затратами природних ресурсів. Зрозуміло, що лише розвиток науки може надійно забезпечити поступову заміну сировинних, матеріально-енергетичних ресурсів на інформаційні, які для суспільства є принципово невичерпними. Саме такий шлях відповідає ноосферній моделі поступу людства.
Література /1.2, 2.2, 2.5/