Роль організації Об’єднаних Націй у формуванні системи міжнародного співробітництва в сфері туризму
З моменту заснування і дотепер ООН є найвизначнішою і найавторитетнішою організацією в світі. Практично з самого початку діяльності ООН (1946 р.) питання міжнародного туристського обміну і співробітництва в галузі туризму стали займати досить визначне місце у її роботі.
Велику роль у розвитку міжнародного туризму відіграв такий документ ООН, як Загальна декларація прав людини, яка була прийнята у 1948 році. У статті 24 цього документа проголошувалось, що кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки.[12]
Головні органи ООН, що займаються питаннями міжнародного туризму - це Генеральна асамблея, Економічна і соціальна Рада, Секретаріат. Допоміжними органами ООН по вирішенню даних питань є регіональні економічні комісії для Європи, Азії, Африки, Америки, які регулюють також проблеми регіонального туризму.
Окремі питання туризму знаходяться у компетенції спеціалізованих установ, що входять в систему ООН. Найактивніше проблемами туризму займаються:
- Організація ООН з питань освіти, науки і культури (United National Educational, Scientific and Cultural Organization UNESKO), яка розробляє і запроваджує проекти по збереженню світової культурно-історичної спадщини і розвитку туризму, здійснює роботу з охорони і відновлення історичних місць і пам’яток.
- Всесвітня організація охорони здоров’я(World Health Organization-WHO), яка регулює міжнародні санітарні норми відносно туризму, розробляє заходи спрямовані на боротьбу з розповсюдженням інфекційних захворювань та безпеку міжнародних туристів.
- Міжнародна організація цивільної авіації(International Civil Airtrans port Association – ICAO), яка сприяє туризму шляхом вироблення заходів спрямованих на спрощення необхідних формальностей при організації пасажирських перевезень, особливо на міжнародних лініях.
- Міжнародний банк реконструкції і розвитку(International Reconstruction and Development Bank-IRDB), який бере участь у фінансуванні значних туристичних проектів і співпрацює з багатьма установами ООН з проблем міжнародного туризму.
Загальна структура міжнародних зв’язків і співробітництва в галузі туризму показана на рис. 9.1.
Д
Е
Р
Ж
А
В Всесвітня
И туристична
організація
Рис. 9.1. Структура міжнародних зв’язків і співробітництва галузі туризму [23]
_________________________________________
UNDF – Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй
UNEP – Програма ООН по навколишньому середовищу.
Діяльність ООН у галузі туризму охоплює більшу частину країн і дає помітні позитивні результати.
Велике значення у справі розвитку міжнародного співробітництва у сфері туризму мають міжнародні конференції, які проводяться під егідою ООН.
З числа найзначніших заходів, проведених ООН у галузі туризму, слід відзначити Конференцію ООН з міжнародного туризму та подорожей, що відбувалася в Римі (Італія) в 1963 році. На цьому великому міжнародному форумі було розглянуте широке коло питань, пов’язаних з туризмом.
Резолюція, прийнята Римською конференцією, стала першим документом в історії світового туризму, в якому визначено, що:
- Туризм є однією з основних і бажаних сторін діяльності людини, що заслуговує на схвалення і заохочення з боку всіх народів, урядів;
- Туризм має велике соціальне , освітнє і культурне значення, він відіграє важливу роль у розвитку доброї волі, взаєморозуміння між країнами та миру.[16]
Важливим результатом римської конференції було прийняття офіційного визначення таких понять, як „тимчасовий відвідувач” , ”турист” , ”екскурсант” , для того щоб забезпечити певну уніфікацію і порівнянність статистичного обліку туристів. На конференції були обговорені питання і прийняті рекомендації зі спрощення прикордонних і митних формальностей. 1967 рік Генеральна Асамблея ООН проголосила Роком міжнародного туризму.
До числа всесвітніх конференцій і подорожей, що проводились з ініціативи ООН, слід віднести також Міжпарламентську конференцію по туризму, яка відбулась у 1989 році у м. Гаага(Нідерланди).
Підсумком її роботи стало прийняття Гаагської декларації з туризму. У цьому документі сформульовані 10 основних принципів розвитку туризму і відповідні рекомендації щодо їх реалізації. Особлива увага була зосереджена на тому, що „всім урядам слід прагнути до зміцнення миру і безпеки на національному, регіональному та міжнародному рівнях, що є важливою умовою розвитку внутрішнього і міжнародного туризму”[13]. Враховуючи зростання значення туризму в світі, конференція рекомендувала, що туризм має плануватися державою на конкретній і послідовній основі та стати частиною комплексного плану розвитку будь-якої країни поряд з іншими пріоритетними секторами, такими як промисловість, сільське господарство, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, освіта.
Крім того, принципи Гаагської декларації закріплюють важливі положення, що стосуються безпеки і захисту туристів, якими мають керуватися уряди держав світу. З метою реалізації прийнятих рішень декларація закликала парламенти усіх країн здійснити заходи до вироблення всеохоплюючого національного законодавства з туризму.[13]
Проведенням міжнародних конференцій не вичерпується діяльність ООН у галузі туризму. Світове співтовариство відзначає важливу роль ООН у розробці програм дій спрямованих на запобігання секс-туризму, торгівлі людьми і дітьми, незаконної міграції.