7.3. Досвід організації туризму в зарубіжних країнах

Світова практика свідчить, що ефективність державного регулювання сфери туризму значною мірою залежить від наявності в будь – якій країні органів державної влади або інших чинних адміністративних суб’єктів, які мають повноваження для управління і регулювання розвитком туризму в територіальних межах держави.

У країнах світу існує багата різноманітність підходів стосовно створення і функціонування органів, що здійснюють регулювання туристичної діяльності.

Неоднаковість підходів до організації сфери туризму у країнах світу пояснюється специфікою соціально – економічних і політичних умов розвитку окремих держав, ступенем значущості туризму у національній економіці, рівнем розвинутості ринкових відносин, масштабами туризму в країнах.

Можна виділити декілька типів або моделей організації туризму в країнах світу.

Перша модель є характерною для країн, у яких туризму приділяється важливе місце у державної туристичної політиці. Вона передбачає наявність сильного і авторитетного міністерства, що контролює діяльність усієї галузі.

Необхідно підкреслити, що у складі уряду країн, що досягли у 70 – 80 роках найбільших успіхів у розвитку туризму, були саме такі адміністративні одиниці. Реалізація такої моделі пов’язана, перш за все, з великими фінансовими внесками в індустрію туризму, інвестуванням у туристичну інфраструктуру, значними витратами на рекламу на маркетингову діяльність. Так, Міністерства туризму існують у таких країнах як: Єгипет, Ізраїль, Індія, Куба, Ліван, Мадагаскар, Мальта, Марокко, Нова Зеландія, Румунія, Туреччина та інших. За даними Держтурадміністрації України, 38 країн світу мають центральні органи виконавчої влади на рівні міністерства туризму.

Друга модель управління рекреаційно – туристичною галуззю передбачає створення комбінованого міністерства, яке крім туризму охоплює інші, суміжні з ним або взаємодоповнюючи види діяльності. У 81 країні світу, що входять до Всесвітньої туристської організації (ВТО), туризм віднесено переважно до компетенції міністерств і відомств економічного блоку (Міністерства економіки, торгівлі, транспорту, промисловості, фінансів – усього 69),решта – до міністерств і відомств соціального блоку (Міністерства культури, екології, освіти, інформації, старовинностей, археології – всього 12). Країни, які мають такі структури, показані у таблиці 7.1.

Таблиця 7.1 Країни з комбінованими міністерствами туризму і суміжних сфер діяльності

№	Країна	Найменування міністерства
1	Алжир	Міністерство туризму і мистецтв
2	Індонезія	Міністерство туризму, пошт і телекомунікацій
3	Йємен	Міністерство культури і туризму
4	Іорданія	Міністерство туризму і культурної спадщини
5	Кенія	Міністерство туризму і природи
6	Корея	Міністерство культури і туризму
7	Малайзія	Міністерство культури, мистецтв і туризму
8	Непал	Міністерство туризму і цивільної авіації
9	Перу	Міністерство індустрії, туризму та інтеграції
10	Угорщина	Міністерство індустрії, торгівлі та туризму

Третя модель репрезентована централізованими політичними суб’єктами, які функціонують у ранках відповідних урядових структур (кабінет міністрів, міністерства, відомства), однак мають характер відносно самостійних і спеціалізованих за змістом діяльності та функціями адміністративних державних органів. Приклади таких структур наведені у таблиці 7.2.

Таблиця 7.2 Країни з національними туристичними організаціями у рамках урядових структур

№	Країна	Найменування національної туристичної організації	Під порядкова ність
1	2	3	4
1	Аргентина	Держаний секретаріат з туризму	Уряд країни
2	В’єтнам	Національна туристична адміністрація	Міністерство зовнішніх справ
3	Іспанія	Державний секретаріат з торгівлі, туризму, середньому і малому підприємництві	Міністерство економіки
4	Молдова	Національне агентство з туризму	Уряд країни
5	Італія	Департамент з туризму	Міністерство виробничої діяльності
6	Польща	Державна адміністрація спорту і туризму	Міністерство зовнішніх справ
7	Росія	Державний комітет з фізичної культури, спорту і туризму	Уряд країни
8	Словакія	Державний секретаріат з торгівлі і туризму	Міністерство економіки
9	Франція	Державний секретаріат з туризму	Міністерство транспорту і громадської роботи
10	Чехія	Департамент з туризму	Міністерство регіонального розвитку
11	Японія	Департамент з туризму	Уряд країни

Унікальним у контексті питання, що розглядується, є досвід США. На федеральному урядовому рівні у цій країні відсутня центральна державна туристична адміністрація, усі питання вирішуються на „місцях” за принципом ринкової „самоорганізації”. До 1996 року у США функціонувала спеціалізована індустрія – USTTA (United States Tourism and Travel Association). У 1997 році конгрес США припинив фінансування цієї структури з метою скорочення федерального бюджету і передав функції асоціації представникам приватного сектора у туризмі. На сьогодні у окремих штатах існує велика різноманітність спеціалізованих суб’єктів, що реалізують туристичну політику у її різних змістовних напрямках.

Підсумовуючи досвід країн світу з точки зору впливу держави на туризм, слід зазначити, що необхідність участі держави у регулюванні туристичної сфери не визначає сама по собі ступінь цієї участі. У країнах з розвинутою ринковою економікою, налагодженим господарським механізмом та законодавством, яке враховує інтереси як суспільства в цілому, так і суб’єктів туристичної діяльності, утручання державних структур може бути мінімальним. У країнах з неусталеною економікою необхідна підвищена увага з боку держави до туристичної сфери, оскільки це у певній мірі допоможе нейтралізувати негативні впливи можливих економічних криз. Відсторонення держави від участі у регулюванні діяльності туристичної галузі порушує крихку рівновагу у взаємовідносинах між виробником і споживачем туристичного продукту.