1. Постановка натюрморту
В умовах аудиторії задача навчального натюрморту може бути виражена двома варіантами. Перший – група предметів в замкнутому просторі подіуму, другий – натюрморт з елементами інтер’єра та простору аудиторії. Предмети обираються з урахуванням загальної тематики. Композиція натюрморту повинна мати певний ритм градацій розміру, форми, тону (якщо мається на увазі світло-тіньове вирішення), кольору (у випадку колористичної задачі). Іншими словами, обрані предмети повинні бути різними за принципом – «велике, середнє, мале», «високе, кругле, плоске», «темне, сіре, світле», «тепле, нейтральне, холодне». Як доповняльний композиційний та декоруючий елемент використовуються драперії. Для ускладнення задачі перспективних скорочень бажані доповнюючі предмети, площини. Як правило, студенти активно беруть участь у постановці натюрморту разом із викладачем, що вже є частиною процесу навчання та має елемент творчості.
2. Вибір робочого місця
Початковий етап роботи – студенти самі вибирають найбільш вдалий ракурс із урахуванням поставленої задачі. Якщо існує пряме джерело освітлення (наприклад, аудиторний освітлювач), вважається найбільш вигідним положенням те, де добре видно «падаючі тіні», що як елементи композиції візуально «ставлять» предмети на площину та формують ілюзію простору.
3. Композиція
Безпосередньо перед роботою на форматі, студентам рекомендується зробити одну чи декілька замальовок. «Начерк» – основа та початок довгострокового рисунка. Свіжість першого враження позитивно вплине на подальшу роботу над постановкою. Компонуючи зображення на невеликому форматі, студент сублімує задачу та вибирає кращий варіант. Досягнувши результату учень легкими лініями формує зображення в робочому форматі. Сприймається зображення, а не лист чи полотно. Іншими словами, предмети та драперії повинні без напруження органічно входити в картинну площину і створювати ілюзію реальності. Загострюючи візуальний центр та створюючи периферію, студенти свідомо формують лінійну структуру натюрморту, уникаючи небажаних композиційних елементів.
4. Побудова
У просторі умовно-лінійного абрису студенти виконують жорстку конструктивну побудову натюрморту. У першу чергу уточнюються предметні площини в перспективному скороченні. Далі уточнюються основи предметів, формуються пропорції предметів та натюрморту. Графічно обігрується пластика драперій по принципу аналізу «головного» та «другорядного». Складки драперій, а також «падаючі тіні» є рівноправними елементами композиції, тому їм приділяється досить багато уваги. У випадку світло-тіньової постановки завдання, на цьому етапі роботи можливе застосовування легкого тону.
5. Світло-тіньове вирішення
Загальну задачу тонового рисунка можна сформулювати таким чином: «ліквідація лінії, як засобу зображення». Лінія – поняття досить умовне. В образотворчому мистецтві лінійний рисунок існує як самостійний спосіб, достатньо згадати графіку Матісса. У традиційному академічному рисунку лінія являється скоріше засобом, а не ціллю. Головним є тон, світло-тіньові відношення, які існують в жорстких структурних межах.
Робота з тоном у навчальному процесі полягає у створенні різного ступеня контрасту між тим, що темніше і тим, що світліше. Ця межа залежить від розташування джерела світла, світового потоку, а оскільки відстань до різних елементів освітленого об’єкту змінюється – змінюється і ступінь контрасту. Крім того, світло-тіньовий контраст може «розчинятися», зникати, та змінювати полярність. Цим засобом професійні художники користуються для створення візуального об’єму об’єктів зображення та ефекту простору.
Робота «в тоні» починається з визначення направлення головного світлового потоку. Залежно від того формується «власна тінь» елементів натюрморту. Визначаються загальні тонові відношення між предметами та рівень освітленості площин, яких умовно три: «пряме світло», «легке освітлення», «власна тінь». Визначаються кордони і щільність «падаючих тіней».
Падаючі тіні як засіб створення ілюзії реальності являють собою значний елемент. За правилами побудованої падаючої тіні, зображений об’єкт поєднується з навколишнім середовищем, стає її елементом.
У реальності не існує «чистого» світла і не існує «чистої тіні». У структурі будь-якої тіні є внутрішнє світло, тобто рефлекс. Падаюча тінь, як правило, загострює свій контраст зі світлом на передньому плані, та в результаті цього виникає внутрішнє свічення тіні. Те ж саме можна сказати про «власну» тінь предмета. На межі освітленої і тіньової частині об’єкта контраст загострюється, внаслідок чого виникає рефлекс. Немає універсальної системи взаємовідношень між власною і падаючою тінню предмета. Вони змінюються в залежно від ступеня освітленості та світлового потоку, кількості джерел освітлення, фактури поверхні, але безперечно – початок та передній план падаючої тіні найбільш контрастні.
У завданні «натюрморт з елементами інтер’єру» виникає проблема повітряної перспективи. На відміну від кольористичного варіанта, тут вона вирішується засобом тону. У роботах старих майстрів ми можемо бачити достатньо просте вирішення цього питання. Вони свідомо ущільнюють кордони робочої площини, щоб викликати ефект «свічіння» у візуальному центрі роботи. В умовах навчального натюрморту цей принцип не зовсім прийнятний через масштабність роботи. Тому повітряна перспектива зображується засобом змінного контрасту між предметами зображення і тлом. Ілюзорний простір з’являється в результаті свідомого загострення градацій «темного» і «світлого», особливо на передньому плані. Крім цього, в теорії образотворчого мистецтва існує поняття «вхід в картинну площину». Крім лінійної побудови за принципом «паспорту» (справа, зліва, зверху – однакова відстань, знизу – більша), такий же результат досягається ефектом світла. Передній план, як правило, являє собою світловий потік, що загострює контраст.
Крім традиційного рисунка олівцем у курсі навчального натюрморту використовують м’які матеріали або «змішану техніку», що дає можливість студентам вирішувати поставлені задачі різними способами.