Міністерство освіти і науки України
Полтавський національний технічний університет
імені Юрія Кондратюка
Кафедра основ архітектури
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до виконання практичних робіт
На тему «Натюрморт»
з дисциплін «Рисунок» і «Живопис»
для студентів 1– 3 курсів
професійного спрямування 1201 “Архітектура”
спеціальності 6.060102 – бакалавр архітектури
денної форми навчання
Полтава 2010
Методичні вказівки до виконання практичних робіт на тему «Натюрморт» з дисциплін «Рисунок» і «Живопис» для студентів 1 – 3 курсів професійного спрямування 1201 “Архітектура” спеціальності 6.060102 – бакалавр архітектури денної форми навчання. – Полтава: ПолтНТУ, 2010. – 26 с.
Укладачі: А.К. Мохірєв, ст. викладач, І.А. Гуржій, асистент.
Відповідальний за випуск: завідувач кафедри основ архітектури
В.О. Трегубов, кандидат архітектури, доцент
Рецензент: Рецензенти: Т.Ю.Перкун, ст.викл. кафедри основ архітекрури;
В.А. Ніколаєнко, доктор архітектури, проф., зав.кафедри дизайну архітектурного середовища та містобудування
Затверджено вченою радою університету
протокол № 7 від 30 грудня 2010 р.
Коректор Є.В. Найчук
Комп’ютерна верстка І.А. Гуржій
30.05.16.05
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………4
1. Постановка натюрморту………………………………………………….6
2. Вибір робочого місця. …………………………………………………....6
3. Композиція……..………………………………………………………….6
4. Побудова. ………………………………………………………………….7
5. Світло-тіньове вирішення ………………………………………………..7
6. Гризайль……………………………………………………………………8
7. Кольористичне вирішення ………………………………………………..9
8. Спектральна гама ………………………………………………………….9
9. «Холодний» натюрморт ………………………………………………….10
10. «Теплий» натюрморт ……………………………………………………10
11. Декоративний натюрморт ………………………………………………10
Список літератури …………………………………………………………...11
Ілюстрації……………………………………………………………………..12
Вступ
«Натюрморт» – назва одного із жанрів образотворчого мистецтва, що переводиться з латинської як «мертва природа». Емпірично це не зовсім точне визначення. Якщо вважати образотворче мистецтво одним із способів пізнання навколишнього світу, через його відображення в творчості, то реально, що поняття «мертві речі» чуттєво не можливе.
Людині цікава лише сама людина, тому сприймаючи, в тому числі через витвори мистецтва навколишнє середовище, вона цікавиться собою в усіх проявах власної сутності.
Природа нейтральна без присутності людини. Філософські теорії «добра і зла», «прекрасного і потворного», «величного та негідного», «трагічного і комічного» і тощо не існують без присутності людини, вони визначають якості, що належать лише їй. Наприклад, навіть «жива природа» не може бути смішною. Незграбний ведмідь, або невгамовна мавпа в зоопарку викликають сміх лише тому, що нагадують нас. Людина сміється тільки над собою, вона боїться лише себе. Недарма стародавні люди вірили в духовну сутність неживих предметів і явищ природи, відтворюючи культові образи за своєю подобою.
Навіть у витворах, де візуально відсутній образ людини, наприклад, у жанрі пейзажу, існує емпіричний стан, а значить, людська сутність.
Найбільш яскраве значення тієї «неіснуючої присутності» виявляється в натюрморті. І в першу чергу тому, що в класичному варіанті жанру – це зображення групи предметів штучного походження, що само собою ототожнюється з людиною, чи об’єкти «живої природи», причетні до середовища її існування. «Гілку сакури» на тлі неба важко назвати натюрмортом, це скоріше за все – фрагмент пейзажу, хоча й естетично самодостатній, а гроно винограду в руці дівчини на картині К. Брюлова «Італійський полудень» в мовній мірі можна вважати елементом натюрморту, що являє собою частину витвору мистецтва.
Напевно можна визначити наявність границь жанру, досить близького стану жанру. Яблука, що впали з дерева і знаходяться в наявному середовищі, гарні і заслуговують відображення, але «Яблука на листі» В.А. Сєрова або аналогічні «Яблука на листі» І.Є. Рєпіна являють собою витвір в жанрі «натюрморт» вже тільки тому, що композиційно організовані і мають умовний елемент людської діяльності – площина, на якій лежать предмети.
Натюрморт має свою історію, свій естетичний розвиток. Це відноситься до академічного, до наївного, до культового, та всіх інших направлень образотворчого мистецтва. Відображення предметів має різне призначення в картинах, іконах, фресках, у сучасному графічному дизайні та старовинних розписах.
Можна виділити три основні функціональні стани жанру. По-перше: групи «неживих предметів», які є фрагментами складної сюжетної композиції. В історії образотворчого мистецтва існує безліч таких прикладів. Це варіант багатогранний та має свої нюанси. У цьому випадку натюрморт знаходиться в сюжетному і, найголовніше, в композиційному підпорядкуванні головного образу картини, а також розкриває та підкреслює зміст, має допоміжний характер, несе додаткову інформацію. Тому дану функцію натюрморту можна назвати «інформаційною». У мистецтві вона є наймасовішою. Як правило, це стосується складних сюжетних композицій з присутністю людини як головного носія образного змісту. Щоб переконатися в цьому, достатньо відкрити будь-який альбом з образотворчого мистецтва. Яскравим прикладом може слугувати «знаковий натюрморт» у «Тройці» Андрія Рубльова або наївні натюрморти в «чорних клейонках» Ніколо Піросманішвілі.
Досить рідкісним, та від цього методично більш цікавим є варіант композиційної домінанти натюрморту. Прикладом такого роду може слугувати картина Г.В. Сороки «Кабінет в Островках». Тут натюрморт на передньому плані настільки самодостатній, що інтер’єр та фігура людини на другому плані лише доповнюють головний образ. Яскраво освітлені предмети на столі під лампою підсилюють трагізм сюжету на полотні В.Д. Полєнова «Хвора». Тут натюрморт стає візуальним центром картини. Більше того, в історії мистецтва існують витвори, що розкривають поняття «натюрморт» як рівноправний елемент зображення. Мистецтвознавець І.С. Болотіна в статті про художників 30-40-х років 20-го століття писала, вивчаючи творчість П.А. Федотова: «Принципово важлива та обставина, що натюрморт в «Анкор, ще Анкор!» виступає рівноправно з усіма іншими елементами картини, звучить загострено та виразно, об’єднано-просто та фантасмагорично водночас, хоча і веде свою неповторну партію… сам цей живопис речей – стіл в «Анкор…» – один із найкращих в історії нашого мистецтва натюрмортів».
У 18 ст. в голландському та іспанському образотворчому мистецтві натюрморт остаточно визначився як самостійний жанр, тобто сформувався третій функціональний стан.
Предмети побуту, «дарунки природи», драперії вже не знаходяться в підпорядкуванні основного сюжету. Групи «неживих предметів», організовані композиційно з використанням світло-тіні та тепло-холодних кольорових відношень, самі породжують переконливий образ. Саме класики голландської школи затвердили новий естетичний принцип жанру: «незрима присутність людини». Практично кожен предмет у натюрморті Пітера Класа «Перевернутий глек та інші предмети на скатертині» виражає цю ідею – догоріла свічка, розбитий бокал, горіхова шкаралупа, попіл і т.д.; свіжо-очищені лимони у численних «сніданках» та «десертах» Яна Трека, Віллема Хеди, поруч з іншими улюбленими прийомами «малих голландців», формують нову смислову структуру жанру: «людина поруч, вона тільки-но відійшла, вона десь за рамою картини».
У процесі вивчення рисунку та живопису найбільш прийнятний саме цей варіант, де навчальний натюрморт існує як модель будь-якого реалістичного зображення. У період роботи з натури, студенти послідовно вирішують задачі академічного мистецтва:
1. Композиція. Організація зображення в робочій площині.
2. Побудова. Пропорції предметів. Постановка предметів на площині. Перспективне скорочення. Пластика драперій.
3. Світло-тіньове вирішення. Пряме та непряме освітлення. Особиста тінь. Рефлекси всередині особистої тіні. Падаюча тінь. Рефлекси всередині падаючої тіні. Повітряна перспектива.
4. Колористичне вирішення. Тепло-холодні відношення. Кольорові рефлекси.
5. Плановість.