2.3. Етапи виконання

Рисунок ведеться наступним способом. Швидким легким рухом олівця намічається загальна форма предмету. Потім приступають к уточненню й побудові її конструктивної основи. Рисунок весь час ведеться досить швидко, олівець ледь торкається аркушу. При послідуючий конкретизації форми суворо враховуються закони перспективи.

П отрібно пам’ятати що намічаючи конструкцію предмету в рисунку (рис. 2.3.1) видимі грані потрібно рисувати чітко, а невидимі (скриті від зору) – ледь торкаючись олівцем аркушу. Такий спосіб дає можливість, по-перше, точно узгодити зображення видимих граней з невидимими, по-друге передати перспективне скорочення.

П

Рис. 2.3.1. Конструктивний рисунок об’єкту

ро систему побудови зображення форми предмету на площині, слід вказати, що не можна рисувати предмет по частинах. Основа методики академічного рисунку – від загального до окремого, від великої форми до деталей. Відомо, що око людини спочатку фіксує загальну форму предмету і тільки потім переходить до розгляду деталей, дрібних подробиць.

Коли засвоєно принцип лінійно-конструктивної побудови форми предмету, можна приступати до споглядання закономірностей світлотіні. Основні градації світлотіні – світло, напівтінь, тінь, падаюча тінь, власна тінь, рефлекс.

Основні етапи роботи над рисунком: композиційне розміщення зображення на площині аркушу та визначення загального характеру форми; пластичне моделювання форми світлотінню й детальна характеристика натури; підсумок результату проробленої роботи.

П

Рис. 2.3.2. Перший етап, крок перший. Виявлення загального характеру форми, та композиційне розміщення на аркуші

ерший етап – композиційне розміщення зображення на аркуші. Для гарного (ефективного) розміщення зображення на площині, потрібно вибрати вдале положення – з якої точки зору найкраще виражені особливості будови форми й найкраще буде вирішити поставлену задачу. Перед тим як приступити до зображення рисунку на аркуші, слід ретельно ознайомитися з натурою, відмітити її характерні особливості, зрозуміти її будову. Особливості будови форми її пропорції, характер форми, рух й освітлення. Таке попереднє знайомство з натурою є першою шаблею до детального аналізу об’єкту. Зображення намічається дуже легко. Олівець наноситься без натиску. Форма прорисовується узагальнено й схематично (рис. 2.3.2). Виявляється загальний характер великої форми, рух – загальний вид натури. Основна задача на цьому етапі створення рисунка – бачити предмет в його загальній об’ємній формі, бачити цільно, узагальнено.

Рисунок починається з композиційного розміщення зображення на аркуші. Потім вирішуються основні пропорції та намічається загальний вид натури (рис. 2.3.3). Визначається пластична характеристика головних мас, побудова тіла обертання і просторова виразність постановки (рис. 2.3.4). Об’єкт з головними частинами має безліч другорядних деталей.

З

Рис. 2.3.3. Перший етап, крок другий. Вирішення основних пропорцій.

адача студента – відокремити головне від другорядного, щоб деталі не відволікали уваги від основного характеру форми, потрібно прижмурювати очі так, щоб форма виглядала як силует, як загальна пляма, а деталі зникли.

Другий етап – пластичне моделювання форми тоном й детальна проробка рисунку. Це основний й самий довгостроковий етап роботи (рис. 2.3.5). Саме тут потрібно засвоїти методи правильного використання законів перспективи, світлотіні. Вести перевірку правильності конструктивної будови форми, слідкувати за послідовністю виконання рисунку. При проробці деталей потрібно враховувати закономірність – кожну деталь потрібно рисувати в зв’язку з іншими. На цьому етапі в роботі виявляється фактурність, матеріальність предмету (білий гіпс, драперія – тканина, дерево). Рисунок сумлінно опрацьовується в тональному відношенні, підкреслюється його виразність.

К

Рис. 2.3.4. Перший етап, крок третій. Побудова тіла обертання, просторове вирішення постановки.

оли всі деталі прорисовані й весь рисунок ретельно промодельований тоном, потрібно перейти до узагальнення.

Третій етап – підсумок. Це останній і самий відповідальний етап роботи над рисунком. Саме тут потрібно підвести підсумки проробленої роботи.

Перевірити загальний стан рисунку, підпорядкувати деталі цілому, уточнити рисунок в тоні (підпорядкування світла й тіні, бліків, рефлексів й напівтону загальному тону).

С

Рис. 2.3.5. Другий та третій етапи. Світло тонове моделювання форми

вітлотінь на архітектурних деталях також поширюється за законами рисунку простих геометричних тіл. На кривих поверхнях перехід від світла до тіні м’які, поступові на граничних – чіткі. Чим ближче світло й тінь на об’єкті до рисуючого й джерела освітлення, тим сильніше світло тоновий контраст, й навпаки, віддалені частини мають бліде освітлення й бліду тінь. Падаючі тіні сильніше насичені тоном, власні – висвітлені рефлексами, й тому більш повітряні й прозорі.

Власна тінь предмету – це тінь яка утворюється на неосвітленій частині поверхні. Власна тінь завжди знаходиться на боці предмету, протилежному до направлення променів світла. Сукупність точок торкання променів світла до поверхні предмету визначає контур власної тіні. Цей контур відокремлює освітлену частину предмету від неосвітленої. Потрібно додати, що на криволінійних поверхнях не спостерігається яскраво вираженого контуру власної тіні в зв’язку з плавністю переходу освітленої частини поверхні до неосвітленої.

Падаюча тінь – називається тінь, яка відкидається предметом на освітлену частину іншого предмету. При освітленні предмету одним джерелом світла падаюча тінь, як правило, має чітку виражену границю. Цю границю чи лінію прийнято називати контуром падаючої тіні.

Рефлекс – часткове освітлення власних чи падаючих тіней. Рефлекси утворюються в наслідок відображення променів світла від освітленої частини поверхні як власне предмету, так й оточуючих його. Потрібно сказати, що рефлекси збагачують світлотінь.

У лінійно-конструктивному рисунку та світло тоновому намагатися потрібно вести роботу одночасно по всьому аркушу, постійно порівнюючи окремі частини зображення з цілим.