2.4. Побудова падаючих тіней

Падаючі тіні зображуються за методикою, викладеною в курсі „Нарисна геометрія”. Для побудови тіней приймається стандартний напрямок сонячних променів – під кутом 45⁰ до площин проекцій. У виняткових випадках, із метою кращого виявлення пластичних особливостей об’єкта, кут падаючих променів може змінюватись. Але це призводить до ускладнення побудови тіней.

2.5. Викреслювання фасаду начисто

Після затвердження ескіза студенти повинні викреслити фасад на папері, наклеєному на підрамник. Ураховуючи те, що моделювання фасаду буде здійснюватись у техніці відмивання розведеною тушшю, слід приділити велику уваги вибору паперу. Для виконання курсової роботи рекомендується ватман типу „Держзнак”, „Торшон” та інші, які витримують „мокру” техніку.

При викреслюванні фасаду прагнуть до якомога меншого використання гумки, яка руйнує робочу поверхню паперу, що може спричинити появу плям під час відмивання.

Фасад викреслюють тонко заточеним олівцем середньої твердості. Після цього елементи архітектурної форми й антураж обводять розведеною тушшю рейсфедером і пером. Напис та підпис теж обводяться тушшю. Не підлягають обведенню тільки межі падаючих тіней.

3. Тональне моделювання фасаду

3.1. Перед початком тонального моделювання, тобто відмиванням фасаду, викреслену й обведену розведеною тушшю роботу промивають під краном водою за допомогою вати або грецької губки. Помиту роботу кладуть у горизонтальне положення для рівномірного просихання. Поки підрамник сохне, готують розчини: слабкий (або дуже слабкий), середній і темний. Дуже слабкий розчин використовується для відображення плановості розташування окремих частин фасаду.

Розчин середньої інтенсивності забарвлення застосовують для моделювання тіл обертання та рефлексів у падаючих тінях, темний розчин – для відмивання падаючих тіней, їх частин, найбільш віддалених від поверхонь, які спричиняють вторинний рефлекс. Він використовується також для моделювання таких елементів антуражу, як дерева й кущі, а також для зображення людей, тварин та транспортних засобів у випадку, коли не застосовуються аплікаційні зображення.

3.2. Відмивання фасаду здійснюється шляхом послідовного нашарування тональності від найсвітліших ділянок роботи до найтемніших.

3.2.1. У першу чергу виконується моделювання плановості розташування окремих поверхонь, що утворюють форму фасаду архітектурного об’єкта. Найсвітлішими поверхнями фасаду будуть ті поверхні, частини архітектурної форми, які найбільше виступають із площини фасаду, найближче знаходяться до умовного глядача або найбільш віддалені від фронтальної площини проекцій. Зазвичай це нависаючі частини карниза, сандрики, абаки, закомари, пілястри тощо. Для цього всю площину фасаду відмивають найсвітлішим розчином. При цьому частину фасаду, наближену до землі, роблять ще світлішою, додаючи у світлий розчин воду. Таким чином, ураховується вплив на освітленість фасаду променів, відбитих від поверхні землі. Те саме беруть до уваги і при відмиванні тієї частини фасаду, яка межує з глибинною площиною ризаліту, розташованого праворуч, іншою виступаючою частиною або елементом фасаду.

Дані рефлекси моделюються під час повторного відмивання світлим розчином частин фасаду, заглиблених по відношенню до виступаючих частин. Після цього відмивають форму тіл обертання: колон, напівколон, півциліндричних ніш тощо.

3.2.2. Відмивання падаючих тіней виконують після моделювання плановості та поверхонь обертання. Їх відмивають спочатку середнім розчином, починаючи від зони рефлексів, із наступним додаванням темного розчину в міру віддалення від поверхонь вторинного рефлексу. Найбільш темною падаюча тінь буде на межі падаючої тіні та освітленої сонцем поверхні. Це так званий межовий контраст. Він дещо послаблюється при наближенні до горизонтальних або глибинно спрямованих поверхонь через вплив відбитих від них сонячних променів.

3.2.3. Відмиванням даху завершується відмивання фасаду. Більшість пам’яток архітектури покрита чотирисхилим дахом. Зазвичай дах має більш темний колір. А за законами повітряної перспективи темний колір у міру віддалення від спостерігача, у глибину світлішає через вуалюючі властивості повітряного середовища. Тому площина даху фасаду архітектурного об’єкта, звернута до глядача, повинна світлішати догори (до гребеня) у зв’язку з тим, що вона віддаляється від карниза у глибину.

При багатогранних завершеннях об’єктів грані, звернуті до неба, будуть більш світлими, ніж вертикальні площини дахів.

Якщо звершення має складну форму, як, наприклад, верхні частини барокових пам’яток, для визначення темноти – світлоти поверхонь даху необхідно використовувати кульовий масштаб з ізофотами.

3.2.4. Відмивання антуражу починається з відмивання неба, на тлі якого сприймається архітектурний об’єкт. Небо зазвичай темнішає в міру віддалення від горизонту. Тому відмивання проходить від світлого (горизонту) до темного (зеніту). При цьому потрібно враховувати реальні світлотональні співвідношення між фасадом та небом. І вирішальним у питанні тонального насичення тла буде виявлення об’ємно-пластичних властивостей об’єкта. Якщо виникає потреба у підкреслюванні якихось композиційних чи пластичних особливостей пам’ятки архітектури, можна, порушуючи реальні тональні співвідношення, зробити небо у цій частини фасаду темнішим або, навпаки, світлішим.

Такі елементи антуражу, як дерева й кущі, слугують виявленню об’ємно-просторової структури архітектурного об’єкта, його розмірів та масштабу. Вони можуть бути виконані шляхом відмивання розведеною тушшю, графічно, пером або рапідографом, змішаною технікою (відмиванням із графічним моделюванням), сухим пензлем чи аплікативно. Останній спосіб на першому курсі забороняється з метою напрацювання досвіду графічної роботи вручну. Приклади графічного виконання антуражу наведені у спеціальній літературі [2] і методичних указівках [3].