Лекція 1 педагогіка як наука. Методи науково-педагогічного дослідження

План лекції.

1. Педагогіка як наука про виховання.

2. Предмет педагогіки, її основні категорії.

3. Функції та завдання педагогіки.

4. Система педагогічних наук.

5. Зв’язок педагогіки з іншими науками.

6. Етапи і методи науково-педагогічного дослідження

1. Педагогіка як наука про виховання

Кожна наука як одна із форм людської свідомості має свою історію і визначений аспект природних і суспільних явищ, які вона вивчає. (Наука – галузь людської діяльності, результатом якої є нові знання) Педагогічна галузь знань є чи не найдавнішою і по суті невід’ємною від розвитку суспільства. Щоб це положення стало більш зрозумілим, слід звернути увагу на одну істотну деталь. Педагогічні знання відносяться до тієї специфічної сфери людської діяльності, яка пов’язана з підготовкою підростаючих поколінь до життя, або вихованням.

Термін «педагогіка» виник у стародавній Греції. Назва походить від давньогрецьких слів «paidos» - дитя і «ago» – вести. У дослівному перекладі означає «провідник дітей». Педагогом у Давній Греції називали раба, який супроводжував дити­ну свого господаря до школи. Поступово слово «педагогіка» стало вживатися для позначення мистецтва «вести дитину по життю», тобто виховувати її, спрямовувати духовний та тілесний розвиток. З часом накопичення знань привело до виникнення особливої науки про виховання дітей – педагогіки. З середини ХХ століття людство зрозуміло, що кваліфікованого виховання потребують не лише діти, а й дорослі. Педагогіка розширила свої межі й охопила виховання людини в цілому.

Найкоротше, загальне і разом з тим відносно точне визначення сучасної педагогіки - це наука про виховання людини.

Поняття «виховання» тут вживається у найширшому значенні, включаючи навчання, освіту, розвиток. Головне призначення виховання в широкому розумінні цього слова – забезпечення спадкоємного зв’язку між поколіннями у виробництві та інших сферах суспільного життя, формування у молодих поколінь нових якостей, яких вимагає хід розвитку суспільства. Наука педагогіка виникла із практичної потреби суспільства у вивченні, узагальненні і передачі раніше накопичених історичних цінностей підростаючим поколінням.

Педагогіці довелося тривалий час бути частиною філософії. Поступове накопичення знань про процес виховання привело до виділення із філософії самостійної науки – педагогіки. Вона вперше була виділена із системи філософських знань на початку ХVІІ століття і зобов’язана своєму оформленню чеському педагогу Яну Амосу Коменському. Значний внесок у розробку наукових основ педагогіки внесли Ж.Ж.Руссо, І. Песталоцці, А.Дістерверг, К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський та інші.

Таким чином, педагогіка пройшла довгий шлях розвитку. Можна виділити такі етапи:

1. Донауковий. Педагогічні знання цього етапу систематизовані на основі набутого емпіричного досвіду виховання і освіти у формі народної мудрості. Система цих знань відноситься до народної педагогіки у вигляді висновків, порад, рекомендацій, викладених у народні й творчості (прислів’я, приказки, казки тощо).

2. Зародження педагогічних ідей в рамках філософської науки.

3. Формування педагогічних поглядів і теорій в рамках філософсько-педагогічних творів.

4. Розвиток педагогічної науки, як системи. Перехід від гіпотетичних і утопічних теорій до концепцій, заснованих на педагогічній практиці та експерименті.

Педагогіка швидко прогресує, виправдовуючи своє визначення як діалек­тичної, мінливої науки. В останні десятиліття досягнуті суттєві успіхи в ряді її галузей, насамперед у розробці нових технологій навчання. Сучасні комп’ютери, обладнані якісними навчальними програмами, полегшують управління навчальним процесом, дозволяють досягати високих результатів із меншими витратами енергії і часу як педагогів, так і учнів. Намітився про­грес і в створенні більш досконалих методик виховання, технологій самоос­віту і самовиховання. У шкільній практиці використовуються нові наукові розробки. Науково-виробничі комплекси, авторські школи, експерименталь­ні майданчики - усе це помітні віхи на шляху позитивних змін.

Джерелами розвитку педагогіки є:

• Народна педагогіка, як багатовіковий практичний досвід виховання підростаючих поколінь закріплений у способі життя, традиціях, звичаях людей. Хранителем народної мудрості є усна народна творчість (казки, прислів’я, приказки, легенди, пісні, звичаї, обряди, традиції, ігри, загадки, міфи тощо).

• Педагогічні теорії і вчення видатних педагогів минулого (Я.А. Коменського, Дж. Локка, Ж.Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, А. Дістервега, Л. Толстого, К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка, В.О.Сухомлинського та ін.).

• сучасна світова і вітчизняна практика виховання;

• дані спеціально організо­ваних педагогічних досліджень та суміжних з педагогікою наук.

• досвід педагогів-новаторів, що пропонують оригінальні ідеї і системи виховання в сучасних швидкоплинних умовах;

• державні документи з питань освіти і виховання;

Джерелами практичної педагогіки є художні твори про дитинство, школу, вчителів, що належать перу класиків літератури, але ці твори без наукової систематики висвітлюють внутрішній світ дитини або підлітка.

Частково до джерел педагогіки можна віднести статті в пресі, де здебільшого розглядаються важливі проблеми школи, педагогічної теорії і практики.