3.Обобщенная оценка чрезвычайных ситуаций

Обобщенная оценка ЧС включает в себя величины социального, экономического, экологического риска и суммы социального, экономического и экологического ущерба. Обобщенную оценку ЧС можно проводить как до возникновения ЧС, так и после. Если оценка проводится до возникновения ЧС, она носит вероятностный характер и, как правило, используется в целях предупреждения ЧС. Если оценка проводится после возникновения ЧС, она используется для выработки мероприятий, расчета сил и средств, необходимых для ликвидации последствий.

Оценка риска

Риск - вероятность реализации негативного воздействия на жизнь и здоровье человека, на работу хозяйственного объекта и экологической системы. Вероятность возникновения ЧС различного характера оценивают путем сравнения полученных результатов с принятыми критериями. В качестве критериев риска могут быть приняты:

- величина допустимого риска;

- величина приемлемого риска;

- величина недопустимого риска.

Оценка ущерба

Материальный ущерб складывается из: прямого ущерба (разрушение промышленных объектов); косвенного ущерба (недополученный доход, товары, материальные ценности). Для определения прямого ущерба необходимо знать стоимость основных фондов производства до и после наступления ЧС. Их разность и есть размер прямого материального ущерба. Косвенный ущерб составляет: недополучение государственной суммы налога с оборота, выплаты государственного страхования за гибель посевов, недополучение прибыли4. ПРАВОВІ І ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ЦО УКРАЇНИ

Міжнародне гуманітарне право, яке покликане захищати людину від наслідків війни, і надзвичайних ситуацій, торкається кожного з нас. При яких обставинах і куди можна звертатися, на що посилатися, які права громадянина і який захист йому забезпечується, - все це повинен знати кожний.

Звернемося до історії, про те як зароджувалося міжнародне гуманітарне право. 24 червня 1859 року, подорожуючи Ломбардією, громадянин Швейцарії Анрі Дюнан знаходився в місті Сальферіно. У цей день у Сальферіно сталася битва між франко-італійськими військами і військами австрійських окупантів. За декілька часів цієї битви були убиті або поранені біля 40000 воїнів. Побачивши жахливу картину наслідків битви і, оцінивши неможливість силами санітарних підрозділів надати своєчасну медичну допомогу пораненим, Анрі Дюнан звернувся до людей, що жили в ближніх селах, і разом з ними взяв безпосередню участь в наданні медичної допомоги пораненим.

Після повернення в Швейцарію Анрі Дюнан написав книгу "Спогади про Сальферіно" і розіслав її політичним діячам та європейським монархам. Зміст цієї книги дав великий резонанс.

У той час в Женеві існувало добродійне суспільство, президентом якого був Густав Муаньє. Він був дуже стурбований подіями в Сальферіно і під цим враженням запропонував Дюнану зустрітися та обговорити ці події.

Під час зустрічі була створена комісія, в яку увійшли Муаньє, Дюнан, генерал Дюфур, доктор Луї Аппія і Теодор Монуар (громадяни Швейцарії).

17 лютого 1863 року цією комісією був створений "Міжнародний Комітет допомоги пораненим", який був перетворений в "Міжнародний Комітет Червоного Хреста" /МКЧХ/. Завдяки наполегливості та цілеспрямованості їм вдалося в 1864 році переконати швейцарський уряд скликати міжнародну Конференцію, в якій взяли участь дванадцять держав. Реальним результатом цієї Конференції стало підписання "Конвенції про поліпшення долі поранених в діючих арміях"

Перша Женевська Конвенція, яка підписана в 1864 році, поклала початок міжнародному гуманітарному праву.

У 1899 році в Гаазі була підписана Конвенція, яка розширила принципи Женевської Конвенції 1864 року відносно війни на морі.

У 1906 році Положення Конвенції було вдосконалено і доповнено.

У 1907 році IV Гаазська Конвенція визначила категорію комбатантів /воїнів, бійців, які приймали участь у бойових діях/, і не комбатантів /осіб, що не беруть участь в бойових діях, але які забезпечують армію, до них відносяться військові артисти, інтенданти та інші/.

Згідно цієї Конвенції, якщо комбатантів і не комбатантів беруть в полон, їм надається і забезпечується статус військовополонених, і вони користуються особливим положенням у полоні. Ці конвенції були підтверджені та розширені в 1929 році.

У 1949 році були прийняті 4 Женевських Конвенції, які мають силу до цього часу:

І. "Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях".

ІІ. "Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію в складі збройних сил на морі"

ІІІ. "Про поводження з військовополоненими".

ІV. "Про захист цивільного населення під час війни".

МКЧХ як ініціатор міжнародного гуманітарного права в 1963 році прийшов до висновку, що Женевські Конвенції 1949 року, зберігаючи своє значення, стали недостатніми в умовах сучасної війни. Тому Комітет запропонував проекти двох додаткових Протоколів, які обговорювалися на різних рівнях протягом 10 років.

У 1969 році в Стамбулі Міжнародна конференція Червоного Хреста надала МКЧХ офіційний мандат. З цього часу юристи МКЧХ отримали можливість почати підготовчу роботу, результатом якої було прийняття в липні 1977 року в Женеві представниками 102 держав на дипломатичній конференції додаткових Протоколів Женевських Конвенцій 1949 року, які були підписані в Берні в 1977 році і ратифіковані 4 серпня 1989 р.

Вимоги цих Протоколів зобов'язані виконуватися:

а).під час міжнародних збройних конфліктів (Протокол №1);

б).під час не міжнародних збройних конфліктів (Протокол №2).

Починаючи з цього часу ці тексти стали загальним придбанням, на які тепер можна покластися у певних обставинах, і які необхідно знати як фахівцям, так і всьому цивільному населенню.