5 Г солі на добу, а з 8-го тижня — до 1,5 г. Кількість солі поступово збільшують, але протягом 1—2 років не більше як 50 мг/кг маси тіла дитини на добу.

У період розпалу хвороби кількість рідини має становити кількість вчораш­нього діурезу, а за відсутності даних про діурез — близько 15 мл/кг.

Хворим з азотемією обмежують білок.

У перші 2—3 дні від початку хвороби рекомендують цукрово-фруктову дієту: цукор — 8—10 г/'кг маси тіла з неміцним чаєм і додаванням до нього кислого соку (лимонного, журавлинного), фрукти (яблука, виноград, груші) — до 300—800 г на добу, а також варення, мед. Така дієта триває 1—2 дні, а за необхідності (при ви­сокій азотемії) її повторюють 1 раз на 5—7 днів.

Після цукрово-фруктової дієти призначають безсольову молочно-рослинну дієту з обмеженням білка до 0,5—1 г/кг на добу. Рекомендують рисові чи рисово- картопляні страви. Рис готують на молоці. У раціон вводять овочі (моркву, капус­ту, гарбуз), ягоди (брусницю, журавлину, чорницю тощо), крупи, цукор, марме­лад, олію, безсольовий хліб (стіл № 7в за Певзнером). Кількість рідини має від­повідати добовому діурезу з урахуванням екстраренальних витрат. З 3—5-го дня від початку хвороби харчовий раціон розширюють молочними продуктами — да­ють повноцінні білки (1—1,5 г/кг — стіл № 76 за Певзнером). До 7—10-го дня кількість білка доводять до фізіологічної норми (2,5 г/кг): дитині дають куряче яйце, пшеничний хліб, пізніше рибу, сир, відварене м’ясо, сіль для підсолювання (стіл № 7 за Певзнером).

Якщо в дитини з перших днів олігурія і є небезпека розвитку гіперкаліємії, дієта має бути з якомога меншим вмістом калію. Але за появи поліурії виникає небезпека гіпокаліємії, тому дієту збагачують калієм (родзинки, чорнослив, кавун, апельсини, банани, картопля, сухофрукти).

Тривалість перебування дитини на дієті № 7 становить не менше місяця, піз­ніше її поступово переводять на дієту № 5а за Певзнером.

У хворих на ХГН можна розширити дієту в період часткової клініко-лабораторної ремісії, але не раніше, аніж через 1—2 міс. від її початку — поступово, про­тягом 3—4 міс. Спочатку в раціон вводять повноцінний хліб, потім відварене м’ясо і рибу, сир, збільшують кількість солі до 1,5 г на добу. За повної клініко-лабораторної ремісії в дієту включають усі продукти, за винятком гострих приправ, сма­жених, копчених, солених продуктів, міцних м’ясних та рибних бульйонів.

Дієтотерапію поєднують із заходами, що забезпечують нормальну роботу травного тракту (очисні клізми, при азотемії — промивання шлунка 2 % розчином натрію гідрогенкарбонату, застосування ентеросорбентів).

У початковий період призначають вітаміни групи В, С, Б, А і Е, ліпоєву кис­лоту у звичайних терапевтичних дозах.

Усім хворим на ГГН призначають антибактеріальну терапію. Рекомендовано вводити антибіотики групи пеніциліну (ампіцилін, оксацилін, ампіокс, карбені- цилін тощо), еритроміцин, цефалоспорини у вікових дозах (при порушенні функції нирок — 1/2—1/3 добової дози). Тривалість уведень — 2—3 тиж., змінюють їх кожні 7—10 днів. За наявності хронічних вогнищ інфекції, інтеркурентних хвороб антибіотики призначають циклічно. Тривалість їх призначення суворо індивіду­альна. Нефротоксичні антибіотики (гентаміцин, канаміцин, тетрациклін, стреп­томіцин) протипоказані.

Обов’язково призначають антигістамінні препарати, які пригнічують актив­ність медіаторів запалення (супрастин, тавегіл, фенкарол, перитол, димедрол тощо). Курс лікування — 4—6 тиж.

Для поліпшення ниркового кровообігу застосовують препарати, які чинять діуретичну і антиагрегантну дію — еуфілін, трентал, курантил, а також фізіотера­певтичні методи лікування — електрофорез розчину нікотинової кислоти чи гепа­рину на ділянку попереку, індуктотермію, ультразвук.

Якщо перебіг ГН супроводжується набряковим синдромом, олігурією та ар­теріальною гіпертензією, застосовують сечогінні препарати. Найчастіше — це фуросемід, гіпотіазид, бринальдикс, тріамтерен, тріампур, верошпірон, манітол.

При високому артеріальному тиску призначають гіпотензивні засоби: препара­ти раувольфії (резерпін, раунатин), адельфан, адельфан-езидрекс, папазол, допе- гіт. Останнім часом широко використовують препарати, що блокують ренін-ан- гіотензинову систему: каптоприл, лізиноприл, еналаприл, а також комбіновані з антагоністами кальцію — екватор тощо.

Серцева недостатність у хворих з ГН є показанням до введення корглікону, строфантину, дигоксину, рибоксину, кокарбоксилази, АТФ.

До засобів патогенетичної терапії належать:

• імунодепресанти — препарати, що пригнічують синтез антитіл і запобіга­ють утворенню циркулюючих імунних комплексів;

• імуномодулятори — препарати, що нормалізують функцію імуноактивних лімфоцитів і макрофагів.

Групу імунодепресантів становлять глюкокортикоїци і цитостатичні препа­рати.

Глюкокортикоїдні препарати найефективніші при нефротичній формі ГГН і ХГН, підгострому ГН, хоча їх призначають і при інших формах хвороби. Найширшого застосування набули преднізолон і урбазон (метилпреднізолон, метипред). Також можна використовувати тріамцинолон і дексаметазон. Зокрема, 5 мг пред­нізолону прирівнюється 4—5 мг урбазону, 4 мг тріамцинолону і 0,75 мг декса- метазону. Перевагу надають щоденному призначенню максимальної дози гормону протягом 6—8 тиж. Добова доза преднізолону становить 1,5—3 мг/кг маси тіла. Стихання запального процесу є показанням до поступового зменшення дози пре­парату наполовину кожні 6—8 тиж. з переходом на підтримувальну (циклову) те­рапію, що триває в амбулаторних умовах 6—12 міс. Хворим, які отримують мак­симальні дози глюкокортикоїдів, препарати призначають у ранкові години та в першій половині дня, що зменшує їхню депресивну дію на надниркові залози. Хворим, які отримують підтримувальну терапію, препарати призначають у вечірні години (між 22-ю і 23-ю годинами). Така схема лікування дає найбільший ефект.

Імунний характер запалення при ГН є показанням до застосування цитостатичних імунодепресантів: хлорбутину (лейкерану), циклофосфану, азатіоприну. По­казаннями до їх призначення є: відсутність ефекту гормонотерапії при нефротич­ній формі ГН протягом 3—4 тиж., рецидиви нефротичної форми, що виникають унаслідок зменшення дози гормону, а також змішана форма ГН із нефротичним синдромом і артеріальною гіпертензією. Повну дозу цих препаратів призначають в умовах стаціонару терміном на 6—8 тиж., потім переходять на підтримувальні дози аж до кінця лікування, що визначають індивідуально. Поєднання кортикосте­роїдів і цитостатиків посилює імунодепресивний ефект. Серед побічних дій ци­тостатиків необхідно виокремити пригнічення кровотворення (анемія, лейкопе­нія), що потребує постійного контролю за станом крові.

НПЗП — вольтарен, ортофен, індометацин, ібупрофен — показані при ХГН без артеріальної гіпертензії і ХНН. Препарати протипоказані при змішаній формі зі стійкою артеріальною гіпертензією і вираженому нефротичному синдромі. Курс лікування — 3—6 міс.

Останніми роками у лікуванні хворих з гострим і загостренням хронічного гломерулонефриту широко застосовують гепарин, який блокує синтез тромбіну, зменшує агрегацію тромбоцитів, активує фібриноліз, запобігає утворенню тромбів і відкладенню фібрину в капілярах клубочків, поліпшує мікроциркуляцію, зменшує сенсибілізацію організму, поліпшує проникнення антибіотиків до вог­нища запалення, знижує артеріальний тиск і збільшує діурез. Добова доза — 100— 300 ОД/кг підшкірно протягом 4—6 тиж. При цьому контролюють коагулограму та час зсідання крові.

Для корекції імунітету дітям призначають імуномодуляторні препарати, зок­рема левамізол (декарис), продигіозан, тималін, тактивін.

Після стихання активного запального процесу, особливо при хронічних фор­мах ГН, ефективною є фітотерапія, тривалість якої становить 6—12 міс. і довше. Для цього широко використовують збір Ковальової та інші багатокомпонентні фітопрепарати.

Упродовж усього терміну хвороби потрібно проводити боротьбу з хронічними вогнищами інфекції (хронічний тонзиліт, аденоїдит, карієс зубів тощо).

У період мінімальної активності процесу чи під час ремісії хворим з ГН пока­зане санаторно-курортне лікування в умовах місцевого санаторію тривалістю 4—

міс. Зміна клімату для таких дітей є небажаною.

Диспансеризації підлягають усі діти, яких виписано зі стаціонару з діагнозом ГГН чи ХГН.

Після виписування зі стаціонару медикаментозне лікування триває. Якщо ді­тям призначають цитостатики і кортикостероїди, вони мають бути на домашньо­му режимі. Протягом року їм забороняють заняття фізкультурою в загальній групі, купання у водоймищах, щомісяця проводять лабораторні дослідження крові й сечі, вимірюють артеріальний тиск. Особливу увагу приділяють дітям у разі приєднання інтеркурентних хвороб. Один раз на рік хворі діти потребують комплек­сного обстеження в стаціонарних умовах. Профілактичні щеплення протягом усього терміну диспансерного спостереження протипоказані.

Дітей з ГГН тримають на диспансерному обліку протягом не менше 5 років після виписування зі стаціонару. Диспансерне спостереження проводять протягом усього періоду дитинства з наступною передачею їх лікарям дорослої мережі.