8. Вірусний гепатит. Снід

( Етіологія,епідеміологія,клініка,діагностика, профілактика та лікування.)

ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ

Термін “вірусний гепатит” об’єднує групу подібних за клінічною кар­тиною, але різних за етіологією вірусних хвороб, що перебігають із симптомами загальної інтоксикації та ураженням печінки.

Перші відомості про хворобу з жовтяницею та епідемії їх описав у своїх пра­цях ще Гіппократ.

У 1888 р. С.П. Боткін чітко сформулював жовтяницю як гостру інфекційну хворобу, що уражує печінку і весь організм.

Вірусну природу хвороби було доведено в 1937 р. науковцями СІЛА. У 1965 р. вірусолог Блюмберг виділив так званий австралійський антиген, що виявився по­верхневим антигеном вірусу гепатиту В (НВ§А§). У 1973 р. ідентифіковано збуд­ник гепатиту А. У 1977 р. відкрито вірус гепатиту Б, який дієвий лише за наяв­ності у хворого НВ§А§.

Наприкінці 80-х років XX століття американськими вченими було виділено й ідентифіковано вірус гепатиту С, а також розроблено тест-систему для виявлення специфічних антитіл до нього. Вірус гепатиту Е був ідентифікований у 1987 р.

ІНФЕКЦІЙНИЙ ГЕПАТИТ, АБО ГЕПАТИТ А (НЕРАТІТІ8 А)

Гепатит А (ГА) — гостра циклічна інфекція з фекально-пероральним механізмом передачі збудника, характеризується порушенням функції печінки і нерідко жовтяницею.

Етіологія. Збудником ГА є НераШіз А уігиз (НАУ) — РНК-умісний вірус. Ві­домо 7 генотипів НАУ, із них 4-й, 5-й і 6-й патогенні щодо тварин. Збудник стій­кий у зовнішньому середовищі, може зберігатися у воді декілька місяців, чутливий до ультрафіолетового опромінення і до стандартних дезінфекційних засобів.

Епідеміологія. ГА — антропонозна кишкова інфекція. Джерелом інфекції є хворі з інапарантними і маніфестними формами хвороби. Виділення хворими НАУ із калом зазвичай триває упродовж 2—3 тиж. і починається наприкінці інку­баційного періоду, інтенсивно відбувається весь продромальний (переджовтянич- ний) період і зберігається в перші дні жовтяниці (у розпал хвороби). Найбільше епідеміологічне значення мають хворі на інапарантні, стерті і безжовтяничні фор­ми ГА, кількість яких може у декілька разів перевищувати кількість хворих із жовтяничними формами ГА.

Фекально-пероральний механізм зараження ГА реалізується через водний, харчовий і контактно-побутовий шляхи передачі вірусів. Особливе значення має водний шлях передачі вірусу ГА, унаслідок чого виникають епідемічні спалахи інфекції. Великі водні епідемії і спалахи пов’язані із забрудненням водоймищ, які слугують джерелом водозабезпечення, фекаліями.

Контактно-побутовий шлях передачі інфекції зумовлений низьким рівнем санітарної культури, часто трапляється в дитячих колективах. ГА належить до “хвороби брудних рук”. Зараження може відбуватися через контаміновані побу­тові предмети, іграшки.

Реєструють групові захворювання, спричинені харчовим шляхом передачі ін­фекції. При цьому зараження може відбутися внаслідок уживання в їжу продуктів без попередньої термічної обробки або зараження вже готової їжі. Джерелом ін­фекції можуть бути особи, які зайняті приготуванням їжі, продавці продовольчих товарів.

Найчастіше на ГА хворіють діти віком від 3 до 12 років, особливо в організо­ваних колективах, і особи молодого віку. Діти віком до 1 року малочутливі до зараження, оскільки у них пасивний імунітет від матері. У більшості осіб віком 30—35 років (у крові 60—97 % донорів) виявляють антитіла до вірусу (анти-НАУ- І§0). ГА властива літньо-осіння сезонність, він належить до найпоширеніших кишкових інфекцій у світі.

Клінічна картина. ГА характеризується поліморфізмом клінічних про­явів. Розрізняють інапарантну (субклінічну) і маніфестні форми — стерті, безжов­тяничні і жовтяничні, за тяжкістю — легку, середньої тяжкості і тяжку. За пере­бігом виділяють гостру і затяжну форми. При маніфестних формах виокремлюють такі періоди хвороби: інкубаційний, продромальний (переджовтяничний), період розпалу хвороби (жовтяничний) і період реконвалесценції.

Інкубаційний період ГА становить у середньому 21—28 днів (7—50 днів), про­дромальний — 5—7 днів. За провідним синдромом є декілька варіантів перебігу продромального періоду: грипоподібний (гарячковий), диспептичний, астенове- гетативний і змішаний. Найчастіше трапляється гарячковий варіант у поєднанні зі скаргами на диспепсію. Початок хвороби гострий, температура тіла підвищуєть­ся до 38—39 °С і зберігається впродовж 1—3 днів. Хворих турбують біль голови, загальна слабість, погіршення або відсутність апетиту, біль у надчерев’ї і в право­му підребер’ї, нудота і блювання.

Астеновегетативний синдром супроводжується загальною слабістю, підвите - ною втомлюваністю, зниженням працездатності, сонливістю, запамороченням.

Через 2—4 дні змінюється колір сечі, вона стає темно-коричневою (колір міцного чаю). Наприкінці переджовтяничного періоду випорожнення знебарвлю­ються (ахолія), набувають вигляду білої глини, можуть бути неоформленими. У цей період під час огляду хворого виявляють важливу діагностичну ознаку хворо­би — збільшення розмірів печінки, причому пальпація її може бути болючою. Іноді збільшується селезінка.

Період розпалу триває в середньому 2—3 тиж. (з коливаннями від 1 тиж. до 1,5—2 міс.). При хворобі середньої тяжкості, яка перебігає з жовтяницею, виник­нення жовтяниці зазвичай супроводжується поліпшенням самопочуття пацієнта — нормалізується температура тіла, зменшується вираженість або зникає біль голови та інші прояви інтоксикації, що слугує важливою диференціально-діагностичною ознакою ГА. У розпал хвороби зберігаються загальна слабість, астенія, диспеп- тичний синдром. Характерні відчуття тяжкості в надчерев’ї і правому підребер’ї, які посилюються після вживання їжі, нудота, рідше блювання.

У розвитку жовтяниці виокремлюють фази наростання, максимального роз­витку і згасання. Жовтяницю виявляють передусім на слизовій оболонці ротової порожнини (вуздечка язика, тверде піднебіння) і склерах, надалі — на шкірі. Ін­тенсивність жовтяниці відповідає переважно тяжкості хвороби. Під час обстежен­ня хворого привертає на себе увагу схильність до брадикардії і артеріальної гіпо­тензії, приглушення серцевих тонів. Язик обкладений білим або жовтим нальо­том. Печінка збільшена, пальпується її закруглений і болючий край. У цей період темніє сеча і знебарвлюється кал.

Фаза згасання жовтяниці перебігає зазвичай повільніше, аніж фаза наростан­ня, і характеризується поступовим зникненням симптомів хвороби.

Період реконвалесценції триває від 1—2 до 8—12 міс. і настає після зникнен­ня жовтяниці. У хворих відновлюється апетит, зменшується вираженість астено- вегетативного синдрому, нормалізуються розміри печінки і функціональні печін­кові тести.

Безжовтяничні і стерті форми ГА перебігають легко, малосимптомно. При цьому важливе діагностичне значення мають гепатомегалія і методи лабораторної діагностики.

Ускладненнями ГА є загострення і рецидиви хвороби, а також ознаки ура­ження жовчних шляхів (дискінезії, запальні процеси). Рецидиви виникають у пе­ріод реконвалесценції через 1—6 міс. після клінічного одужання з нормалізацією функціональних печінкових тестів, і характеризуються поверненням клінічних і біохімічних симптомів розпалу хвороби. Затяжні форми ГА, загострення і реци­диви хвороби потребують пильного спостерігання і лабораторно-морфологічного обстеження для виключення можливої асоційованої інфекції (ГВ, ГС тощо).