7.Дизентерія. Кишкова колі-інфекція. Сальмонельоз. (Етіологія,епідеміологія,симптоми,діагностика,засоби лікування та профілактики, заходи у вогнищі.)

Шигельоз (дизентерія) — гостра інфекційна хвороба, спричинюється

видами шигел; характеризується проявами загальної інтоксикації та місцевим ураженням слизової оболонки товстої кишки, переважно її дистального відділу Етіологія. Збудники дизентерії належать до роду Зкщеііа. Шигели — грам- негативні мікроби, нерухомі, не утворюють спор, добре ростуть в анаеробних умовах на звичайних поживних середовищах. Розрізняють такі види шигел: Григор’єва—Шига, Штуцера—Шмітца, Ларджа—Сакса, Флекснера і Зонне. Ши- гела Григор’єва—Шига утворює ендо- й екзотоксин, чинить нейротоксичну і ентеротоксичну дію. Інші види утворюють термостабільний ендотоксин. У навко­лишньому середовищі за низької температури, у вологому середовищі, у темноті мікроби зберігаються до ЗО—45 днів.

Епідеміологія. Джерело інфекції — хворі й бактеріоносії. Механізм переда­вання фекально-пероральний, шлях передавання для шигели Григор’єва—Шига — контактно-побутовий, для шигели Флекснера — харчовий і водний, для шигели Зонне — харчовий (особливо молоко і молочні продукти). Контактно-побутовий шлях передавання частіше спостерігають серед дітей дошкільного віку, харчовий — серед дітей старшого віку. При контактно-побутовому шляху передавання частіше виникають спорадичні випадки. Водний шлях поширення характеризується спа­лахами і навіть пандеміями. У сучасних умовах основний шлях поширення шиге- льозу — харчовий. Харчові продукти інфікуються брудними руками, а також му­хами. Найбільше інфікуються продукти, які термічно не обробляються перед уживанням (сметана, сир, молоко, паштети, овочі, фрукти). У разі інфікування харчовим шляхом найчастіше виникають вогнищеві спалахи, особливо в дитячих колективах. Шигельоз реєструють протягом року з підвищенням показника за­хворюваності у літньо-осінній період.

Клінічна картина. Інкубаційний період триває від 1 до 7 днів, частіше

3 дні. У клінічній картині шигельозу можна виокремити два основні синдро­ми: загальної інтоксикації і ураження слизової оболонки товстої кишки. Хвороба починається гостро з підвищення температури тіла до 38—39 °С, яка утримується близько 3 діб, спостерігають одноразове або повторне блювання. Дитина стає млявою, неспокійною, відмовляється від їжі, погано спить, скаржиться на біль голови і переймоподібний біль у животі без чіткої локалізації. Випорожнення стають частими, рідинними, з домішками слизу, зеленими, часом з прожилками крові. На початку хвороби випорожнення носять каловий характер, на 2-у—3-ю добу кількість калових мас зменшується, вони містять каламутний, зеленуватий слиз і прожилки крові (“ректальний плювок”). Що більша кількість дефекацій, то тяжчий перебіг хвороби. Діти скаржаться на біль у животі, який локалізується переважно в лівій здухвинній ділянці за ходом сигмоподібної кишки. З’являються часті болючі позиви на випорожнення у зв’язку зі спастичним скороченням м’язів прямої кишки — тенезми, які є характерною ознакою шигельозу. Іноді тенезми можуть призвести до випадіння слизової оболонки прямої кишки. У ді­тей спостерігають блідість шкіри, помірне зниження тургору тканин. Під час пальпації живота виявляють болючу і спазмовану сигмоподібну кишку. У дітей раннього віку спостерігають підгострий початок, переважає гастроентероколітна форма хвороби, рідше виявляють домішки крові у випорожненнях, більш трива­лий перебіг хвороби. Еквівалентами тенезмів є почервоніння обличчя та крик під час дефекації. Залежно від ступеня проявів загальної інтоксикації та інтенсив­ності кишкового синдрому розрізняють типову (легку, середньої тяжкості та тяж­ку) й атипову (субклінічну, стерту, диспептичну, гіпертоксичну) форми шиге­льозу.

Ускладнення. У гострий період хвороби через посилену перистальтику можливий розвиток інвагінації, випадіння слизової оболонки прямої кишки як наслідок парезу сфінктера відхідника.

Діагностика. Загальний аналіз крові — помірний нейтрофільний лейкоци­тоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, помірне збільшення ШОЕ. Загальний аналіз сечі — без суттєвих змін. Копроцитограма — виявляють слиз, еритроцити і лейкоцити. Бактеріологічне дослідження фекалій — виділення культури шигел, вірогідність виділення збудника значно вища в перші дні хвороби до призначення антибіотиків. Серологічні дослідження (РПГА) проводять у динаміці хвороби, щоб виявити наростання титру специфічних антитіл.

Лікування. Хворих на шигельоз госпіталізують за клінічними та епідеміо­логічними показаннями. Обов’язково госпіталізують хворих із тяжким і ускладне­ним перебігом шигельозу. Дієта має важливе значення в лікувальному комплексі шигельозу. Її призначають з урахуванням віку дитини, тяжкості стану, періоду хвороби. їжа має бути механічно обробленою, вилучити з раціону овочі й фрукти, які містять велику кількість клітковини. З антибактеріальних препаратів застосо­вують нітрофуранові препарати (фуразолідон, ніфуроксазид). Антибіотики при­значають при тяжких і формах середньої тяжкості дітям раннього віку (канаміцин, гентаміцин, цефалоспорини 2—3-ї генерації, левоміцетин). Позитивний терапев­тичний ефект спостерігають у разі призначення полівалентного дизентерійного бактеріофагу, еубіотиків (біфідумбактерин, біфікол, лактобактерин, бактисубтил). При ексикозі в дітей 1-го року життя проводять пероральну регідратацію. При тяжкій формі призначають посиндромну терапію, спрямовану на усунення судом, гіпертермії, токсикозу. При вираженому больовому синдромі можна призначити спазмолітики — но-шпу, папаверин.

Виписують пацієнта після повного клінічного одужання і при одноразовому негативному результаті бактеріологічного дослідження випорожнень, які беруть для обстеження через 3 дні після закінчення антибактеріальної терапії.

Профілактика. Важливе значення має рання діагностика та ізоляція хво­рого в умовах стаціонару або вдома. У вогнищі проводять поточну (вологе приби­рання з дезінфекційними засобами, кип’ятять посуд, обробляють іграшки, тощо) і остаточну дезінфекцію. Профілактика шигельозу в дитячих закладах передбача; дотримання дітьми, батьками, персоналом основних санітарно-епідеміологічнії?: заходів, технологічних правил приготування, збереження і термінів реалізації хар­чових продуктів.

САЛЬМОНЕЛЬОЗ

Сальмонельоз — гостра інфекційна хвороба, що спричинюється бак­теріями роду Заїтопеїіа, характеризується різноманітними клінічними проявами — від безсимптомного носійства до тяжких септичних форм, частіше перебігає по типу гастроентероколіту.

Етіологія. Сальмонели — рухомі грамнегативні палички, капсул і спор не утворюють. Добре ростуть на звичайних поживних середовищах. Мають соматич­ний термостабільний О-антиген і джгутиковий термолабільний Н-антиген. За О-ан- тигеном сальмонели поділені на групи А, В, С, Б, Е тощо (всього близько 60 груп), а за Н-антигеном — на серовари (близько 2200). У людини найчастіше виявляють такі види: 8. ґурНітигіит, 8. ИеісІеІЬег§, 8. Іопсіоп, 8. апаїит, 8. епіегііїсііз, З.іп/апій. Сальмонели надзвичайно стійкі в навколишньому середовищі. Нагрівання до 65 °С витримують протягом 30 хв; у воді зберігаються до 2 міс.; у ґрунті — декілька років. У молочних і готових м’ясних стравах можуть не тільки зберігатися, а й розмножуватися, не змінюючи зовнішнього вигляду і смаку страви.

Епідеміологія. Основним джерелом інфекції є тварини: свині, корови, кішки, собаки, птахи. Людина як джерело інфекції поширює сальмонельоз серед дітей, особливо раннього віку. У дитячих дошкільних закладах зараження відбу­вається саме від дорослих носіїв сальмонел (обслуговчого персоналу) або від хво­рих дітей. Можливе інфікування дітей у супермаркетах, особливо при контакті з м’ясом, яйцями, брудними візочками для продуктів, від тварин, яких утримують вдома.

Інфекція передається переважно харчовим шляхом, у дітей раннього віку — контактно-побутовим. Джерелом передавання можуть бути руки персоналу, а та­кож предмети догляду і сповивальні столи. Нерідко трапляються випадки внут- рішньолікарняного сальмонельозу, особливо у відділеннях для новонароджених, пологових будинках, інфекційних і соматичних стаціонарах, закритих дитячих закладах, при цьому основним збудником є 8. ІурНітигіит — антибіотикорезис- тентний штам. Внутрішньолікарняні спалахи інфекції характеризуються високою контагіозністю, швидким поширенням і тяжкістю клінічного перебігу. Найспри- йнятливішими до сальмонельозу є діти перших 2 років життя. Захворюваність на сальмонельоз реєструють протягом року з максимальним підвищенням у літньо- осінній період.

Класифікація. Виокремлюють такі клінічні форми сальмонельозу: гастроін- тестинальна (гастритна, гастроентеритна, гастроентероколітна, ентероколітна); ге- нералізована (тифоподібна і септикопіємічна); бактеріоносійство; субклінічна (без- симптомна). За тяжкістю перебігу: легка, середньої тяжкості, тяжка.

Клінічна картина. Інкубаційний період триває від декількох годин (при масивному харчовому інфікуванні) до 5—7 діб (частіше 2 доби). Характер клініч­них проявів, ступінь їх вираженості, послідовність появи і тривалість перебігу залежать від клінічної форми хвороби. Сальмонельоз харчового інфікування пе­ребігає переважно в гастроінтестинальній формі з такими клінічними варіантами: гастрит, ентерит, гастроентерит, гастроентероколіт. Гастрит і гастроентерит діагностують у дітей, старших 3 років, і перебіг їх часто відбувається за типом харчової токсикоінфекції. Інкубаційний період короткий — до 24 год. Увесь сим- птомокомплекс розвивається в перші години від початку хвороби, що пов’язано з потраплянням у шлунок великої кількості збудника, а також вивільненням ма­сивної дози ендотоксину. Початок бурхливий, з підвищення температури тіла до високих цифр, болю в надчеревній ділянці, нудоти, блювання, через декілька го­дин приєднується пронос. У деяких хворих настає нейротоксикоз (гіпертермія, непритомність, клоніко-тонічні судоми) або шок (зниження артеріального тиску, ціаноз, похолодання кінцівок).

Гастроентероколіт і ентероколіт — найчастіші форми сальмонельозу в дітей раннього віку, особливо 1-го року життя. Інкубаційний період — від 2 до 5 днів. Початок хвороби гострий, проте для неї характерний поступовий розвиток і посилення основних симптомів протягом 3—4 днів. Найхарактернішими ознака­ми є розлади випорожнень і симптоми інтоксикації. З 1-го дня випорожнення надмірні, пінисті, смердючі, містять велику кількість слизу, зелені, крові. У перші З дні хвороби може виникнути виражений токсикоз з ексикозом: висока гарячка, блідість шкіри, западіння великого тім’ячка та очних яблук, загострені риси об­личчя. Ці явища тривають досить довго (до 8—10 днів).

Тифоподібна форма уражує дітей старшого віку. Характерні тривала гарячка, біль голови, повторне блювання, адинамія, анорексія, безсоння, запаморочення, у деяких хворих схильність до брадикардії. Можлива поява поодинокої розео- льозно-папульозної висипки. Збільшені печінка та селезінка.

Септична форма уражує дітей раннього віку. Може розвинутися внаслідок генералізації процесу при шлунково-кишковій формі або без попереднього ура­ження травного тракту. Хвороба характеризується появою гнійних вогнищ у різ­них органах: легенях, нирках, мозкових оболонах, великих суглобах тощо, пере­бігає як сальмонельозний сепсис. Специфічний характер вогнищ ураження під­тверджується виявленням сальмонел у спинномозковій рідині, мокротинні, сечі.

Ускладнення. У тяжких випадках сальмонельозу можливий розвиток ін- фекційно-токсичного шоку, гострої ниркової недостатності, ДВЗ-синдрому, анемії, дисбактеріозу, порушення функції підшлункової залози, печінки.

Діагностика. Загальний аналіз крові — помірний або виражений лейкоци­тоз, анеозинофілія, зсув лейкоцитарної формули вліво, нормальна або помірно збільшена ШОЕ. Копроцитограма — наявність у калі м’язових волокон, лейко­цитів, слизу, еритроцитів. Бактеріологічне дослідження проводять для виділення збудника з блювотних мас, промивних вод, сечі, калу, жовчі, крові тощо. Сероло­гічні дослідження (РЗК, РПГА) необхідно проводити в динаміці хвороби (через 7—10 днів), щоб виявити наростання титру специфічних антитіл. Діагностичний титр у РНГА становить 1:100 — для дітей до року і 1:200 і вище — для дітей, стар­ших року.

Лікування. Госпіталізують дітей за клінічними та епідеміологічними пока­заннями. Обсяг, характер і черговість лікувальних заходів залежать від клінічної форми і тяжкості хвороби. Призначають антибактеріальні препарати: фуразолі- дон, ніфуроксазид чи антибіотики: гентаміцин, цефотаксим, цефтріаксон тс_:„ їх можна поєднувати з полівалентним сальмонельозним бактеріофагом. У масивного харчового інфікування в перші години хвороби промивають шлунок 2 :і розчином натрію гідрокарбонату. Важливе значення має дезінтоксикаційна та гідратаційна терапія — пероральна та інфузійна залежно від проявів токсико: а зневоднення. Для поліпшення біоценозу кишок призначають бактерійні препара­ти: біфідумбактерин, лактобактерин, лінекс, біфіформ.

Профілактика. Реконвалесцентів виписують після повного клінічного ви­дужання та одноразових негативних результатів бактеріологічних досліджень ка. і сечі, взятих через 3 дні після закінчення приймання антибактеріальних препа- ратів. Важливе значення має раннє виявлення джерела інфекції та ізоляція хвог : - го, у вогнищі проводять остаточну дезінфекцію. Карантин не оголошують. Усо контактних дітей і дорослих обстежують на сальмонельоз, досліджують продукт; харчування, перевіряють місця їх зберігання, технологію приготування їжі та ~ реалізацію. Бактеріоносіїв не допускають на роботу в будинках дитини та в мо­лодших групах дитячих закладів. Специфічної профілактики не проводять. Засте­режні профілактичні заходи спрямовані на оздоровлення свійських тварин і за­побігання серед них сальмонельозних хвороб, організацію санітарного режиму на м’ясокомбінатах та молочних підприємствах.

РОТАВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ

Ротавірусна інфекція — гостра вірусна хвороба кишок, спричинена ротавірусом, що характеризується тріадою симптомів: діареєю, блюванням, гіпер­термією, а також значним зневодненням.

Етіологія. Ротавірус — це РНК-вмісний вірус, який належить до родини Кеомігкіае роду КоШігих. У складі вірусів відсутні ліпіди, що визначає стійкість їх до ефіру, УФ опромінення та дії інших чинників навколишнього середовища. Ротавіруси чутливі до дії 95 % етанолу, формальдегіду, натрію гіпохлориту, висо- коконцентрованих кислот і основ. Віруси втрачають інфекційну активність під час кип’ятіння впродовж ЗО хв. Інфекційність ротавірусів підвищується в разі призначення пацієнтам протеолітичних ферментів (трипсину, панкреатину). Цей феномен називають протеолітичною активацією вірусів.

Епідеміологія. Основними джерелами інфекції є хвора людина і вірусо­носії. Ротавірусна інфекція — хвороба з фекально-пероральним механізмом пере­давання, який може бути реалізований харчовим, водним і контактно-побутовим шляхами. Можливе зараження внаслідок вживання інфікованої води, харчових продуктів. Вірус виділяється з фекаліями з моменту появи перших клінічних сим­птомів хвороби і досягає максимуму на 3—5-й день хвороби, надалі концентрація вірусу швидко знижується і із 7—10-го дня вірус у калі не виявляють. Унаслідок репродукції вірусу з фекаліями виділяється велика кількість вірусних частинок — більше ніж 10 млрд на 1 г випорожнень у гострий період, а щоб спричинити хво­робу, досить усього 10—100 віріонів.

Ротавірусні інфекції характеризуються високим індексом контагіозності. У разі захворювання одного з членів родини приблизно 50 % дітей та 10—30 % до­рослих, які були в контакті, інфікуються, у частини дітей і дорослих перебіг хво­роби може бути безсимптомним. Дитина інфікується переважно ротавірусами частіше, аніж один раз протягом перших років життя. Після першого інфікування можливий розвиток гострого гастроентериту, наступні випадки інфікування за­звичай призводять до нетяжкого чи безсимптомного перебігу інфекції. Можливе внутрішньолікарняне інфікування, особливо у стаціонарах, де лікують дітей груд­ного віку.

На ротавірусну інфекцію хворіють переважно діти віком від 6 міс. до 2 років. У здорових новонароджених і дітей перших місяців життя визначають високий рівень противірусних антитіл (класу І§0), отриманих трансплацентарно від ма­тері; до захисних механізмів відносять і низьку активність ферментів травного трак­ту дитини.

Пік захворюваності на ротавірусну інфекцію в нашому регіоні припадає на період між листопадом і лютим.

Клінічна картина. Інкубаційний період триває від 12 до 48 год. У біль­шості пацієнтів початок хвороби гострий, увесь симптомокомплекс розвивається в 1-у добу: діарея, гарячка і блювання. Температура тіла підвищується до 38— 38,5 °С і супроводжується млявістю, адинамією, болем голови, погіршенням апе­титу аж до анорексії. Одним із перших, а часом і основних симптомів, є блюван­ня, часто багаторазове, яке спостерігають у 80 % хворих на ротавірусну інфекцію. З’являється одночасно з діареєю або випереджає її і триває приблизно 1—2 доби. Типовими й патогномонічними синдромами для ротавірусної інфекції є синдро­ми гастроентериту і ентериту. Особливості діареї мають важливе значення для діагностики ротавірусної інфекції. Випорожнення рідинні, водянисті, пінисті, слабожовтого кольору або без кольору, без патологічних домішок чи з незначною кількістю слизу, з різким запахом. Залежно від тяжкості ротавірусної інфекції кількість випорожнень становить від 5 до 20 разів на добу. Характерні імператив­ні позиви до дефекації, виникають раптово, супроводжуються бурчанням у киш­ках, завершуються голосним відходженням газів і випорожненнями бризками. Після дефекації стан хворих поліпшується. Діарея триває в середньому 7—10 днів. Унаслідок швидкої втрати води і електролітів може розвинутися зневоднення ор­ганізму — це переважно ізотонічний ексикоз І—II ступенів тяжкості.

Прояви дистального коліту й гемоколіту не характерні для ротавірусної ін­фекції і є наслідком її асоційованого перебігу з бактеріальними кишковими ін­фекціями. Це саме стосується і респіраторного синдрому, який є наслідком змі­шаної вірусно-вірусної інфекції. Він характеризується помірною гіперемією та зернистістю слизової оболонки ротової частини глотки, які на відміну від ГРВІ менше виражені, короткочасні, без тенденції до наростання.

Особливу роль відіграє ротавірусна інфекція серед хвороб новонароджених, надто недоношених немовлят. У них здебільшого виявляють тяжкий перебіг ро­тавірусної інфекції з гострим початком і високою частотою ускладнень: ексикоз тяжкого ступеня, гіповолемічний шок (млявість, адинамія, анорексія, мармуро­вий малюнок шкіри, ціаноз, серцево-судинні розлади, непритомність, судоми). У третини хворих перебіг ротавірусної інфекції може одночасно поєднуватися з бак­теріальним ураженням кишок. У випорожненнях з’являються патологічні домішки (слиз, кров, гній). Можливі спалахи ротавірусної інфекції у пологових будинках чи спеціалізованих відділеннях для новонароджених і недоношених дітей.

Діагностика. Методами імуноферментного аналізу, латекс-аглютинаиії. імунохроматографічними (наприклад, за допомогою швидких тест-систем) вда­ється виявити ротавірусний антиген у фекаліях уже з 4—6-го дня від початку хвороби. Для виявлення специфічних антитіл у крові хворих використовують ре­акцію нейтралізації вірусу та РГГА з ротавірусним антигеном. Виявити ротавіру; у фекаліях можна й у перші дні захворювання за допомогою методів електронно: мікроскопії чи ПЛР.

Лікування. Основним у лікуванні хворих на ротавірусну інфекцію є ком­пенсація втрат рідини, відновлення електролітного балансу, нормалізація мік- робіоценозу кишок і швидке відновлення повноцінного ентерального харчування. Хворим з ексикозом призначають регідратаційну терапію перорально чи паренте­рально, а також ентеросорбенти, пробіотики.

Діти раннього віку, яких вигодовують груддю, незважаючи на блювання та діарею, повинні продовжувати отримувати грудне молоко, а в проміжках між годуваннями дитині дають пити глюкозо-сольові розчини для пероральної регідратації (ораліт, гастроліт). З перших днів хвороби старшим дітям призначають дієту

З обмеженням вуглеводів, солодощів, молока, з одночасним збільшенням кількості білка за рахунок сиру, меленого м’яса, рисової та гречаної круп, можна використовувати низьколактозні суміші.