Скарлатина

Скарлатина — гостра інфекційна хвороба, спричинена гемолітичним стрептококом, характеризується гарячкою, загальною інтоксикацією, тонзилітом і дрібноточковою висипкою з наступним пластинчастим лущенням.

Етіологія. Збудник скарлатини — р-гемолітичний стрептокок групи А, виділяє екзотоксин. Відомо 80 серологічних серотипів цього стрептокока. Кожен

із них може спричинити не лише скарлатину, але й бешиху, гострий тонзиліт, інші клінічні форми стрептококової інфекції.

Епідеміологія. Скарлатина — типова антропонозна інфекція. Джерелом її є тільки людина, хвора на скарлатину або іншу форму стрептококової інфекції, а також носії (здоровий або реконвалесцент). Найбільш небезпечними є хворі з ураженням носа, ротової частини глотки, а також особи із атиповими і стертими формами хвороби. Основний шлях передавання інфекції — краплинний. Інтен­сивність поширення стрептокока підвищується під час кашлю, чхання, внаслідок тісного і тривалого перебування в колективі, де зосереджене джерело інфекції. Контактно-побутовий шлях передавання інфекції — через іграшки, предмети по­буту — спостерігають переважно в дитячих дошкільних закладах. Можливе пере­давання інфекційного збудника аліментарним шляхом — через молоко, молочні продукти. Сприйнятливість до стрептокока найвища в дітей (3—8 років) і в осіб молодого віку. Вона визначається ступенем напруженості антитоксичного імуні­тету. Діти перших 3—6 міс. життя на скарлатину майже не хворіють, у їхній крові виявляють високий титр стрептококового антитоксину, успадкованого від матері. Хворіють більше взимку, менше влітку, періодичність підвищення показника за­хворюваності кожні 5—7 років.

Клінічна картина. Для скарлатини характерна чітка циклічність. У пере­бігу хвороби розрізняють 4 періоди: інкубаційний, початковий, висипання і ре­конвалесценції.

Інкубаційний період триває від декількох годин до 7 днів, частіше 2—4 дні. Початковий період охоплює проміжок часу від перших симптомів хвороби до появи висипки, він триває 1—2 доби. Основні синдроми цього періоду — інток­сикація і гострий тонзиліт. Для синдрому інтоксикації характерні підвищення температури тіла, порушення загального стану, біль голови, блювання, тахікардія. Синдром гострого тонзиліту в початковий період характеризується болем у глот­ці під час ковтання, обмеженою гіперемією слизової оболонки піднебінних миг­даликів і м’якого піднебіння, інколи дрібноточковою енантемою на м’якому під­небінні і збільшенням регіонарних кутощелепних, болючих під час пальпації, лімфовузлів. Гострий тонзиліт може бути катаральним, лакунарним або фоліку­лярним.

Період висипання починається з появи висипки на шкірі і триває 4—5 днів . У цей період можна виділити дві стадії — розпалу

і згасання. Стадія розпалу характеризується максимально вираженими симптома­ми інтоксикації, найбільш яскравими змінами в ротовій частині глотки, на шкірі, у лімфовузлах, тривалість — 1—2 дні. Стадія згасання триває 3—4 дні, характери­зується поступовим зменшенням вираженості симптомів.

Клінічно період висипання характеризується трьома синдромами: інтоксика­ційним, гострого тонзиліту й екзантеми. Синдром інтоксикації характеризується підвищеною температурою тіла, нудотою, блюванням, болем голови. Підвищена температура тіла упродовж 1—2 діб може бути єдиним проявом інтоксикації. Тон­зиліт спостерігають практично у всіх хворих. Перебіг гострий з гіпертрофією і гіперемією мигдаликів, яка охоплює не лише мигдалики, а й дужки, язичок, м’яке піднебіння, задню стінку глотки. Гострий тонзиліт може бути катаральним, лаку­нарним або фолікулярним. Збільшуються регіонарні кутощелепні лімфовузли, вони болючі під час пальпації.

Висипка з’являється зазвичай у перші 2 дні хвороби. Висипка дрібноточкова. дрібні розеоли (розміром 1—2 мм) розташовані на близькій відстані одна від одної. У перші дні хвороби висипання яскраво-червоного кольору, рясне. Переважна локалізація на згинальній поверхні кінцівок, у складках шиї, живота, бічних поверхнях грудей, внутрішніх і задніх поверхнях стегон та гомілок. У згинальних складках висипання рясне, яскравіше, довше зберігається, розташоване на гіпе- ремованому тлі шкіри. Інколи можна спостерігати міліарну висипку у вигляд: дрібних, як головка булавки, пухирців, наповнених каламутною рідиною. При тяжких формах скарлатини висипка часто буває геморагічною. На згинах можна бачити багато дрібноточкових крововиливів — це симптом складки (Пастіа). Ти­повим для гострого періоду скарлатини є зовнішній вигляд хворого — блідий носо-губний трикутник. Для скарлатини характерні зміни язика. У 1-й день хво­роби він густо обкладений білуватим нальотом, на 2—3-й день починає очищува­тися і з 4-го дня стає яскраво-червоним, сосочки гіпертрофуються — “малино­вий” язик. Зміни з боку інших органів і систем у гострий період слабо виражені. Можливі порушення серцево-судинної системи: приглушені тони серця, тахікар­дія, підвищений артеріальний тиск.

Період реконвалесценції починається з 2-го тижня хвороби і триває 1,5—

тиж. У деяких дітей помітні залишкові зміни на шкірі (лущення) і “малиновий” язик. Для скарлатини характерне пластинчасте лущення на долонях і підошвах. За тяжкістю типові форми скарлатини поділяють на легкі, середньої тяжкості і тяжкі.

Легкі форми зустрічаються найчастіше, характеризуються слабовираженими симптомами інтоксикації, помірними змінами в ротовій частині глотки у вигляді катарального тонзиліту. Температура тіла субфебрильна, стан дітей задовільний. Можливі короткочасний біль голови, нездужання, біль у глотці під час ковтання, блювання. Висип нерясний, неяскравий, зникає до 3—4-го дня хвороби. Зміни в ротовій частині глотки зберігаються упродовж 4—5 днів.

Скарлатина середньої тяжкості характеризується значною інтоксикацією, підвищеною температурою тіла до 38,6—39 °С, повторним блюванням. Розви­вається лакунарний або фолікулярний тонзиліт з яскраво-червоною гіперемією. На слизовій оболонці м’якого піднебіння можлива точкова енантема. Дрібноточ­кова висипка яскрава, рясна, на гіперемованому тлі шкіри, триває 5—6 днів. У всіх хворих спостерігають тахікардію, приглушеність І тону.

Тяжка форма перебігає з різко вираженими симптомами інтоксикації (ток­сична форма) або з тяжкими септичними ураженнями (септична форма). Поєд­нання початкових токсичних симптомів і септичних процесів спричинює токсикосептичну скарлатину.

Токсична форма скарлатини розвивається бурхливо і характеризується різко вираженими симптомами інтоксикації. Температура тіла підвищується до 40 °С і вище, спостерігають біль голови, повторне блювання, збудження, марення, непритомність, судоми. Висипка яскрава на гіперемованому тлі шкіри, часто з ге­морагіями. Швидко розвиваються симптоми ураження серцево-судинної систе­ми. Уже в 1 -у добу хвороби можливий розвиток інфекційно-токсичного шоку.

Септична форма скарлатини характеризується розвитком тяжких запальних і гнійно-некротичних змін. Некрози можливі не тільки на мигдаликах, але й на дужках, язичку. Розвивається гнійний лімфаденіт передніх шийних лімфовузлів із залученням у процес прилеглої клітковини (аденофлегмона).

Екстрабукальна, або екстрафарингеальна, скарлатина (опікова, ранова, після­пологова) вирізняється коротшим інкубаційним періодом, яскравою дрібноточ- ковою висипкою, яка з’являється довкола воріт інфекції і більш насичена саме в цих місцях.

Ускладнення скарлатини поділяються на специфічні і неспецифічні. Спе­цифічні ускладнення, зумовлені стрептококом, поділяються на септичні й алер- гійні. До септичних ускладнень належать: гострий тонзиліт (у ранні терміни тіль­ки некротичний, у пізні — будь-якого характеру); лімфаденіт гнійний у ранні терміни, отит, мастоїдит, сепсис тощо. Алергійні ускладнення проявляються синовітом, інфекційно-алергійним міокардитом, гломерулонефритом, ревматизмом. Неспецифічні ускладнення зумовлені іншим етіологічним чинником (стафілоко­ком, пневмококом).

За термінами виникнення ускладнення поділяють на ранні (розвиваються на

му тижні хвороби) і пізні (на 2-му тижні й пізніше). Ранні ускладнення можуть бути токсичними, септичними, рідше — алергійними, пізні — переважно алергій­ні, проте можуть бути і септичними.

Діагностика. Скарлатину діагностують на підставі клініко-епідеміологічних даних. Анамнез хвороби і об’єктивний огляд дають можливість виявити всі типові для скарлатини симптоми. Епідеміологічні відомості про наявність в оточенні дитини хворих на скарлатину або інші хвороби стрептококової етіології значно допомагають діагностувати скарлатину. У сучасних умовах використову­ють класичний метод лабораторної діагности™ — бактеріологічний, за допомо­гою якого можна виявити гемолітичний стрептокок у будь-якому вогнищі ура­ження. Допомагає в діагностиці гематологічний метод (у крові лейкоцитоз, ней- трофільоз, збільшена ШОЕ).

Лікування комплексне, етіопатогенетичне, можна проводити як у лікарні, так і в домашніх умовах. Госпіталізують хворого за клінічними, епідеміологічни­ми і віковими показаннями. Режим — ліжковий. Дієта відповідно до віку. Анти- біотикотерапія обов’язкова для всіх хворих на скарлатину незалежно від віку. При легких формах найефективнішим є пеніцилін внутрішньом’язово, внутрішньо­венно чи перорально. При тяжких формах призначають дезінтоксикаційну, гіпо- сенсибілізувальну терапію.

Профілактика. Основними профілактичними заходами є раннє виявлен­ня та усунення джерела інфекції. Виписують із лікарні на 10-й день від початку хвороби. Реконвалесценти, які відвідують дитячі дошкільні заклади і перші два класи школи, залишаються на карантині ще протягом 12 днів. Такі самі терміни ізоляції (22 дні) поширюються і на хворих на тонзиліт з вогнища скарлатини. Для профілактики у вогнищі проводять поточну й остаточну дезінфекцію (в день реє­страції одужання) силами родичів. Якщо хворі на скарлатину діти дошкільного віку контактували з учнями 1—2 класів, установлюють карантин на 7 днів з мо­менту ізоляції хворого. Одночасно проводять медичний огляд, обстеження на стрептокок, ізолюють хворих і носіїв стрептокока з наступною санацією. У місцях масового скупчення дітей провітрюють приміщення, проводять вологе прибиран­ня, УФ опромінення.