Краснуха (червона висипка)

Краснуха — гостра інфекційна антропонозна хвороба. Механізм пере­давання краплинний. Характеризується помірною інтоксикацією, гарячкою, дрібноплямистою висипкою, збільшенням лімфовузлів, особливо задньошийних і по­тиличних.

Етіологія. Вірус належить до родини То^ахчгісіае, роду КиЬтгиз. Віріон має сферичну форму, містить РНК, чутливий до дії хімічних агентів, інактивується під дією ефіру, формаліну, швидко гине при нагріванні.

Епідеміологія. Захворювання на червону висипку в основному спорадич­ні, але періодично виникають і епідемічні спалахи. Міжепідемічні інтервали мо­жуть становити 7—12, але частіше 6—9 років. Хворіють переважно діти 3—4 років. Якщо не робити вакцинопрофілактики, показник захворюваності становить 250— 300 випадків на 100 тис. населення і через кожні 8—12 років набуває характеру епідемій, коли може захворіти 1—2 % населення. Заразний період краснухи дов­готривалий, особливо, коли сприйнятливі особи тісно контактують із хворими в сім’ях, дитячих дошкільних закладах, школах, казармах. Характерна зимово-вес- няна сезонність.

Джерелом інфекції є хвора людина, як із маніфестною, так і зі стертою фор­мами червоної висипки, а також хворі в латентний період і період реконвалесцен­ції. Потрібно враховувати те, що у 30—50 % інфікованих хворих червона висипка перебігає в безсимптомній інапарантній формі. Хворий заразний в останній тиж­день інкубаційного періоду і в перший тиждень хвороби. Основним джерелом інфекції є діти, у тому числі й новонароджені, з природженою червоною висипкою, в яких збудника виявляють у сечі, тканинах, спинномозковій рідині і виді­ляється він з організму протягом 12—18—30 міс. і довше після народження. У 75—80 % дітей з природженою червоною висипкою на 1-му місяці життя вірус виявляють у ротовій частині глотки, носі, спинномозковій рідині, пізніше — у сечі, калі, крові, кістковому мозку.

У 15—50 % жінок існує потенційна небезпека інфікування вірусом краснухи під час вагітності. Ураження плода залежно від терміну вагітності спричинює різ­ні вади його розвитку. Катаракта, вади серця плода розвиваються, якщо відбулося зараження матері в перші 2 міс. вагітності, а ураження ЦНС й органа слуху — на З—4-му місяці вагітності. У разі хвороби матері в перші 6 тиж. вагітності частота вад у новонароджених становить 56 %, у разі хвороби на 13—16-му тижні вагіт­ності — 6—10 %. Після 16 тиж. вагітності червона висипка не ушкоджує плід. У неонатальний період для природженої червоної висипки характерна тромбоцито- пенічна пурпура, жовтяниця з високою білірубінемією, гепатит, гепатоспленоме- галія, гемолітична анемія, ураження кісток.

Клінічна картина. Інкубаційний період триває в середньому (18±3) дні, у дорослих — в межах від 10 до 22 днів. Початок хвороби гострий. Продромаль- ний період переважно відсутній і хвороба починається з появи дрібної блідо-рожевої плямисто-папульозної висипки. Спочатку вона з’являється на обличчі, а протягом декількох годин без етапності швидко поширюється на весь тулуб. Тен­денції до злиття немає. Більш рясне висипання спостерігають на спині, сідницях, розгинальних поверхнях верхніх кінцівок. Висипання триває протягом 1—3 днів і зникає без пігментації і лущення.

Одночасно з висипкою на шкірі з’являється енантема на слизовій оболонці м’якого піднебіння у вигляді дрібних блідо-рожевих плямок, у деяких хворих — точкові крововиливи на язичку.

Катаральні симптоми (кашель, нежить, незначна ін’єкція судин склер) вира­жені слабо. Характерним і одним із найраніших симптомів червоної висипки є системне збільшення лімфовузлів, насамперед задньошийних, потиличних, при­вушних та ін. Цей симптом з’являється ще за 1—3 дні до появи висипки і ката­ральних явищ. Симптом лімфаденопатії може послужити для раннього виявлення хворих під час епідемічних спалахів у дитячих та інших організованих колективах. Збільшені лімфовузли добре видно, якщо повернути голову в протилежний бік.

У дорослих перебіг краснухи важчий: продромальний період більше вираже­ний і супроводжується катаральними проявами (нежить, біль у глотці, сухий ка­шель, сльозотеча), болем голови, ознобом, болем у м’язах, безсонням. Продро­мальний період триває упродовж доби.

У крові в розпал хвороби помірна лейкопенія (3000—4000), лімфоцитоз збільшення кількості (до 10—20 %) плазматичних клітин. Плазматичні клітини в крові завжди виявляють у перші 10 днів хвороби і протягом наступних декількох тижнів або місяців. Вважають, що наявність цих клітин у поєднанні з гіперплазією лімфоідної тканини є достовірним симптомом червоної висипки. Може спостері­гатися відносний моноцитоз (до 15 % і більше), збільшена ПІОЕ.

У 25—30 % хворих червона висипка може мати атиповий перебіг. Стерті, або атипові, форми хвороби характеризуються: а) найлегшими клінічними проявами, ефемерним висипанням, короткочасним субфебрилітетом, незначним збільшен­ням лімфовузлів, змінами в крові; б) без висипань з якимись іншими проявами хвороби (лімфаденіт, зміни в крові). Безсимптомні форми виявляють переважно у вогнищах хвороби за допомогою серологічних методів.

Перебіг червоної висипки сприятливий, завершується повним одужанням. Ускладнення в дітей трапляються дуже рідко. В основному це артропатії, біль у суглобах (переважно дрібних) з гіперемією і набряком. Ці симптоми виникають через тиждень після висипання і тривають протягом 1—2 тиж., інколи декількох місяців.

Найтяжчими ускладненнями червоної висипки, частіше у дорослих, особ­ливо у жінок, є енцефаліт, менінгоенцефаліт, енцефаломієліт. Вони характеризу­ються вираженою клінічною симптоматикою і тяжким перебігом. Енцефаліт трапляється рідко: 1 випадок на 5—6 тис. захворювань, але з високою летальністю — до 15—20 % і більше. Рідше спостерігають таке ускладнення, як тромбоцитопенічна пурпура. Для нього характерна геморагічна висипка на шкірі, кровотеча ясен, гематурія. Можливі отит, пневмонія, нефрит.

Діагностика. Клінічні симптоми червоної висипки досить характерні, і хворобу діагностують спираючись на них. Велику допомогу в розпізнаванні хво­роби надають епідеміологічні дані, а також серологічні дослідження, насамперед РГГА (в динаміці), метод імуноферментного аналізу (ІФА) (виявлення антитіл до вірусу червоної висипки класу І§М і І§С), індикація РНК вірусу методом поліме- разної ланцюгової реакції (ПЛР).

Лікування. Специфічного лікування немає. Проводять симптоматичну те­рапію, при ускладненнях призначають антибіотики. Хворих з організованих ко­лективів госпіталізують. їм призначають комплекс вітамінів, антигістамінні пре­парати — супрастин, димедрол, піпольфен. Хворим із ураженням ЦНС показані глюкокортикостероїдні препарати, інтерферон, дегідратаційні засоби.

Профілактика. Хворого ізолюють на 5 днів від моменту висипань. Вагітні, які не хворіли на червону висипку, повинні уникати контакту з хворим протягом не менш як 3 тиж. Якщо такого контакту не вдалося уникнути, необхідно провес­ти дворазове (у перші дні та через 1—2 тиж.) серологічне дослідження для вияв­ лення титру антитіл до вірусу. Дітей, які були в контакті з хворими на червону висипку в домашньому вогнищі, не допускають у дитячі заклади з 11-го до 21-го дня контакту. Хворі на природжену червону висипку є вірусоносіями протягом року, а інколи й довше. Специфічну профілактику проводять живою ослабленою вакциною. Щеплення проводять у 12 міс. (проти кору, краснухи, паротиту), у 6 і 14 років (дівчатам).