1. Захвоювання нирок і сечових шляхів. Гломерулонефрит. Пієлонефрит.

( Етіологічні фактори, механізми патогенезу, клінічні появи, дагностика та лікування.)

Хвороби нирок і сечових шляхів бувають природженими й набутими. До природжених належать спадковий нефрит, вади розвитку й ушкодження ни­рок, якщо порушений обмін речовин. Набуті недуги можуть виникати або в разі успадкованої схильності до них (гломерулонефрит, тубулоінтерстиційний нефрит, запалення сечових шляхів), або в зовсім здоровому організмі (фізичні травми ни­рок, токсичні їх ураження).

У цьому розділі розглянуто хвороби, з якими досить часто стикається середній медичний працівник у своїй практичній діяльності. Це — гломерулонефрит, тубу­лоінтерстиційний нефрит (у тому числі пієлонефрит), спадкові недуги, гостра і хронічна недостатність нирок.

Гломерулонефрит

Гломерулонефрит — це набуте двобічне імуноопосередковане запа­лення нирок з переважним ураженням ниркових клубочків. Є однією з найпоши­реніших хвороб сечової системи серед дітей і займає одне з перших місць у струк­турі причин хронічної ниркової недостатності. Хлопчики хворіють у 2 рази часті­ше дівчаток переважно у віці 3—12 років.

Етіологія. У розвитку гломерулонефриту (ГН) провідна роль належить різ­номанітним екзогенним та ендогенним чинниками. Останні, зокрема, характерні для системних хвороб сполучної тканини (системний червоний вовчак, гемора­гічний васкуліт, ревматоїдний артрит тощо) і є причиною вторинного ГН. При­чиною первинного ГН є екзогенні чинники: бактеріальні, вірусні, паразитарні, грибкові, ятрогенні (лікарські).

Найбільш глибоко вивчено роль стрептококової інфекції у розвитку ГН. Най­частіше ГН виникає після хвороб, спричинених нефритогенними штамами (3-ге- молітичного стрептококу групи А (ангіни, загострення хронічного тонзиліту, скарлатини, піодермії). Тому його називають постстрептококовим.

Причиною ГН можуть бути антигени інших бактерій (стафілокока, пневмо­кока, сальмонели), паразитарні антигени (малярійні, токсоплазмові, трипаносом - ні, ехінококові), грибкові антигени. Частою причиною ГН є вірусна інфекція, зокрема аденовірусна, грипозна, ентеровірусна, інфекція вітряної віспи, епідеміч­ного паротиту. Доведена етіологічна роль НВз-антигену.

ГН може виникнути в дітей, яких лікували різними ліками: О-пеніциламіном, левамізолом, рифампіцином, препаратами, що містять ртуть, золото, вісмут.

Важливе значення надають таким чинникам, як переохолодження, травма, надмірна інсоляція, повторне введення вакцин (зокрема АКДП), сироваток, обтяжена спадковість.

Патогенез. Основним механізмом розвитку нефриту, що трапляється при­близно в 95 % випадків, є імунокомплексний. Суть його в тому, що дія на ор­ганізм того чи того антигену призводить до утворення антитіл і розчинних цир­кулюючих імунних комплексів (ЦІК) антиген—антитіло. Останні фіксуються на стінках клубочкових капілярів, що сприяє звільненню та активації гуморальних систем: комплементу, калікреїн-кінінової, гемокоагуляції та фібринолізу, ренін- ангіотензинової. Зокрема, активований ЦІК комплемент притягує у вогнище ура­ження нейтрофіли. Лізосоми останніх вивільняють ензими, що ушкоджують ен­дотелій базальної мембрани клубочка, призводять до її розриву, появи в сечових шляхах білків плазми, еритроцитів, фрагментів мембран. Комплемент також ак­тивує фактор Хагемана, посилює агрегацію тромбоцитів. Це ініціює систему коа­гуляції і фібринолізу, що спричинює внутрішньосудинну коагуляцію, утворення мікротромбів у капілярах гломерул, відкладення фібрину.

Приблизно у 5 % випадків визначають автоімунний механізм розвитку ГН, в основі якого лежить порушена функція Т-лімфоцитів-супресорів, генерація Т- лімфоцитів-ефекторів та активація В-лімфоцитів, що синтезують антитіла до ба­зальної мембрани клубочків власного організму. Надалі в процес залучаються всі інші чинники запалення, описані в патогенезі імунокомплексного ГН.

Класифікація первинного ГН у дітей

Гострий ГН

• За клінічними формами розрізняють:

• з нефритичним синдромом;

• з нефротичним синдромом;

• з ізольованим сечовим синдромом;

• з нефротичним синдромом, гематурією і гіпертонією.

За активністю процесу:

• період початкових проявів;

• період розпалу хвороби;

• період зворотного розвитку або перехід у хронічний ГН.

За станом функції нирок:

• без порушення функції;

• з порушенням функції;

• гостра ниркова недостатність.

• Підгострий (злоякісний) ГН, який може бути з порушенням функції нирок чи з хронічною нирковою недостатністю (ХНН).

• Хронічний ГН

За клінічними формами:

• нефротична;

• гематурична;

• змішана.

За активністю процесу:

• період загострення;

• період часткової ремісії;

• період повної клініко-лабораторної ремісії.

За станом функції нирок:

• без порушення функції;

• з порушенням функції;