5. Розвиток туризму на українських землях у складі Австро-Угорської імперії та Польщі (іі пол. XIX ст. - 1939 р.)

Австро-Угорська імперія мала добре налагоджені економічні та культурні зв'язки з країнами Західної Європи, розвинену систему освіти, мережу водних та суходільних шляхів.

У другій половині XIX ст. в імперії було побудовано велику мережу залізниць, у тому числі в Галичині. Залізницями в Європу вивозилась сировина, виїжджали підприємці у справах та зростала кількість мандрівок, метою яких було задоволення пізнавальних інтересів, бажання відвідати центри науки та мистецтв, заклади дозвілля (музеї, театри, ресторани тощо) чи здійснити романтичні подорожі до Балкан чи країн Азії та Африки.

Наприкінці XIX ст. сотні тисяч українців емігрували до США, Канади, Бразилії, Аргентини та інших країн. Вже наприкінці XIX ст. у Канаді мешкали 24 тис. українців, а у США – більше 200 тисяч. До них приїжджали родичі, а вони відвідували батьківщину.

У 1902 р. у Галичині функціонувало 935 готелів, в яких працювало близько 2,9 тис. осіб. Готелі, у яких працювало більше 6 людей, складали 9 % від загальної кількості, а заклади з кількістю працюючих більше 20 – лише 0,5 %. Переважна більшість мала скромні інтер'єри, низький рівень комфортності. З найвідоміших львівських готелів: «Жорж», «Англійський готель», «Гранд», «Народна Гостинниця», «Европейський» та ін. Незаможним людям, які подорожували Галичиною, ставали в нагоді корчми. На тривалий час здавались мебльовані кімнати в пансіонатах.

Молодь Галичини з метою поглибленого вивчення джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини організовувала мандрівки територією Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. Серед натхненників подорожей були Яків Головацький, Іван Вагилевич, батько й син Устияновичі, Іван Франко та Іван Нечуй-Левицький. Вагомий внесок у мандрівництво вніс історик і педагог, редактор і видавець, громадський діяч Василь Ільницький.

Центром мандрівництва став Львів. Там у 1898 р. при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка було створено етнографічну комісію.

Значну роль у розвитку туризму в Галичині відіграло прокладення залізниці Станіслав-Вороненка. В різних місцях почали будувати «закутки» для туристів, тобто перші туристичні бази.

Усвідомлюючи виняткове значення туристичної краєзнавчої роботи для виховання учнів, українські школи та гімназії почали впроваджувати її в позакласний навчально-виховний процес, проводили мандрівки й екскурсії рідним краєм та до інших країн. У 1909 р. в українських гімназіях почала діяти «Самовиховна шкільна громада», котра організовувала для учнів прогулянки й екскурсії, створила шкільний музей і архів.

1910 р. у Станіславі створено товариство «Чорногора», яке сприяло пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр, популяризації туризму, співпрацювало з НТШ, надавало методичну та практичну допомогу при проведенні мандрівок. Для любителів мандрівок почали виходити статті, нариси, монографії з туристично-краєзнавчої проблематики.

Під час Першої світової війни туристичний рух завмер, але у 20-х рр. відновився на новому рівні. Із «Чорногорою» у 1924 р. почало співпрацювати Львівське туристично-краєзнавче товариство «Плай», що було засноване в 1924 р. у Львові і мало філії. Товариство розгорнуло активну видавничу діяльність, видавало путівники, реєструвало історичні пам'ятні місця, розробляло туристичні маршрути краєм.

Активно розвивається гірський, лижний, водний туризм. У лютому 1934 р. було урочисто відкрито перший український туристичний притулок у с.Славське.

Для збереження природи у Горганах було створено при допомозі власника лісів митрополита Андрія Шептицького два заповідники первісної гірської природи.

Польська влада ставились до діяльності туристичних товариств з підозрою, влаштовувала перевірки на лояльність, але остаточного удару їм завдав прихід радянської влади у 1939 р.