5. Поради студенту.

1. Зміст теми:

Тези змісту теми.

„Медичні реформи”( Medicinische Reform) Р. Вірхова (1821-1902 рр.).

Гігієна і громадське здоров’я. Становлення професійної патології: Б. Рамаццині (1633 – 1714 рр.); його праця „Роздуми про захворювання ремісників» (De Morbis Artificum Diatriba, 1700 р.). Ради здоров’я (Conseil de Salubrité, d’hygiène publiquе). Перший закон про суспільне здоров’я (Public Health Act) та державні установи з охорони суспільного здоров’я (General Board of Health, 1848 р.). Розвиток суспільної гігієни в Англії: Дж. Саймон (1816 – 1904 рр.). Становлення експериментальної гігієни. М. Петтенкофер (1818 – 1901 рр.), А.П. Доброславін (1842–1849 рр.), Ф.Ф. Ерісман (1842 – 1915 рр). Земська реформа (1864р.) і земська медицина. Міські реформи 1870 р., 1892 р. і медико-соціальна діяльність міських громадських управлінь (дум і управ). Фабрично-заводська медицина. Основні принципи земської медицини. „Медичне просвітництво” і земська медицина. „Медична поліція” в Україні. Земська медицина в Україні. Організація охорони здоров’я на західноукраїнських землях.

Філософія медицини. Боротьба віталізму і механіцизму в медицині. „Анімізм” Е. Шталя ( 1660 –1734 рр.). Ф.Гофман ( 1660–1742 рр.) і його Medicina rationalis systematica. „Світовий флюїд” А. Месмера (1734–1815 рр.). Месмеризм. „Нервовий флюїд” Н. Г. Квятковсього (1759–1812 рр.) і його „Анатомо-фізіологічні тези про флюїди нервів, перехрестя і вузли” ( Theses anatomico-physiologicae de nervorum fluido, dcussatione et gangliis, 1784 р.). Уявлення про роль нервової системи в життєдіяльності організму та виникненні хвороб. Віталізм С. Ганемана ( 1755-1843 рр.). Критика механістичного напрямку в медицині у працях Д. М. Вел¬лансь¬кого (Кавунника) (1774–1847 рр.): „”Пролюзія до медицини як ґрунтовної науки”(1805 р.), „Біологічне дослідження природи” (1812 р.). Взаємозв’язок у природі, єдність органічного і неорганічного світу. Підручник з фізіології (1836 р.). Вчення про цілісність і єдності організму: М.Я. Мудров, И.Я. Дядь¬ковський, С.П. Боткін, Г.А. Захар’їн. Боротьба емпіризму і раціоналізму. Г. Ф. Соболевський (1741-1807 рр.) і його "Про переважне наслідування природі для раціональної медицини, або Про те, що природа веде лікарів скоріше до раціонального, ніж емпіричного методу” (De potiore dictu naturae ad medicinam rationa¬lem, sive qua desquiritur, an medicos natura potius ad rationalem, quam ad empiricam ducat praxim, 1775 р.).

Медична освіта Передові медико-освітні центри Західної Європи: Лейденський, Единбурзький та Віденський, Геттінгенський університети. Утверждення клінічного методу викладання. Methodus leidensis. Києво-Могилянська академія. Джерела інформації: літературні твори („Спор души и тЂла” Івана Некрашевича та ін.), шкільні драми( „Царство Натуры Людской”, „Торжество Естества ЧеловЂческого”), інтермедії, українська народна вертепна драма, лекційні курси професорів Киево-Могилянської академії, філософські трактати, медичні тексти. Курс С. Яворського „Про душу” – звід біологічних, фізіологічних, анатомічних, медичних знань. Г.Кониський „Тіло, оживлене раціональною душею, або ж людина” ( 6 книга „Філософії природи”). Питання анатомії, фізіології, психології в „Трактаті про душу” Інокентія Гізеля. Курс фізики Г. Кониського „Філософія природи, або фізика”. Курси етики. Г. Сковорода і його їдеї „спорідненої праці” та „веселості серця”. Випускники КМА – засновники наукових напрямків в медицині Російської імперії.

Становлення вищої медичної освіти в Росії у XVIII ст. Вклад українських лікарів в проведення реформи вищої медичної освіти в Російській державі кінця XVIII ст. 1795 р. Вклад М.М.Тереховський (1740-1796 рр.) і О.М.Шумлянського у розробку проекту перетворення шпитальних шкіл у медико-хірургічні училища. Вивчення системи західноєвропейскої медичної освіти ( 1785 р.) "Опис Паризької хірургічної школи " ( "Описание Парижской хирургической школы"), 1786 р. Я.Й. Саполович (1760-1830). "Попередня постанова про посади вчителів та учнів" (разом з С.С.Андрієвським), яку використано для першого "Положення про медико-хірургічні академії", „Проект про іспит докторів, о прибувають із чужих країв" (1797 р.). Єлисаветградська медико-хірургічна школа. Львівський медичний колегіум. Організація медичного класу в КМА (1802 р.). Медичний факультет Харківського університету (1806 р.) і Університету св. Володимира у Києві (1841 р.) Створення медичних факультетів у Львівському та Одеському університетах. Просвітництво і масова медична література. Медичні часописи. Наукові товариства Європейські „Спілки здоров’я”. Наукові товариства медиків в Україні у XVIII ст.- XIX ст.: „Медичне зібрання” (1784 р.), „Віленське медичне товариство” (1805 р.), „Київське товариство лікарів” (1840 р.), Медичне просвітництво” в Україні (XVIII ст. - XIX ст.). Науково-популярна медична література. Просвітницька діяльність українських лікарів. Курси гігієни та першої медичної допомоги. Гігієнічні порадники П.І. Богдановича " Правила для збереження здоров’я" ("Правила для соблюдения здоровья", 1788 р.); Й.К. Каменецького (1754-1823 рр.) „Короткі настанови про лікування захворювань простими засобами” ("Краткое наставление о лечении болезней простыми средствами"), 1803 р.; Ф.Д. Калайдовича (1742-1820 рр.) „Про збереження здоров’я, або короткі правила гігієни” (" О сохраненіи здоровья или краткія правила гигіены", 1813 р.).; П.А. Загорського „Про збереження здоров’я або короткі правила гігієни" („О сохраненіи здоровья или краткія правила гигіены", 1813 р.) Питання профілактики захворювань у працях Я.О. Чаруковського (1798-1848 рр.): „Медицина і гігієна” ( „Медицина и гігіена”, 1851 р.). Фармація. Розвиток аптечної справи. Організація аптечної справи. Приватні і державні аптеки. „Губернська кам’яна аптека з лабораторією” в м. Харкові (1780 р.). П. Пискуновський (дат життя не встановлено)- єдиний аптекар-українець у XVIII ст. в Росії. Перші хіміко-фармацевтичні лабораторії для виробництва медикаментів. Становлення фармації як самостійної науки. Нові фармакопеї. Організація кафедри фармації у Харківському університеті (1806 р.). Система фармацевтичної освіти. Фармацевтична справа в Галичині і на Буковині. Галицьке аптекарське товариство. Відкриття фармацевтичного відділення Львівського університету (1854 р.). Розвиток нормальної та патологічної анатомії. Лейденська анатомічна школа. Введення анатомічних розтинів в викладання медицини в Західній Європі. Лейденська анатомічна школа. Ф.Рюйш (1638–1731 рр.). Започаткування Кунсткамери (1717 р.) в Росії. Ф.Рюйш (1638–1731 рр.) „Alle de ontleed- genees- en heelkindige werken...van Fredrik Ruysch... vol. 3 Amsterdam”, 1744 р.

Підручники з анатомії. Жак Фабіан Готьє де Аготі (1717–1785 рр.) „Anatomie des parties de la génértion de l’homme et de la femme” ( 1773 р. ).

П. А. Загорський (1764 – 1846 рр.) – засновник першо ї вітчизняної анатомічної школи. Його праця “Скорочена анатомія, або порадник до пізнання людського тіла” ( 1802 р.). Внесок І.В.Буяльського (1789–1866 рр.) (“Анатомо-хірургічні таблиці” (1828 р.)) та М.І.Пирогова ( 1810–1881 рр.) в розвиток анатомії. Внесок Д.Н.Зернова (1838–1917 рр.) у вивчення анатомії центральної нервової системи. П.Ф.Лесгафт (1838–1909 рр.) і становлення науки про фізичне виховання.

Анатомічний театр в Університеті св. Володимира (1853 р.). О. П. Вальтер ( 1817–1845 рр.)і його „Курс практичної і прикладної анатомії людського тіла”(1871 р.). Київська анатомічна школа. „Анатомія поверхні людського мозку” ( „Анатомия поверхности человеческого мозга”, 1867 р.) В.О.Беца. С.К.Багенський, Ф.Ф.Епгард, І.Е.Коперницький, М.А.Тихомиров.

Диференціація анатомії (анатомія людини, гістологія, ембріологія, антропологія). Становлення ембріології (К.Ф.Вольф, 1733–1794 рр.; К.Бер, 1792–1876 рр.; А.О.Ковалевський, 1840–1901 рр.; І.І.Мечніков, 1845–1916 рр.).

Макроскопічний період. Зародження патологічної анатомії. Пошуки субстрату захворювання. Вчення Дж.Морганьї про локалізацію захворювання (органопатологія) і його праця “Місце та причини хвороб що їх виявляє анатомія” (1761 р.). Вчення М.Ф.Біша. Спроба класифікації тканин. Тканинна патологія. „ Трактат про мембрани та оболонки”( 1800 р.), “Фізіологічні дослідження про життя та смерть” (1800 р.), “ Загальна анатомія пристосована до фізіології” (1802 р.).

Мікроскопічний період. Гуморальна направленість К.Рокитанського і його праця “Посібник з патологічної анатомії” ( „ Handbuch der pathologischen Anatomie”, Відень, 1841-1846 рр.). Вчення про крази ( Krasenlehre).

„Критика посібника Рокитанського” Р. Вірхова. Omnis cellula e cellula. Принципи морфологічного методу. Целюлярна патологія Р.Вірхова. Класифікація основних патологічних станів. Головні праці Р. Вірхова. „Целюлярна патологія” („Die Cellularpathologie”, 1855 р.). “Целюлярна патологія як учення, що ґрунтується на фізіологічній і патологічній гістології” ( „Die Cellularpathologie in ihrer Begründung auf physiologische und pathologische Gewebelehre” , 1858 р.). „ Сто років загальної патології” ( „ Hundert Jahre allgemeiner Pathologie”), „ Патологічні пухлини” („ Die krankhaften Geschwülste ”) та ін. Критика основних положень целюлярної патології. Дисертаційне дослідження І. Сеченова„ Матеріали для майбутньої фізіології алкогольного оп’яніння”. Розвиток експериментальної медицини та функціональна спрямованість в патології.

„Генеральний регламент про шпиталі” (1735 р.) О.І. Полунін ( 1820 – 1888 рр.).

Створення кафедр патологічної анатомії в українських університетах. Д.Ф.Лямбль (1824–1895 рр.), Становлення патологічної фізіології як науки та предмету викладання. Перший підручник з патологічної фізіології (В.В.Пашутін). Підвисоцький ( 1857–1913 рр.). Українська школа патфізіології. Експериментальний напрямок в патологічній фізіології. Перший в Україні посібник (автор- В.В. Підвисоцький) „Основи загальної і експериментальної патології” ( 1891 р.). Внесок О.В. Репрєва (1853–1930 рр.) в розвиток патфізіології. Підручник „Основи загальної та експериментальної патології” (1908 рр.).

Н.А.Хржонщевський (1836–1906 рр.). Організація кафедри загальної патології в Київському університеті та першої вітчизняної експериментальної лабораторії загальної патології.

Ембріологія

Преформізм ( Левенгук, Сваммердам, Мальпігі, Галлер і ін.) Епігенез ( Аристотель). У. Гарвей. „ Дослідження про зародження тварин”. Ф . де Аквапенденте ( „ De formatione ovi et pulli”), Р. де Грааф, М. Мальпігі і його праці „De ovo incubato” та ”Про утворення ципляти в яйці” („De formatione pulli in ovo”) Каспар Фрідріх Вольф ( 1733 – 1794 рр.) – теорія епігенезу.

Х.Пандер (1794 – 1865 рр.) і його дисертаційне дослідження „ Історія перетворень, яким підлягає яйце, котре висиджують, на протязі п’яти днів” ( „Historia metamorphoseos quam ovum incubatum prioribus quinque diebus subit”, 1817 р.).

Я.Є.Пуркіне (1787 – 1869 рр.); його „ Матеріали до історії пташиного яйця перед його висиджуванням”. ( „Symbolae ad ovi avium historiam ante incubationem”, 1815 р.)

К.М.Бер (1792 – 1876 рр.) – „ Історія розвитку тварин” („Ueber Entwicklungsgeschichte der Tiere”).

Розвиток медичної мікробіології.

Епідемії. Пандемія холери в Європі, 1817-1831; „холерні роки” 1831-1832, 1854, Великобританія, Дослідження Дж. Сноу ( 1813-1858) і розвиток епідеміології.

Епідемія тифу і „Великий сморід „ у Великобританії ( 1858-1859). Дослідження У. Бадда ( 1811-1880).

Епідемія чуми ( 1665, Лондон; 1720, Марсель; 1971-1894, Китай). „Бомбейська чума” і її наслідки.

„Мальтійська лихоманка” (1817-1859). „Єгипетська офтальмія” і Наполеонівські війни.

Колоніальний рух і розвиток тропічної медицини. Description of the African Distemper callled the Yaws with the true Method of Cure (1744, Единбург). Лептоспіроз. Епідемії ерготизму ( масові отруєння ріжками, с. Трипілля, Київщина 1772).

Емпіричний період.

Значення введення мікроскопічних досліджень ( Антоні ван Левенгук, 1632 – 1723) і створення клітинної теорії ( Матіас Шлейден і Теодор Шванн, 1839) для розвитку медичної мікробіології.

Емпіричні методи боротьби з епідеміями чуми, віспи, сибірської виразки і інших інфекційних захворювань. І.В. Руцький (1741–1786) і його праця «Про чуму» (De peste, 1768 р.). Вивчення сибірської виразки („Про сибірку”, 1788 р.) С.С.Андрієвським (1760-1818), М.Л. Гамалією („Про сибірку”, 1792 р.).

Уявлення про чуму і її пошрення до Д.С.Самойловича. Міазматична і контагійна теорія чуми. Данило Самойлович Самойлович ( 1742–1805 ) – засновник вітчизняної епідеміології, чумолог. 1780 р. докторська дисертація ( „ Порівняння сімфізіотомії з кесаревим розтином”) . Практична діяльність Д. Самойловича. Ліквідація чуми в Москві ( 1771-1772). Головний лікар Півдня Росії ( Криму, Херсона, Катеринослава), інспектор Чорноморської лікарської управи ( м. Миколаїв).

Контагіозна теорія поширення чуми. Основні праці: „Короткий опис мікроскопічних досліджень про суть отрути пошесної” („Краткое описаные микроскопическихъ изследований о существе яду язвеннаго”, 1792 р.); „Міркування про щеплення чуми” (Memoire sur l’inoculation de la peste, aves la description de trois poudres fumigatives, 1782 р.); „ Описание моровой язвы, бывшей в столичном городе Москве с 1770 до 1772 гг.”; „Про організацію карантинів” („Об учреждении карантинов”), 1798; „Начертание для изображений в живописи пересеченной в Москве моровой язвы”. Система протичумних заходів, використання дезінфікуючих засобів.

Епідемії віспи (Перу, 1576 р.; Париж, Рим, 17 ст.; Нюренберг , 1570 р.). Епідемічні спалахи віспи в Лондоні ( 1661 – 1772 рр.). Епідемія в Ісландії ( 1707 – 1708 рр.). Франко-пруська війна ( 1870 – 1871 рр.) і віспа. Варіоляція. Мері Монтегю. Княгиня де Голль.

Відкриття першої вакцини в історії людства. Едвард Дженнер (1749–1823 рр.) – англійський лікар, засновник віспопрививання. Відкриття методу вакцинаці (1796 р.). Запровадження віспощеплення в Англії (1798 р.), Росії (1872 р., вісп’яні будинки в Москві, С.-Петербурзі) та інших країнах.

Антивакцинаційний рух. Раулей і його праця „Недієвість і небезпечність вакцинації”. В. Делісль і його „Фізичне і духовне виродження людського роду, котре спричинене вакцинацією”. Критика нового методу на сторінках часописів (Cow-pox chronicle). Діяльність фермера Джетсі.(1774 р.).

Експериментальний період. Диференціація мікробіології.

Л. Пастер (1822–1895 рр.) – засновник наукової мікробіології та імунології. Його вакцина від сибірської виразки (1981 р.) і сказу (1885 р.). Перші антирабічні станції (у Франції, 1885 р., Росії, 1886 р.). Пастерівський інститут в Парижі (1888 р.). Вітчизняні вчені у Пастерівському інституті.

Розвиток вчення про захисні сили організму: клітинна (фагоцитарна) теорія імунного захисту (І.І. Мечников, 1890 р.). Нобелівська премія 1908 р.

Розвиток бактеріології: Р. Кох (1843–1910 рр.); його досліди з етіології сибірської виразки (1876 р.), ранових інфекцій (1878р.), відкриття збудників туберкульозу (1882 р.) та холери (1883р).

Становлення вірусології: Д.І. Івановський (1864–1920 рр.). Значення успіхів мікробіології для розвитку хірургії, вчення про інфекційні захворювання та профілактичну медицину. Героїчні досліди Г.Мінха, Й.Мочутковського із самозараженням крові хворих на поворотний і висипний тифи. Оригінальна вакцина проти сибірки (Л.Ценковський). Створення вакцини проти холери (В.Хавкін). Відкриття другої в світі Пастерівської станції в Одесі (1886 р.). Відкриття В. Високовичем збудника риносклероми. Відкриття Ф.Яновським бактерицидної дії ультрафіолетових порменів. Створення Я.Бардахом і О.Павловським протидифтерійної сироватки.

Фізіологія та експериментальна медицина.

Офтальмологія. Формування Філатовської школи офтальмологів. М. Левітський.

Хірургія. М. Волкович, Є.Черняхівський. Б. Андріївський. Г. Іваницький.

Електрофізіологія. В. Чаговець.

Патологічна анатомія П. Кучеренко (1882–1936 рр.); його праці „Патологічна анатомія” (1936 р.), „Інкреторні залози і злоякісні новотвори”(1937 р.), „Матеріали до питання про ендемічне воло на Україні” (1931 р.). Українська спілка патологів (1926 р.). Асоціація патологів України (1993 р.).

Мікробіологія. Д. К. Заболотний (1866–1929 рр.), М. Ф. Гамалія ( 1859–1949 рр.), В. Підвисоцький, М. П. Нещадименко (1869–1942 рр.) , Л.В. Громашевський ( 1887–1980 рр. ).

Терапевтичні школи. Т. Г. Яновський (1860–1928) і його терапевтична школа. Основні праці „Про значення бактеріології в діагностиці і терапії внутрішніх захворювань” (1892 р.), „Діагностика захворювань нирок у зв’язку з їх патологією” (1927 р.), „Туберкульоз легень” (1923 р.), „Основні терапевтичні засоби при сечових каменях колись і тепер” (1928 р.), „Сифіліс нирок”. В. М. Іванов ( 1892– 1962 рр.). Терапевтична школа М. Д. Стражеско ( 1876–1952 рр.).

Оториноларингологія. Формування української наукової школи. О.Пучківський– автор першого українського посібника з отоларингології. О. С. Коломійченко ( 1898–1974 рр.).

Акушерство і гінекологія. О. Крупський. Г. Ф. Писемський ( 1862– 1937 рр.). Організація в Києві першої консультації для вагітних.

Дерматовенерологія. О. Тижненко.

Психоневрологія. М.Міщенко. Формування української неврологічної школи. Б.М. Маньківський (1883–1962 рр.).

Психіатрія. Розвиток дитячої психології і дитячої психопатології. І. О. Сікорський ( 1842 –1919 рр.). Заснування Лікарсько–педагогічного інституту для розумово відсталих дітей. Організація першого у світі Інституту дитячої психології (1912 р.). Патофізіологічний напрямок у психіатрії. В. П. Протопопов (1880–1957 рр.). Біохімічний напрямок в психіатрії. О.І. Ющенко ( 1869–1936 рр.) і його праця "Суть душевних хвороб та біолого–хімічні дослідження" (1912 р.).

Гігієна. О. В. Корчак– Чепурківський (1857–1947 рр.). С. М. Ігумнов (1864–1942 рр.). „Нариси розвитку земської медицини в губерніях, які ввійшли до складу УРСР, Бессарабії та Криму” (1940 р.).

Розвиток українських теоретичних наукових шкіл: гігієністів (В.Удовенко, В. Підгаєцький), гістологів ( О. Леонтович, О.Черняхівський), анатомів (О.Івакін), патанатомів (П. Кучеренко), патофізіологів (М. Вашетко), мікробіологів ( Д. Заболотній, О. Кронтовський, М. Нещадименко), фізіологів і біохіміків (В. Радзимовська). Досягнення українських вчених в галузі переливання крові (Н. Крамаренко, В.Шамов), вакцинації проти туберкульозу, тканинної терапії. перша в світі пересадка нирки в Україні, Ю. Вороний.

Фармація. Націоналізація аптечної справи в 1920 р. Розвиток аптечної мережі в довоєнний період. Фармацевтична освіта в довоєнний період. Наслідки війни. Розвиток фармації в післявоєнний період. Досягнення українських фармакологів і фармацевтів. І. Гунський, В. Западнюк, В. Черних, І. Чекман, Ф. Тринус.

Громадська медицина. О. В. Корчак– Чепурківський, Б. Матюшенко, Д. Орина. Боротьба з епідеміями. Організаційні принципи радянської системи охорони здоров’я. Лікувально-профілактична допомога. Охорона материнства і дитинства. Організація санітарної служби в країні. Голод в Україні та його соціально-медичні наслідки.

Громадська медицина на західноукраїнських землях до початку Другої світової війни. Охорона здоров’я під час війни. Санітарні наслідки війни для України. Основні напрямки охорони здоров’я в післявоєнний період. Дослідження українських вчених стосовно соціальних закономірностей здоров’я і охорони здоров’я.

Вивчення фізіології окремих систем і функцій організму: Р. Декарт (1596 р.) – ідея про рефлекси; А. Галер (1708–1777 рр.) – фізіологія м’язів та нервів; Л. Гальвані (1737–1798 рр.) – „Тваринна електрика”; Ф. Мажанді (1783–1855 рр.) – нервово-м’язова фізіологія; Й. Мюллєр (1801–1858рр.) – розвиток рефлекторної теорії; К. Людвиг (1816–1895 рр.) – вимірювальні прилади в фізіології; Е. Дебюа-Реймон (1818–1896 рр.) – електрофізіологія; К.Бернар (1813–1878 рр.) – фізіологія залоз внутрішньої секреції; Г.Гельмгольц (1821–1894 рр.) – фізіологія збудливих тканин та зору.

А.М.Филомафітський (1807–1849 рр.) – засновник першої вітчизняної фізіологічної школи (фізіологія дихання, травлення, переливання крові, експериментальне дослідження дії снодійного), автор першого вітчизняного підручника з фізіології „Фізіологія...”.

Теорія нервізму та формування основ нейрогенної теорії: Е.Й. Мухін (1766-1850). Основні праці: "Про стимули, які впливають на людський організм" (De stimulis corpus humanum vivum afficientibus), 1804 р.; доповідь "Про місце і діяльність відчуттів" (1817 р.)

І.Е. Дядьковский, І.М. Сєченов, С.П. Боткін, І.М. Павлов.

І.М. Сєченов (1829–1905 рр.) його праця „Рефлекси головного мозку” (1863 р.). Вклад у вивчення фізіології ЦНС, дихання й газів крові, обмін речовин, фізіології праці. Школа І.М. Сєченова.

Становлення експериментальної медицини. Перші клініко-фізіологічні лабораторії (Л. Траубе, С.П. Боткін).

І.П. Павлов (1849–1936, Росія) – засновник вчення про умовні рефлекси та вищу нервову діяльність. Його праці „Лекції про роботу головних травних залоз” (1897 р.), „Двадцятилітній досвід об’єктивного вив¬чен¬ня вищої нервової діяльності (поведінки) тварин”(1923 р.), „Лекції про роботу великих півкуль голов¬но¬го мозку ” (1927 р.). Нобелівська премія (1904 р.). Школа И.П.Павлова. „Листи до молоді” (1935 р.).

Медицина нового часу: клінічна медицина (друга половина ХVII – початок ХХ ст.).

Передові медичні центри З. Європи. Запровадження клінічного викладання. Г. Бурхааве (1668–1738 рр.) – лікар, ботаник, хімік. Його вчення про розпізнавання та лікування захворювань; перше запровадження у клініку термометра Д. Фаренгейта (1717 р.).Перші методи та прилади фізичного обстеження хворого.

Чотири проблеми хірургії на початку нового часу: відсутність знеболювання, ранцева інфекція та сепсис, крововтрати, відсутність наукових основ оперативної техніки.Наркоз. Передісторія: окис азоту (Х. Деві, 1800 р.; М. Фарадей, 1818 р.; Г. Уеллз, 1844 р.), ефір (К. Лонг, 1842р.). Історія відкриття наркозу: ефірного (Ч. Джексон; У. Мортон, Дж. Уоррен – 16 жовтня 1846р., США), хлороформного (Дж. Сімсон, 1847 р., Великобританія). Експериментальне вивчення дії наркозу на тварин (М.І. Пирогов, А. М. Філомафітський, 1847 р.). Широке застосування наркозу під час військових кампаній : М.І. Пирогов (1847 р., 1854-1856 рр.).

Антисептика і асептика. Емпіричні методи боротьби з раневою інфекцією: І.Ф. Зіммельвейс (1847р.); І.В. Буяльський; Н.І. Пирогов. Відкриття методів антисептики (Дж. Лістер, 1867 р.) і асептики (Е. Бергман, К. Шиммельбуш, 1890 р.).Удосконалення техніки оперативних втручань: Л. Гейстер (1683-1758 рр.), Ж.Л. Пті (1674-1750 рр.), Ж.Д. Ларрей (1766-1842 рр.), І.В. Буяльський (1789-1866 рр.), Б. Лангенбек (1810 – 1887 рр.), М.І. Пирогов (1810-1881 рр.). Створення топографічної (хірургічної) анатомії М.І. Пироговим: його праці „Повний курс прикладної анатомії людського тіла ...”(1843 – 1848 рр.) „Ілюстрована топографічна анатомія ... “ в 4-х томах (1852 – 1859 рр.).Становлення військово-польової хірургії. Д. Ларрей (1766 – 1842 рр.) і його праця „Наукові нотатки про військово-польову хірургію під час воєних кампаній” (1812 – 1817 рр.). М.І. Пирогов і його „Початки загальної військової хірургії” (1864 – 1865 рр.).Переливання крові. Відкриття груп крові: К. Ландштайнер (1900 р.), Я. Янський ( 1907 р.). Нобелівська премія (К. Ландштай­нер, 1930 р.).Досягнення хірургії в зв’язку з великими науковими відкриття ХІХ ст. Розвиток черевної хірургії: Т. Більрот (1819 – 1894 рр.), Т. Кохер (1841 – 1917 рр.). Пересадка тканин (шкіра, 1823 р., Бюнгер) і органів (нирка, 1902 р., Улльманн).Розвиток хірургії в українських університетах: В.Грубе, І.Зарубін, М.Трінклер, І.Лазаревський (Харківський університет); В.Караваев, Ю.Шимановський (Київський універси­тет). Світові пріоритети українських хірургів: пересадка шкіри (О.Яценко), переливання дефібри­нованої крові у воєнно-польових умовах (С.Коломнін), операція на живому серці (А.Підріз), холецистоєюностомія в один прийом (Н.Монастирський), пластичні операції при туюеркульозі кісток ступні та гомілково-стоп­но­го суглобу (М.Волкович). Запровадження В.Стефанським інтубації замість трахеотомії.