МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Буковинський державний медичний університет

“Затверджено”

на методичній нараді кафедри

соціальної медицини та ООЗ

“___” ___________ 20__р. (Протокол №___)

Завідувач кафедри

______________________________________

(ПІП, підпис)

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

студентам I курсу медичного факультету № 1, 2, 3, 4 за спеціальностями:

„Лікувальна справа”, „Педіатрія”, „Медична психологія”,

„Стоматологія”, „Лабораторна діагностика”,

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Під час ПІДГОТОВки ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема заняття

Модуль Історія медицини

назва модулю

Змістовий модуль 3. Медицина раннього і розвинутого Середньовіччя

(назва змістового модулю)

Чернівці – 2013

1. Актуальність теми:

Посилаючись на історичні першоджерела, розкрити зміст та етапи формування медицини раннього і розвиненого середньовіччя (V-XV cт., Візантійська імперія, Арабські халіфати, Західна Європа). Обґрунтувати необхідність знань історії медицини даного періоду.

2. Тривалість заняття: 2 години

3. Навчальна мета: вияснити рівень знань студентів по вивченню історії медицини та фармації раннього, розвиненого та пізнього середньовіччя (епохи Відродження).

   1. Знати: - значення розвитку медицини та фармації у Візантійські імперії, Арабських халіфатах, та країнах Західної Європи ;

- джерела вивчення історії медицини раннього і розвиненого середньовіччя в період

V-XV cт.

- відповіді та тематичні питання ;

3.2. Вміти - оцінити суттєві відмінності медицини та фармації в державах стародавнього Сходу від періоду епохи Середньовіччя.

4. Базові знання, вміння, навички, що необхідні для вивчення теми

(міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін	Отримані навики
Міждисциплінарна інтеграція: 1. Базисні знання, які необхідні для вивчення теми: загальноосвітня підготовка з історії “Середніх віків (епоха Відродження)”. 2. Внутрішньо предметна інтеграція (тема заняття інтегрується із темою предмету “Українська та зарубіжна культура” №5 “Культура часів середньовіччя та епохи Відродження”	Описувати, визначати, порівняти історичні періоди Середньовіччя.

4. Поради студенту.

1. Зміст теми:

Тези змісту теми.

1. Тези змісту теми:

Характеристика епохи. Фундаментальні характеристики європейського феодалізму. Проблема періодизації середньовічної історії.

Ідеологія Середньовіччя. Пошуки античного ідеалу. Каролінгський, Оттонівський, Мусульманський Ренесанс. Інтелектуальне відродження в ХІІ ст. ( М.Блок). Джерела інформації про лікування. Медицина в Візантійській імперії. Особливості візантійської культури і медицини.

Джерела інформації. ”Шестидніви”. “Християнська топографія” Козьми Індикоплова, листи Василія Великого, „Профілактичні листи” Діоклея, праці Орибазія (325-403 рр.) („Лікарське зібрання” (Collecta medicinalia), „Огляд” ( Synopsis)), Аеція Амідського (502–572 рр.), Олександра Тралеського ( 525–605 рр.), Павла Егінського (625–690 рр.)( „Медичний збірник в 7-ми книгах” ( Compendii medici libri septem)), Симеона Сифа („Трактат з терапії для імператора Зинона”, „Підбірка і огляд вчень фізиків і філософів”, „Про властивості різних видів їжі”, „Про захворювання та їх лікування”). Ранньовізантійські хімічні і алхімічні рецептурні посібники: „Ключ до пізнання золота...” ( Mapae clavicula de efficiento auro..., VIII ст.) та ін.

Християнство і його роль в розвитку науки й медичної справи в імперії. Візантійська наука і релігія. Аскетичний імператив християнтва. Конкуренція з неоплатонівською аскетикою, християнська аскетика. Патристика. Василій Кесарійський і його Базилея. Медико-антропологічні праці Григорія Ниського „Про формування людини” (περί χατασχευήζ άνθρώποο) та „Про душу” (περί φοχήζ).

Монастирські і світські лікарні. Школи і освіта. Візантійська наука і релігія. Алхімія. Євтокій Аскалонський. Природа і людина як “текст”. Збереження традицій античної медицини. Медицина як фісіологія, пайдейя.

Орибазій і пізньоантичний енциклопедизм. Аецій Амідський, Олександр Тралеський (525-605 рр.) і його „Терапевтика” в 12 книгах. Павло Егінський і його праця Epitomoe Medicoe Libri Septem. Симеон Сиф „Про властивості різних видів їжі” (XI ст.).

Організація медичної справи. Монастирські лікарні і лікарська справа. Монастирський рух (на поч. 4 ст.) як контркультура, як реакція проти посилення формалізму в нормативному християнстві.

Різноманітні типи аскетичного самозречення. Анахорети ( самітні пустельники, стовпники ). Антоній Великий. Перші громади ченців- аскетів (кіновії, 320 р.). Василій Великий ї його „Статут кіновій”. Ксенодохії – монастирські притулки для прочан, носокомії – притулки для калік та хворих, (прообраз майбутніх монастирських лікарень), орфанотрофії – сирітські притулки, брефотрофії – дитячі притулки, хіротрофії – притулки для вдів, геронтокомії – притулки для престарілих. Перша велика християнська лікарня в Кесарії (370 р.). Лікарня при монастирі Пантократора в Константинополі (ХІІ ст.).

Лікарська етика. Трактати Феодора Метохіта „Етікос, або Про виховання” і Георгія Геміста Пліфона „Про доброчинність”.

Роль візантійської культури в збереженні традицій античної медицини.

Медицина народів середньовічного Сходу. Духовне життя в арабомовних халіфатах. „Будинки мудрості”( Dar al–Hikmā) і „Спілки просвітлених” ( Mağlis al–ulamā).

Особливості розвитку медицини. Медичні школи, аптеки (з 754 р.), лікарні ( близько 800 р.). Клінічне викладання.

Іслам (622 р.) і розвиток гігієнічних традицій. Питання особистої гігієни і профілактики захворювань в „Корані”. Ат-Табарі і його „Книга про збереження здоров’я” (IX ст.) та „Рай мудрості” (850 р.). Питання профілактики захворювань у працях псевдо-Плутарха „Про гімнастику”, „Про гнів”, „Про душу”.

Абу Бакр ар–Разі ( Rhazes, 850–923 рр.) і його праці („Всеоб’ємна книга „ з медицини, „Трактат про віспу та кір”, „Для тих, у кого немає лікаря”, „Дитяча практика”).

Медико-антропологічні праці Абу Наср аль–Фарабі (873–950 рр.): „Книга про органи людського тіла”, „Слово про захворювання шлунково-кишкового тракту”, „Про душу”.

Абу ль–Касим ал–Захраві (Abulcasis, бл. 936–1013 рр.) і його „Трактат про хірургію та інструменти”. Ібн ал–Хайсам (965–1039 рр.). Алі ібн Іса (ХІ ст.). Ібн ан–Нафіс (ХІІІ ст.).

Абу Али ібн Сіна ( Avicenna, 980–1037 рр.) і його праці „Канон лікарського мистецтва”в 5 томах ( Kitāb al Qanun fi–t–Tibb, 1020 р.), „Поема про медицину”, „Серцеві ліки”( De viribus cordis), „Про збереження здоров’я” та ін.

Хімія, алхімія і медицина. „Трактат про основи фармакології” Абу Мансура аль–Хараві Муваффа ( 975 р.). Лікувальні властивості природніх і хімічних речовин. Аль–Біруні (973–1048 рр.); його праця „Фармакогнозія” („Книга про медичні ліки”).

Арабська культура і мавританська Іспанія. „Гігієнічні поради „ Маймоніда. Перекладацька колегія в м. Толедо і її вплив на розвиток медичних знань в Західній Європі. Діяльність Герарда Кремонського ( ? – 1187 рр. ), Домінго Гундісальво, Уго де Санталья, Аделарда із Бата–на–Ейвоні. Перекладацька діяльність Платона з Тіволі і Савасордона (Авраама бар Хійя) в м. Барселоні ( 1134–1145 рр.). Переклади Германа з Далмації (1140 р.), Роберта з Честера (1145 р.). Перекладацька діяльність Якова Венеціанського ( XII ст., Jacobus de Venecia) та Михаїла Скота. Перекладацька колегія в Палермо при дворі норманських королів.

Історичний та соціально-культурологічний контекст епохи. Джерела інформації про лікування. Ранньосередньовічні енциклопедії. „Етимологія” (Etymologiae) Ісидора Севільського (570–638 рр.) в 20 книгах. Праці Беди Достославного (674–734 рр.). Енциклопедичний збірник Храбана Мавра (De Universo libri XXII). Енциклопедична праця Олександра Неккама De naturis rerum (після 1195 р.). Цехові та університетські статути („Книга ремесел міста Парижа”, ХІІІ ст.). Анонімні медичні тексти (трактати псевдо-Гебера, псевдо-Арістотеля та ін.). Дані пелеопатології, історичної демографії. Вивчення смертності, тривалості життя на середньовічному Заході.

Епідемії в Середні віки. Джерела інформації: хроніки та літературні тексти (хроніка Сігера Жамблузьського, „Світська історія” Мігеля де Пьяцци, „Декамерон” Боккаччо, „Щоденник парижського буржуа часів Столітньої війни” та ін.) дані палеопатології, біоархеології.

Поява і зростання середньовічних міст. Санітарний стан міст. Лондонські статути про санітарний стан міста (1281 р., 1283 р., 1297 р., 1309 р., 1371 р.). Санітарне і медичне законодавство Венеціанської республіки (1330 р., 1368 р.).

Епідемія прокази в Європі (1000-1400 рр.). Separatio leprosorum. Перші лепрозорії в Італії (636 р.) , Англії (Нотінгем, 625 р.; Гемблдаун, Бертон-Лезері, Сен-Жиль, 1101 р.), Ірландії ( 868 р.), Іспанії ( Паленка, 1067 р.; Сант-Лазар в Севільї, 1248 р.), Ісландії (1100 р.), Франції.( 1223 р. 26 лепрозоріїв в Провансі). Джордано де Турре і його „Замітка про лепру” (De lepra nota).

Епідемії (позначались в тогочасних хроніках як pestis, pestilentia) чуми, віспи, висипного тифу, брюшного тифу, малярії, грипу, туберкульозу. Епідемія ерготизму (Mal des ardents, Feu sacré, Feu de Saint-Antoine). Епідемія скарлатини, менінгіту (L’histoire des Francs Григорія Турського). „Чорна смерть” 1346-1348 рр. Карантини. Культ святих-цілителів. (Св.Себастьян, Св.Рох, св.Розалія, св.Козьма та Даміан ).

Медицина в ієрархії професій на середньовічному Заході: inhonesta mercimonia, artes indecorae, vilia officia, opus Dei. Медико-біологічні погляди Алкуіна, Готшалька, Храбана Мавра. Медицина як ars та scientia, в “Настановах в науках божественних та світських” ( Institutiones litterarum divinarum et saecularum) Флавія Кассіодора Сенатора, в Etymologiae Ісідора Севільського та “ Didascalicon “ Гуго сен-Вікторського.

Монастирська і світська медицина. Остеологічні і краніологічні знахідки в Айоні, на о. Ліндісфарні, Тарбаті.

Постанова лангобардського царя Ротаріса (643 р.). Значення „Правил” Бенедикта Нурсійського для розвитку монастирської медицини.

Медико-теологічні трактати Хільдегарди з Бінгена (1098–1179 рр.): „Фізика” (Physica), „Причина та лікування” (Causae et curae ), „Книга знань” (Liber Scivias) і „Книга про божественні справи простої людини” (Liber Divinorum Operum simplicis hominis). Перекладацька діяльність Константина Африканського. Основні праці: „Засоби” (Viaticum; Constantini Africani montis Cassianensis monachi Viaticum ) і „Книга про людську природу” (Liber de Humana Natura).

Притулки при церквах (matricula ) і монастирях ( infirmaria). Середньовічні монастирські лікарні (в монастирях Монте-Кассіно, Рейхенау, Сен-Галлен, Фульда, Боббіо (614 р.) та ін.).

Релігійні братства і їх турбота про хворих: Орден Святого Бенедикта ( VI ст.), Орден Госпітальєрів, Орден Святого Лазаря, Орден Святого Іоанна. Діяльність Госпітального Братства Святого Антонія Вієнського (1095 р.). Франциск Ассізький (бл. 1181–1226 рр.) і орден францисканців. Бегінки і бегарди. Марія Уаньї Брабантська (?–1213 р.).

Шпиталі-притулки ( Domus Dei ): Ліон (542 р. ), Париж (660 р.), Лондон ( 794 р.), Палестина ( XI ст.). „Статут” св. Августина.

Світські лікарні: св. Духа в Монпельє (1145 р.), св. Варфоломія в Лондоні ( 1123 р.), св. Фоми в Лондоні (1215 р.). Перші аптеки в Європі (Рим, 1016 р.; Монте-Кассіно, 1022 р.). Лікарські городи ( Сен-Галлен, з IX ст.).

Правове регулювання діяльності лікарів. Статут De Praerogativa Regis ( XIII ст.).

Медична освіта. Каролінський Ренесанс і освітня реформа. Школи (studium): генеральні, універсальні, комунальні та звичайні. Сім вільних мистецтв. „Підручник божественних і людських наук” (Institutiones divinarum et humanarum litterarum) Касіодора.

Турська, Шартрська і Салернська медичні школи. Збереження античної медичної традиції в школі м. Салерно. Тротула із Фуджиєро (De passionibus mulierium), Бартоломео Салернський (Tractatus urinarum), Кофо Страший (De modo medendi), Архіматеуш (Practica), Фругардо Салернський (Practica). Анонімні трактати салернської школи: De flore dietarum. Regimen Sanitatis Salernitanum, Summa de sanitate, De salubri dieta. Вивчення анатомії в Салернській школі. Кофо Молодший і його „Анатомія”(Anatomia ...). Анонімний анатомічний трактати салернської школи Anatomia Nicolai Physici.

Від шкіл до університетів. Болонський університет (1158 р.), Оксфордський (1167 р.), Кембріджсь­кий (1209 р., Паризький (1215 р), Саламанський (1218 р.), Падуанський ( 1222 р. ), Неапольський ( 1224 р.), Краківський ( 1364 р.) та ін.

Секуляризація і професіоналізація медичної справи. Церковний собор в Парижі (1209 р.). Веронсь­кий церковний консиліум (1183 р.). Заборона ченцям читати природничо-наукові тексти. Постанови IV Латеранського собору (1215 р.) і собору в Монпельє. Заборона практикувати хірургію. Інквізиція (XIII ст.).

Метаморфози схоластичного дискурсу. Рецепція античної культури в епоху середньовічного Відродження XII ст. Концепція науки, природничо-науковий напрямок у схоластиці XIIІ ст. ( Р.Гроссетест (1175–1253 рр.), Дитріх з Фрайбурга (бл. 1250–1310 рр.), Р.Бекон (бл. 1214–бл. 1292 рр.), Альберт фон Больштедт (1193–1280 рр.). Рецепція Арістотеля в середньовічній культурі. Обґрунтування засад емпіризму (Р.Бекон, Генрі де Мондевіль). Концепти „досвід” та „експериментальна наука” (scientia experimentalis) у „Великому творі” (Opus majus) Р.Бекона.

Структура середньовічного наукового і медичного знання. Поява нарівні з символічним, алегоричним, моралізаторським тлумаченнями фізико-фізикалістичного розуміння природи (physisch-physikalischer, В.Клюксен). Розвиток фізики, математики, астрономії, анатомії, фізіології, медицини в ХІІ–ХІІІ ст. Питання геометричної та фізіологічної оптики в праці Вітело зі Силезії (бл. 1230–1275 рр.) „Перспектика”(Perspectiva). Петро Перегрин і трактат „Послання про магніт”( Epistola de magnete, 1269 р.). Олександр Неккам „ Про рух серця” (XII–XIII ст.).

Ідея „клінічного експерименту” (experimentum) в працях Петра Іспанського (1205–1272 рр.) „Про око” (XIII ст. – XIV ст. ) та в „Коментарях на Антидотарій Миколи Препозита”( XIV ст.).

„Анатомія” (Anatomia) Мондіно де Люцці (1270–1326 рр.).

Гільйом Саліцето (1210-1277 ) і його „Хірургія” (Cyrurgia, 1275р.), Гі де Шоліяк (1300 – ? рр.).

Схоластика і медицина. Схоластичні quaestio і reportatio. De quolibet. Правила проведення диспуту. Анонімний трактат De disciplina scholarium (Париж, 1230). Схоластичний напрямок в медицині. Болонські Studium. Діно де Гарбо. Тадео Альдеротті (?–1295 рр.), Вільгельм із Брешії (XIII cт.), Бартоломео Бруджез (1286-1356 рр.), Бартоломео Варіньяна (? –1318 рр.), Діно де Гарбо (? –1327 рр.), Джентіле де Фуліньйо (XII ст.), Петро д'Абано (1250–1315 рр.).

Профілактичний напрямок в середньовічній медицині. Альдебрандин Сієнський (Regime du corps, 1256), Тома де Тонон ( Traite d hygiene, 1286), Зуккеро Бенівєні ( La sante del corpo, (ХІІІ ст.)), Петро Іспанський (Regimen Sanitatis, (ХІІІ ст.)), Петро Ірландський ( De Longitudine, (ХІІІ ст.)) , Магнінус Міланський (De salute corporis, ХІІІ ст.) Арнольд із Вілланови (”Про збереження молодості ...” (ХІІІ ст.)), Гільємо Саліцето (Tractatus de salute corporis, (ХІІІ ст.)), Роджер Бекон („Про попередження старості ...”(ХІІІ ст.)), Тадео Альдеротті (De conservatione sanitatis), Іоанн Толетанус (De conservatio corporis sanitatis), Ян з Гродкова („ Про збереження здоров’я”, ) Ніколо Бертруччо (De regimine sanitatis), анонімні тексти ( De flore dietarum, Regimen Sanitatis Salernitanum, Summa de sanitate, De salubri dieta).