Тема 4. Психолого-медико-педагогічна експертиза

1. Підстави діяльності, склад, цілі і завдання|задача| ПМПК.

2. Предмет ПМПК – відхилення в психофізичному розвитку дитини.|дитя|

2.1.Поняття психофізичної «норми», патології і відхилень у розвитку.

2.2. Проблема здоров'я в психології.

2.3. Причини аномального розвитку. Первинний і вторинний|повторний| дефекти.

3. Типи психічного дізонтогенезу.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: психічна норма; аномальний розвиток; негативний і позитивний критерії норми; психічне і психологічне здоров'я; дефекти в розвитку; первинний і вторинний|повторний| дефект; дізонтогенез; чинники|фактор| дізонтогенезу: особистісні реакції на дефект: ігнорування, витіснення, компенсація, гіперкомпенсація, астено-іпохондричні реакції; типи дізонтогенезу: психічне недорозвинення - розумова відсталість; затримка психічного розвитку: інфантилізм, педагогічна і виховна занедбаність; спотворений розвиток; дізгармонійний; пошкоджений розвиток; дефіцітарний розвиток; деменція, алалія, дислексія, дисграфія, дискалькулія.

1. Розглядаючи підстави діяльності|задача| ПМПК(Психолого-медико-педагогічна консультація), слід акцентувати увагу на правовому аспекті даного питання.

Психолого-медико-педагогічні консультації, в структурі яких власне і здійснюється психолого-медико-педагогічна експертиза, є державними діагностико-корекційними структурами, що функціонують у системі освіти України.

У своїй діяльності ПМПК керуються Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, рішеннями відповідних органів виконавчої влади, спеціальними постановами – «Положення про Центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольська міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації» (Зареєстровано в Міністерстві Юстиції України 27 липня 2004 р. за № 931/9530) .

Щодо професійного складу ПМПК: завідувач – кваліфікований фахівець із визначених нижче дефектологічних спеціальностей; лікар-психіатр (дитячий), лікар-невролог; практичний психолог – фахівець з питань інтелектуального розвитку дітей; практичний психолог – фахівець з питань девіантної поведінки; вчитель-логопед; вчитель-дефектолог (олігофренопедагог); вчитель-дефектолог (сурдопедагог); вчитель-дефектолог (тифлопедагог) .

При визначенні основних цілей та завдань діяльності ПМПК, слід виділити наступні дії:

1) Спільне з управлінням охорони здоров'я ведення банку даних дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

2) Здійснення діагностичного обстеження дітей з метою виявлення порушень їх психофізичного розвитку, встановлення діагнозу та визначення адекватних умов навчання, виховання, лікування, соціально-трудової адаптації.

3) Розгляд конфліктних і найбільш діагностично складних випадків для визначення основного порушення, що зумовило відхилення у психофізичному розвитку дитини.

4) Надання індивідуальної діагностико-корекційної допомоги дітям з відхиленнями в психофізичному розвитку з метою поглибленого вивчення потенційних можливостей розвитку та визначення програм навчання.

5) Надання консультативно-методичної допомоги сім'ям, які виховують удома дітей з важкими порушеннями психофізичного розвитку.

6) Надання консультативно-просвітницької допомоги батькам, педагогам, практичним психологам (соціальним педагогам), лікарям, суспільству з питань виховання, навчання та лікування дітей.

7) Проведення роз'яснювальної роботи серед населення, працівників навчальних закладів, охорони здоров'я, установ та закладів системи праці та соціального захисту населення про необхідність раннього виявлення та своєчасної організації допомоги дітям з відхиленнями в розвитку.

2.1. Норма (від лат. norma – правило, зразок) – встановлена ​​міра, середня величина чого-небудь. Патологія (від грец. hathos – страждання, хвороба) – відхилення від норми, яке поєднується із захворюванням.

В психологічній науці існує кілька основних критеріїв, що визначають межу норми і патології: функціональний, статистичний та соціально-культурний, описовий критерій та оптимальні умови психічного розвитку.

Англійський відомий спеціаліст з дитячої психіатрії Майкл Л. Раттер виділяє наступні критерії, за якими повинна проводитися оцінка відповідності/відхилення психофізичного розвитку від норми:

1) Відповідність симптому віковим і статевим нормам.

2) Тривалість симптому.

3) Життєві обставини (ситуація).

4) Соціокультурне оточення.

5) Поєднання з іншими симптомами.

6) Ступінь зміни звичайної поведінки .

7) Тип симптому.

Окрім понять «норма» і «патологія» в психології та медицині використовується термін «аномалія».

Аномалія – відхилення від норми, випадання зі статистичної закономірності, незвичайність будь-якого явища (яке при цьому не носить патологічний характер). Іноді під аномалією розуміється крайній варіант норми.

2.2. У психології термін здоров'я використовується у двох значеннях – «психічне здоров'я» та «психологічне здоров'я».

Психологічне здоров'я не пов'язане лише з відсутністю нервово- психічного захворювання і передбачає наявність як негативних, так і позитивних критеріїв.

Психічне здоров'я - відповідно до визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я, це стан благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також вносити внесок в життя своєї спільноти. З даного визначення випливає одна важлива думка про те, що якщо фізичний стан здоров'я це здоров'я чого-небудь речового, то психічне здоров'я - це нормальне функціонування фактично психічних процесів в людині.

Психічне здоров'я визначається, також за так званим негативним критерієм – відсутністю нервово-психічного захворювання. Виходячи з цього, психічно здоровою є людина, яка на даний момент не хворіє ні одним психічним захворювань.

Таким чином, психічне здоров'я - інтегральна характеристика повноцінності психологічного функціонування індивіда. Визначення психічного здоров'я в сучасній науці тісно пов'язане із загальним уявленням про особистість і механізми її розвитку.

2.3. Вивчаючи причини аномального розвитку, потрібно виділити наступні: біологічні, що в свою чергу містять ендогенні, екзогенні та соціальні фактори.

Всі вищевказані біологічні та соціальні фактори призводять до виникнення психологічних дефектів (від лат defectus – вада, недолік).

Згідно концепції Л.С. Виготського, слід розрізняти дві групи дефектів:

1. Первинні дефекти – часткові або загальні порушення в ЦНС, а також невідповідність рівня розвитку віковій нормі.

2. Вторинні дефекти – виникають у ході розвитку дитини з порушеннями психофізичного розвитку в тому випадку, якщо соціальне оточення не компенсує ці порушення, а, навпаки, сприяє їх розвитку.

Особливе місце в процесі розвитку вторинного дефекту займають реакції самого індивіда на первинний дефект.

Слід також звернути особливу увагу на типи особистісних реакцій на дефект: ігнорування; витіснення; компенсація; гіперкомпенсація; астенічний тип реагування.

3. Порушення в психічному розвитку особистості (дизонтогенез) є одними з найбільш актуальних питань Психолого-педагогічної експертизи.

Різноманіття форм дизонтогенезу дозволяє виділити кілька його варіантів (В.Лебединський).

Групи дизонтогенезу	Типи дизонтогенезу
Відставання в розвитку	Психічна недорозвинення
	Затримка розвитку
Диспропорції в розвитку	Спотворений розвиток
	Дисгармонічний розвиток
Випадання окремих функцій	Пошкоджений розвиток
	Дефіцитарний розвиток

Типовим прикладом психічного недорозвинення виступає розумова відсталість – стійке порушення переважно пізнавальної діяльності, викликане органічним ушкодженням кори головного мозку У психіатрії та дефектології поняттю розумова відсталість відповідає діагноз олігофренія.

Етіологія олігофренії може носити як ендогенний (генетична аномалія – ​​ хвороба Дауна), так і екзогенний характер (ураження ЦНС інфекціями в період раннього або внутрішньоутробного розвитку).

Особливостями олігофренії виступають тотальність та ієрархічність недорозвинення.

Залежно від «важкості» симптомів розрізняють три ступені олігофренії: дебільність, імбіцильність, ідіотія.

Слід диференціювати олігофренію від: затримки психічного розвитку (ЗПР); від нормальних дітей з розладом мови і з дефектами діяльності аналізаторів.

При розгляді даного питання слід особливу увагу звернути на методи і методики дослідження розумово відсталих дітей.

1) Спостереження за їх грою. Для олігофренів у відношенні показника емоційно-вольового розвитку характерні:

- слабо виражений інтерес до іграшок;

- наявність стереотипних дій;

- відсутність порядку та цілеспрямованості гри;

- відсутність творчих задумів;

- олігофренам важко назвати те, чим вони в даний момент зайняті, їх дії не відповідають висловлюванню;

- немає вираженої емоційної реакції на успіх чи невдачу;

- в процесі гри або іншої діяльності часто відволікаються.

2) Метод бесіди з батьками та самою дитиною. При встановленні розумових здібностей дитини в ході бесіди слід виявити:

- точність уявлень дитини про себе, своїх батьків, родичів, друзів;

- характер уявлень про час;

- уявлення про явища природи;

- здатність орієнтуватися в просторі.

3) Психодіагностичне обстеження. Для діагностики розумово відсталих дітей можуть застосовуються такі методики:

Традиційні тести інтелекту (дитяча шкала Векслера).

«Піраміда» – ряд різнокольорових кілець, які дитина повинна надіти на стрижень згідно командам дорослого. Методика дозволяє діагностувати моторику дитини, сформованість поняття величини, розрізнення кольору і т.д. У розумово відсталих дітей при роботі з пірамідою виявляються такі симптоми:

- порушення моторики: їх рухи погано скоординовані, незграбні, неточні, у деяких дітей може спостерігатися тремор;

- нанизують кільця на стрижень без урахування величини;

- не розуміють інструкції, грають з кільцями, розкидають їх;

- відволікаються від роботи або кидають її, якщо в полі зору потрапляють які-небудь нові предмети.

 Дошки Сегена – виявляють координацію рухів, вміння співвідносити розмір і форму предметів.

Методика Пьєрона-Рузера (по типу «Шифровки» Векслера) – діагностика процесів уваги.

4) Метод аналізу продуктів діяльності – малюнків.

Затримка психічного розвитку по суті є уповільненням темпів психічного розвитку дитини. Етіологія – хронічні захворювання, несприятливі умови виховання. Іноді стосовно ЗПР використовують термін «інфантильність».

Виділяється кілька типів ЗПР: гармонійний психофізичний інфантилізм; органічний інфантилізм; церебрально-органічна ЗПР; соматогенна затримка; педагогічна та мікросоціальна занедбаність.

Всі форми ЗПР можна умовно розділити на два типи: інтелектуальна та емоційна.

При корекційній роботі (розвиваючому навчанні) через певний час розвиток дитини наздоганяє норму (у легких випадках – через 2-3 роки).

Критерії діагностики ЗПР (для дітей молодшого шкільного віку)

Параметри психіч. розвитку	Дебільність	Типи ЗПР
		Гармонічний інфант-м	Органічний ЗПР	Соматогенний. ЗПР	Педагогічна занед-ть	Церебрально-органічне ЗПР
Моторика	Нерозвинута	Швидка	Дещо незграбна	В нормі	В нормі	Погана координація
Увага	Інертна, ускладнена	Недостатньо довільна	Недостатньо довільна	Нестійка	В нормі	Недостатня концентрація
Пам’ять	Механічна	Переважно мимовільна	Дещо знижена	Дещо знижена	Не порушена	Запам’ятовування ускладнено
Вербальний інтелект	Недостатній (нижче 70 IQ).	В межах норми	IQ менше 90 (наближений до меж норми)	Крайній варіант норми (IQ = 85)	IQ менше 90 (наближ до меж норми)	IQ = 70-90 нижче норми, але вище дебільності
Невербальний інтелект	Недостатній	В межах норми	В межах норми	В межах норми	В межах норми	Крайній варіант норми
Емоції	Розвинуті слабо	Виразні, важко контролюються	Пасивні страхи або підвищений настрій	Виражена емоц. лабільність	Адекватні	Виражена інертність, аффективність Вибуховість
Вольова регуляція	Підвищена Навіюваність, недостат. довільність	Не розвинута	Не розвинута	Розвинута слабо	Розвинута при виконанні звичайних завдань	Не ровинута
Критичність	Відсутня	Недостатня	Виражена орієнтація на оцінку дорослих	В межах норми	Недостатня	Недостатня
Самооцінка	Завищена	Слабо диференційована	Завищена або занижена	Занижена	Диференційована	Слабо диференційована
Коло інтересів	Примітивне, обмежене побутовими потребами	Ігрове	Ігрове зі стереотипними іграми	Ігрове зі стереотипними іграми	Побутові, ігрові	Ігрове зі стереотипними іграми
Відношення до оцінки	Байдужість	Слабка зацікавленість	Зацікавленість	Зацікавленість	Зацікавленість, іноді негативне	Байдужість, іноді зацікавленість
Реакція на надання допомоги	Майже відсутня	Значне поліпшення результатів	Певне поліпшення результатів	Поліпшення результатів	Значне поліпшення результатів	Незначне поліпшення результатів

Прикладом викривленого розвитку може служити так званий синдром Каннера, більш відомий як аутизм.

Часто аутизм проявляється в ранньому дитячому віці – РДА. Етіологія аутизму досі остаточно не з'ясована, існує кілька версій:

1) аутизм – як первинний симптом шизофренії;

2) результат внутрішньоутробного пошкодження плоду;

3) наслідок психотравмуючої ситуації.

Основними рисами аутизму виступають:

Крайній ступінь відгородженості та замкнутості дитини. У присутності інших людей дитина поводиться так, якби вона була одна – не реагує на слова оточуючих, не говорить з ними, дивиться повз них (головна риса) .

Ігри такої дитини носять маніпулятивний характер.

Характерною особливістю аутизму є гіперстезія – підвищена чутливість до різних різких звуків, кольорів, дотиків.

До варіантів дисгармонійного розвитку належать:

1. Неврози і невротичний розвиток особистості – психогенні вегетосоматичні розлади, що усвідомлюються самим суб'єктом.

2. Психопатії – аномалії розвитку емоційно-вольової та мотиваційної сфери особистості, свого роду «хвороба характеру». Етіологія психопатій носить як ендогенний, так і екзогенний характер. До психопатій першого типу можна віднести гіпертимний, шизоїдний, епілептоїдний, психостенічний типи; до другого типу відносяться істероїдний, нестійкий тип .

Критеріями діагностики психопатій (критерії Ганнушкіна-Кербикова) є:

1. Ригідність патохарактерологічних трансформацій.

2. Тотальність патохарактерологічних проявів.

3. Соціальна дезадаптація.

Типовими симптомами пошкодженого психічного розвитку є:

Деменція. Етіологія – перенесені інфекції, інтоксикації, травми головного мозку. Основні ознаки деменції збігаються з олігофренічними (порушення процесу мислення), головна їхня відмінність полягає в характері появи: олігофренія – результат вродженого недорозвинення, деменція – пошкодження розвитку зовнішніми факторами, тобто носить набутий характер. Олігофренія завжди проявляється з дитинства, а деменція може виникнути на різних етапах.

Алалія – порушення мовного розвитку (відсутність або недорозвинення мови, внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку).

Дислексія – порушення засвоєння процесу читання внаслідок несформованості або порушення вищих психічних функцій.

Дисграфія – стійке порушення процесу письма.

Дискалькулія – порушення у формуванні навичок рахунку.

Дефіцітарний розвиток – первинна недостатність окремих систем організму, яка згодом негативно впливає на розвиток інших систем. Сюди відносяться патологія зору і слуху, рухової сфери і т.д. Етіологія включає в себе ендогенні (спадкові) і екзогенні (хвороби, інфекції) чинники.

ЛІТЕРАТУРА:

Братусь Б.С., Розовский И.Я., Цапкин В.Н. Психологические проблемы изучения и коррекции аномалий личности. Б.С. Братусь, И.Я. Розовский, В.Н. Цапкин : Учебно-методическое пособие. – М., 2003. – 86 с.

Бурменская Г.В. и др. Возрастно-психологическое консультирование: Проблемы психологического развития детей / Г.В. Бурменская, О.А.Карабанрова, А.Г.Лидерс. – М., 2006. – 134 с.

Власова Т.А., Певзнер М.С. Учителю о детях с отклонениями в развитиии. Т.А. Власова, М.С. Певзнер., – М., 1997. – 360 с.

Гонеев А.Д, Лифинцева Н.И., Ялпаева Н.В. Основы коррекционной педагогики. А.Д. Гонеев, Н.И. Лифинцева, Н.В. Ялпаева. – М., 1999. – С. 258 – 263.

Забрамная С.Д. Психолого-педагогическая диагностика умственного развития детей. С.Д. Забрамная – М., 1995. – 112 с.

Зиглер Е., Ходапп Р. Понимание умственной отсталости. Е. Зиглер, Р. Ходапп – К., 2001. – 124 с.

Китаев Н. Н. Экспертные психологические исследования в уголовном процессе: проблемы, практика, перспективы / Н.Н. Китаев, В.Н. Китаева – Иркутск : Изд-во БГУЭП, 2002. – 240 с.

Корнєв М.М. та ін.. Медико-психологічні та соціальні проблеми дітей-сиріт / М.М. Корнєв, І.С. Лебець, Р.О. Моїсеєнко. – Х., К., 2003. – 239 с.

Лебединский В.В. Нарушения психического развития у детей. В.В. Лебединский – М., 2005. – 167 с.

Панок В.Г. Цушко І.І. Стратегія розвитку психологічної служби системи освіти України: Методичний посібник. В.Г. Панок, І.І. Цушко. – К., 2004. – 128 с.

Психолого-медико-педагогическая консультация: Метод. рекомендации / Под ред. Л.М. Шипицыной. – СПб., 2002. – 352 с.