Тема 3. Психолого-педіатрична експертза дитячого розвитку в дошкільному віці

1. Процес розвитку дитини|дитя| і його діагностика.

2. Особливості діагностики розвитку дітей раннього і дошкільного віку.

3. Критерії розвитку в різних сферах життєдіяльності дитини|дитя|.

3.1. Розвиток побутової діяльності.

3.2. Розвиток трудової діяльності.

3.3. Розвиток ігрової діяльності.

3.4.Розвиток діяльності спілкування.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: процеси зростання|зріст|; процеси розвитку; чинники|фактор| розвитку; | експертна оцінка розвитку; тимчасові критерії; метод поперечних зрізів; лонгітюдне спостереження: короткочасне, довготривале, прискорене спостереження; ретроспективне, проспективне, поєднане спостереження; істинне, змішане, псевдолонгітюдне спостереження; кількісні і якісні параметри розвитку; принципи діагностики розвитку.

||

Навчально-методичний матеріал

1. При розгляді питання стосовно процесу розвитку дитини та її діагностики доцільно акцентувати увагу саме на факторах розвитку та моделі онтогенезу.

У ході нормального розвитку людського індивіда спостерігаються зміни від менш досконалого до більш досконалого, і ці зміни протікають у певному часі, будучи відносно постійними і незворотними. Розвиток – поступові, відносно незворотні зміни організму в часі, це процес кількісних і якісних змін індивідуальних властивостей організму в часі.

Розвиток протікає в єдності організму з середовищем. Диференціюється психічний процес, одночасно інтегрується в нове ціле. Поступова централізація переживань в єдності «Я», що переживається – вузловий пункт у розвитку індивіда в дошкільному віці:

1) індивід може рухається від нерозділених, недиференційованих проявів до все більш диференційованих і більш специфічних;

2) наростання психічних функцій і сенсів та безперервно об'єднується і зосереджується в ціле «Я» особистості.

Найбільш проста модель розвитку: П = Ф (В, Фр), тобто поведінка є функцією віку та факторів розвитку.

Головним робочим принципом діагностики розвитку є порівняння поведінки індивіда певного віку в певній ситуації з поведінкою середнього представницького зразка з числа дітей однакового віку в однакових умовах.

До пізнання особливостей і закономірностей психічного розвитку можна підійти за допомогою двох основних типів дослідження: поперечних зрізів (перетину ) і поздовжнього, наскрізного (лонгітюдного) .

Лонгітюдне спостереження – це такий спосіб дослідження, при якому ведуть спостереження за взаємозв'язками факторів розвитку у того ж індивіда, або у тієї ж групи дітей на кількох вікових щаблях.

Спостереження містить в собі, зазвичай, ряд експериментальних і діагностичних методик різного виду. Тому правильніше говорити про послідовне застосування генетичного підходу до дослідження особистості .

Тимчасовим критерієм є, найчастіше, охоплення принаймні однієї передбачуваної фази розвитку, обмеженої з обох сторін, відносним накопиченням змін розвитку.

Короткочасне поздовжнє спостереження частіше рекомендується для вивчення стадій, багатих на зміни в розвитку (стадія годування грудьми, або період статевого дозрівання) .

Довготривалі поздовжні дослідження застосовуються у випадках необхідності аналізу динаміки розвитку, каузальних взаємин і взаємозв'язків між окремими змінами та факторами розвитку .

Прискорений лонгітюдний підхід застосовується при вивченні тривалих періодів розвитку в короткий час, використовуючи велику кількість груп дітей різного віку.

Лонгітюдний проспективний метод – спостереження (розпочате в даний момент) за «подальшим» розвитком дітей аж до певного віку.

Лонгітюдний ретроспективний метод – встановлення певних даних про попередній розвиток на підставі досвіду дитини та/або його батьків.

Поєднані лонгітюдні дослідження в проспективному способі також використовують ретроспективні (анамнестичні) дані.

Змішані лонгітюдні дослідження – повздовжні спостереження в певних вікових періодах доповнюються вивченням поперечних зрізів інших вікових груп дітей.

Дані, аналізовані в процесі лонгітюдних досліджень: кількісні параметри («розміри») характеристик, що вивчаються в даному віці; якісні особливості певних характеристик, у першу чергу – вікових новоутворень.

2. При вивченні особливостей діагностики розвитку дітей раннього та дошкільного віку, слід пам’ятати, що вона повинна ґрунтуватися на наступних базових принципах:

1) Визначення звичних, поточних, повсякденних форм поведінки («типової вікової поведінки») в ситуаціях, які дітям відомі.

2) Мову, як засіб для визначення рівня розвитку, можна використовувати тільки в дуже обмеженій мірі.

3) Пріоритет поведінковим (ігровим) методам тестування: судження про рівень розвитку дитини має ґрунтуватися насамперед на аналізі особливостей зовнішньої поведінки, за якими можна стверджувати про рівень функціонування їх внутрішніх процесів.

4) Необхідність забезпечення короткочасності тестових процедур, так як терплячість, інтерес, увага і бажання співпрацювати у маленьких дітей швидко вичерпуються.

5) Якщо дослідження не стосується безпосередньо визначення соціальних реакцій дитини, то дослідник повинен по можливості мінімізувати факт свого втручання в ситуацію дослідження, триматися «на задньому плані».

6) Діагностика дитини валідна тільки в оптимальному психофізичному стані.

7) Встановлення довірчого контакту – необхідна умова дитячої психодіагностики.

8) Ранжовано-доступний характер методів діагностики: на початку вибираються легкі, цікаві тести, які мають ігрову форму і не сприяють виникненню почуттів невміння та депреміювання .

9) Постійний контроль за емоційними реакціями дитини з метою підтримки позитивного емоційного фону діяльності в експертній ситуації.

10) Індивідуалізація тестових процедур.

11) «Побутова верифікаці» сприйнятливості до тестових процедур і показуваних результатів.

12) Позитивна соціальна спрямованість діагностичних висновків: необхідність формулювання потенціалів і факторів «зони найближчого розвитку», що сприяють формуванню мотивації і умов подальшого розвитку особистості дитини.

3. Питання критеріїв розвитку в різних сферах життєдіяльності дитини, а саме – розвиток побутової діяльності, розвиток трудової діяльності, розвиток ігрової діяльності та розвиток діяльності спілкування. Розгляд на семінарському занятті.

ЛІТЕРАТУРА:

Волков Б.С. Психология младшего школьника: Учеб. пособ. Б.С.Волков - 3-е изд., испр. и доп. - М.: Педагогическое общество России, 2002. – 128 с.

Галигузова Л.Н., Смирнова Е.О. Ступени общения: от года до семи лет. – М., 1992. – 143 с.

Гаспарова Е. Ведущая деятельность дошкольного возраста. Е. Гаспарова // Дошкольное воспитание.– М., 1987. - №7. – С.45-50.

Заброцький М.Н. Основи вікової психології. Навчальний посібник. М.Н. Заброцький. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 112 с.

Зворыгина Е.В. Первые сюжетные игры малышей. – М., 2008. – 94 с.

Каплан Л.И. Посеешь привычку, пожнешь характер. – М., 2003. – 98 с.

Крайг Г. Психология развития. Г. Крайг – СПб Питер Ком. - 2000. – 992 с.

Леонтьев А.Н. Психологические основы дошкольной игры. А.Н.Леонтьев // Избр. психолог. произведения: В 2-х т. – М., 1983. – Т.1. – С. 303-323.

Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. М.И. Лисина – М., 2004. – 144 с.

Михайленко Н., Короткова Н. Взаимодействие взрослого с детьми в игре. Н. Михайленко, Н. Короткова // Дошкольное воспитание. – 1993. - №3. – С.15-19; №4. – С.18-23.

Тітова М.В. Розвиток уваги молодших школярів - одна із складових структур ключової компетентності вміння вчитися. М.В. Тітова // Початкове навчання та виховання. – 2007. - № 10. – С.18-20.