Сумніви й критичні зауваження

Вельмишановне товариство! Ми не полишимо царини сновидь, не розглянувши найзагальніших сумнівів і непевних місць, пов’язаних із нашими новими ідеями та уявленнями. Той, хто уважно слухав мої лекції, мабуть, і сам уже зібрав трохи такого матеріалу.

У вас могло скластися враження, що при тлумаченні сновидь, попри неухильне дотримання техніки, зостається чимало непевних місць, так що точний переклад явних сновидь і визначення латентних думок сновиддя опиняються під загрозою. Тут ви ще згадаєте, що, по-перше, ми ніколи не знаємо, чи якийсь окремий елемент сновиддя слід розуміти безпосередньо чи символічно, бо предмети, вжиті як символи, від цього не перестають бути самі собою. Якщо немає жодних об’єктивних підстав, що схиляли б до тієї чи тієї постанови, то тлумачення в цьому пункті стає цілковито довільним, залежним тільки від інтерпретатора. Крім того, внаслідок збігу протилежностей при роботі сновиддя ніколи нема певності, чи якийсь елемент сновиддя слід тлумачити в позитивному чи негативному розумінні, як власне цей елемент чи як його протилежність [с. 174], — тут знову з’являється нагода довільно тлумачити матеріал По-третє, оскільки в сновиддях часто трапляються всякого роду інверсії, інтерпретатор, як йому заманеться, вирішує, де саме сталась така інверсія [с. 176]. Нарешті, ви пригадаєте, що чули, ніби дуже рідко можна бути впевненим, що досягнуте тлумачення сновиддя — єдине можливе. Виникає небезпека недобачити ще одного цілком прийнятного тлумачення того самого сновиддя [с. 168]. За таких обставин, виснуєте ви, зостається таке широке поле для сваволі інтепретатора, що важко сподіватися об’єктивної вірогідності результатів тлумачення. Крім того, ви ще можете припустити, що хибність тлумачення пов’язана не з самим сновиддям, а з неправильністю наших уявлень та гіпотез.

Ці всі ваші закиди слушні, але, гадаю, вони аж ніяк не виправдовують жодного з ваших висновків: ні першого, мовляв, тлумачення сновидь, до якого ми вдаємося, залежить від сваволі інтерпретатора, ні другого, мовляв, неадекватність результатів ставить під сумнів правильність йашої методики. Коли замість ‘‘сваволі інтерпретатора” поставити його вправність, досвідченість, розуміння, то я погоджуся з вами. Впливу особистості інтерпретатора ми й справді не можемо позбутися, надто коли трапляються складні для тлумачення випадки. Але така сама ситуація і в будь-якій іншій науковій діяльності. Нема ніякої ради на те, що ту саму методику одна людина застосовує краще або гірше за іншу. А те, що, приміром, видається довільним при тлумаченні символів, можна усунути, зваживши, що, як правило, взаємозв’язки думок сновиддя, а також самого сновиддя з усім життям сновидця й уся психічна ситуація, в якій стався сон, дозволяють вибрати тільке одне з можливих тлумачень, решта стають негодящими. Висновок, ніби недосконалість нашого тлумачення сновидь пов’язана з хибністю наших уявлень, спростовується міркуванням, що багатозначність, або невизначеність, сновиддя — це радше риса, якої ми доконче мали б сподіватися в сновидь.

Пригадайте, ми з вами казали, що робота сновиддя здійснює переклад думок сновиддя, вдаючись до примітивних способів вираження, подібних до ієрогліфічного письма [с. 170]. Всі примітивні системи вираження обтяжені невизначеностями та двозначнос- тями, проте це не дає нам права сумніватись у можливості застосувати їх. Ви знаєте, що збіг протилежностей у роботі сновиддя подібний до так званого “протиставного значення первісних слів” у найдавніших мовах. Мовознавець Л. Абель (1884 р.), що йому ми завдячуємо цю теорію, просить нас аж ніяк не уявляти, ніби повідомлення, яке одна людина передає іншій з допомогою таких амбівалентних слів, стає через те двозначним. Навпаки, тон, жести і сам мовний контекст не полишають жодного сумніву, яке з двох протилежних значень мовець намірявся передати. На письмі, де немає жестів, їх заступають додаткові, не призначені для вимови графічні зображення, приміром, малюнок згорбленого або випростаного чоловічка, що з огляду на двозначність ієрогліфа ken означатиме “слабкий” або “сильний”. Отже, попри багатозначність звуків і знаків непорозуміння можна уникнути [пор. с. 174].

У давніх системах вираження, приміром, у найдавніших писемностях, ми все-таки помічаємо ще чимало невизначеностей, що їх ми б уже не терпіли в нашому теперішньому письмі. Наприклад, у багатьох семітичних писемностях слова позначені тільки приголосними; пропущені голосні має відновити сам читач, спираючись на свої знання і контекст. Ієрогліфічні писемності дотримуються дуже близького, хоча й відмінного принципу, через що ми зовсім не знаємо, як звучала давньоєгипетська мова. Натомість у священному письмі єгиптян були ще й інші невизначеності: приміром, сам писар визначав, як йому розміщати малюнки — справа наліво чи зліва направо. Щоб прочитати ті письмена, слід зважати на те, в який бік повернуті голови птахів та обличчя людей і т. ін. Але писар міг розмістити знаки й у вертикальному стовпчику або, надписуючи невеликі предмети, міг з огляду на естетичні мотиви й заповнення простору зобразити значки ще якось інакше. Але найважче в ієрогліфічному письмі те, що в ньому слова не відокремлюються. Значки йдуть один за одним на однаковій відстані по всій сторінці, тож узагалі не можна визначити, чи якийсь значок ще пов’язаний з попереднім, а чи є вже початком нового слова. У перському клинописі для розмежування слів уживали косий значок.

Одна з найдавніших мов — це китайська, але нею і в усній, і в письмовій формі ще й тепер послуговується чотириста мільйонів чоловік. Лишень не думайте, що я щось у ній тямлю, я тільки дістав про неї певну інформацію, сподіваючись, що зможу знайти в ній аналоги до тих невизначеностей, які трапляються в сновиддях. Я не розчарувавсь у своїх сподіваннях, бо в китайській мові така сила неви- значеностей, що можна справді злякатися. Відомо, що вона складається з певної кількості складозвуків, що вимовляються або поодинці, або в поєднанні по два зразу. Один з головних діалектів налічує біля чотирьохсот таких звуків. Оскільки словник цього діалекту становить близько чотирьох тисяч слів, то виходить, що кожен із цих звуків має пересічно десять значень — одні менше, а інші навіть більше. Є, крім того, ціла низка способів уникнути багатозначності, оскільки з самого контексту не можна визначити, котре з десяти значень складозвуку мовець наміряється передати слухачеві. Серед цих способів — поєднання двох звуків в одне слово і застосування чотирьох різних “тонів”, згідно з якими слід вимовляти слова. Для нашого порівняння ще цікавіша та обставина, що в китайській мові майже немає граматики. Про жодне з односкладових слів не можна сказати, чи це іменник, чи дієслово, чи прикметник, бракує всіляких модифікацій слова, що могли б указати на рід, число, відмінок, час або стан. Отже, мова начебто складається з самого сировинного матеріалу; так само й мову наших думок робота сновиддя розкладає на її сировинний матеріал, оминаючи всі засоби вираження зв’язків між словами. В китайській мові в кожному випадку, коли є невизначеність, усе має вирішувати розум слухача, який при цьому зважає на контекст. Я занотував собі одне китайське прислів’я, яке буквально перекладається так:

Мало що бачити, багато що дивного.

Це прислів’я зрозуміти не важко. Воно може означати: “Що менше людина бачила, то більше вона дивується”. Або: “Дивується той, хто мало бачив”. Звичайно, нема чого вибирати між цими двома перекладами, що відрізняються тільки граматично. Ми переконалися, що, попри свою невизначеність, китайська мова — напрочуд придатний засіб вислову думок. Отже, невизначеність не конче має призводити до багатозначності.

А тепер ми, напевне, мусимо визнати, що в системі вираження, властивій сновиддям, ситуація куди несприятливіша, ніж у цих усіх давніх писемностях і мовах. Адже вони кінець кінцем мали бути засобом спілкування, тобто були розраховані на те, щоб їх розуміли, байдуже, яким чином і з допомогою яких засобів цього досягали. Саме цієї риси бракує в сновиддях: мета сновидь не в тому, аби щось повідомити, вони не засіб спілкування, а навпаки, прагнуть зоставатися незрозумілими. Через те нам не слід дивуватись і збочувати на хибний шлях, коли виявиться, що певну кількість невизначеностей і багатозначностей у сновидді взагалі не пощастить з’ясувати. Єдиний певний здобуток нашого порівняльного аналізу полягає в тому, що такі невизначеності, які використовують як закид проти обґрунтованості наших тлумачень сновидь, слід радше вважати за рису, завжди притаманну всім примітивним системам вираження.

Тільки практика й досвід можуть визначити, як далеко насправді може сягати наше розуміння сновидь. Гадаю, дуже далеко, і порівняння результатів, досягнутих правильно навченими аналітиками, потверджує мій погляд. Звісно, що дилетантів, навіть дилетантів від науки, вельми тішить пишатися своїм зверхнім скептицизмом перед тими труднощами та сумнівами, що обтяжують наукові дослідження. Гадаю, що тут вони помиляються. Не всі ви, певне, знаєте, що така сама ситуація була і в історії розшифрування вавілонсько-ассірійської писемності. Був навіть час, коли громадська думка заходила так далеко, що всіх, хто розшифровував клинопис, оголошували одержимими, а ті всі дослідження вважали за ошуканство. Але 1857 р. Королівське азіатське товариство провело остаточну перевірку. Воно запропонувало чотирьом найвидатнішим дослідникам клинопису — Ролінсонові, Гінксові, Фоксові Тальботу та Оппертові прислати в запечатаних конвертах незалежні переклади новознайденого клинописного тексту, а порівнявши чотири варіанти, проголосило, що їхня взаємна узгодженість досить велика, щоб можна було на достатньо твердих підставах вірити в досі досягнуте й дальший поступ. Відтоді глузи всіляких дилетантів мало-помалу вщухли і незмірно зросла впевненість у можливості прочитати клинописні документи.

Друга низка заперечень тісно пов’язана з враженням, якого й ви, напевне, не уникли, а саме: чимало висновків, досягнутих згідно з нашим методом тлумачення сновидь, видаються неприродними, штучними, накинутими силоміць, тобто силуваними, а то й кумедними і жартівливими. Такі висловлювання можна почути досить часто, і я, не вибираючи, візьму задля прикладу останнє, що дійшло до мене. Тож слухайте. Недавно у вільній Швейцарії позбавили посади директора семінарії за те, що він виявляв інтерес до психоаналізу. Той запротестував, і одна бернська газета опублікувала постанову шкільного начальства щодо цього випадку. З тієї статті я процитую кілька фраз, що пов’язані з психоаналізом: “Крім того, ми були вражені силуваністю і штучністю багатьох прикладів, наведених в уже названій книжці доктора Пфістера з Цюріха... Вкрай дивує, що директор семінарії без усякої критики сприйняв ці всі твердження і нібито докази”. Ці фрази можна вважати за остаточний присуд “того, хто спокійно розважає”. А я схильніший гадати, що “штучний” саме цей спокій. Пригляньмося ж ближче до цих фраз, сподіваючись, що трохи розважань і додаткове пізнання не заподіють ніякої шкоди навіть любителеві спокійних розважань.

І справді цікаво спостерігати, як швидко й непомильно, спираючись лише на перші враження, дехто висловлює категоричну думку про найтяжчі й най- заплутаніші питання психології. Тлумачення видаються їм силуваними і штучними, не подобаються, тож і всю науку тлумачення вони вважають за хибну й нікудишню; жодного разу мимобіжна думка не вкаже їм на іншу можливість: є цілком певні причини, чому тлумачення видаються їм саме такими; та думка потягла б за собою і дальші запитання: які ж то причини?

Обставини, що призводять до такої критики, істотно пов’язані з наслідками зсуву, про який вам уже відомо, що це наймогутніший засіб цензури сновидь. З допомогою зсуву цензура сновидь створює конст- рукції-замінники, що ми їх назвали натяками. Проте ці натяки самі по собі розпізнати важко, зворотний шлях від них до справжніх думок сновиддя розшукати нелегко, бо вони пов’язані з тим справжнім най- дивовижнішими, найнезвичайнішими зовнішніми асоціаціями. Але в усіх випадках ідеться про речі, які мають бути приховані, закриті від сновидця — саме цим опікується цензура сновидь. Не можна сподіватися, що колись приховане ми знайдемо саме на тому місці, де йому належить бути. В цьому аспекті теперішні служби прикордонного контролю набагато хитріші за швейцарське шкільне начальство, бо не задовольняються тим, що зазирають у портфелі та гаманці, шукаючи документів і планів, а беруть до уваги, що шпигуни та контрабандисти можуть носити такі заборонені речі в найпотаємніших місцях свого вбрання, де їм, звісно, аж ніяк не місце, — приміром, між подвійними підошвами черевиків. Якщо приховані речі все-таки там знаходять, то, хай там як, ці знахідки, так би мовити, силувані, але від цього не менш вартісні.

Припускаючи, що зв’язок між латентним елементом сновиддя і його явним замінником може видаватися найвіддаленішим, найнезвичайнішим, а часом навіть кумедним і жартівливим, ми спираємось на широкий досвід тлумачення сновидь, коли, як правило, розв’язок знаходили не ми. Часто навіть неможливо витлумачити сновиддя з допомогою лише власних зусиль: жодна не позбавлена глузду людина не зможе розгадати той зв’язок. Переклад робить для нас сновидець — або зразу вказує на розв’язок, назвавши пряму асоціацію (йому це до снаги, бо саме в його мозку постало утворення-замінник), або подає нам так багато матеріалу, що шукання розв’язку вже не потребуватиме великої проникливості: ми неминуче дійдемо до нього. Якщо сновидець не допоможе нам одним із цих двох способів, то цікавий для нас явний елемент сновиддя зостанеться незбагненним навіки. Дозвольте мені навести вам іще один невеличкий недавній приклад з мого особистого досвіду. Одна з моїх пацієнток під час лікування втратила батька і відтоді користалася кожною нагодою, щоб оживити його в своїх сновиддях. В одному з цих сновидь її батько постає у якомусь зв’язку з іншими, непотрібними для нас елементами й каже: “Зараз чверть на дванадцяту, половина дванадцятої, за чверть дванадцята”. Для тлумачення цієї цікавої подробиці вона змогла лише подати асоціацію, що її батька дуже тішило, коли вже дорослі діти пунктуально з’являлися на обід. Це, звичайно, пов’язувалось з елементом сновиддя, але не давало жодного ключа для з’ясування його походження. Проте з ситуації, що склалася на той час при лікуванні, можна було виснувати обґрунтовану підозру, що певну роль у цьому сновидді відігравала старанно згнічена неприязнь, спрямована на її дорогого й шанованого батька. При дальшому дослідженні асоціацій, нібито дуже далеких від сновиддя, пацієнтка розповіла, що вчора в її присутності чимало говорили про психологію, і один родич сказав таке: “В нас усіх іще й досі живе первісна людина (Urmensch)”. Тепер, здається, ми вже зрозуміли. Тут для пацієнтки знову трапилася чудова нагода ще раз повернути до життя вже покійного батька. Отже, в сновидді вона обернула його на людину-годинника (Uhrmensch), що кожну чверть години відраховує час до початку обіду.

Почувши такий приклад, ви, певне, гадаєте, ніби все це дуже схоже на жарт, — дотепність сновиддя таки досить часто справді приписують інтерпретаторові. Є й інші приклади, коли аж ніяк не легко визначити, що перед нами: дотеп чи сновиддя. Пригадайте, що такі самі сумніви виникали в нас при багатьох мовних похибках [с. 37]. Один чоловік розповів, нібито йому приснилось, як його дядько, коли вони сиділи в його авто(мобілі), поцілував його. І сам швиденько висунув тлумачення: це означає автоеро- тизм (термін з теорії лібідо, що ним ми означаємо задоволення, отримуване без допомоги зовнішніх об’єктів). Невже й справді той чоловік дозволив собі жарт нашим коштом і дотеп, що спав йому на гадку, видав за своє сновиддя? Я в це не вірю: таке йому й справді наснилося. Але звідки така разюча схожість між сновиддям і дотепом? Свого часу це питання змусило мене трохи збочити з мого шляху, я постав перед доконечною потребою присвятити докладне дослідження самому дотепові⁴⁰. З’ясувалося, що він виникає таким чином: передусвідомлений⁴* хід думок на яку хвилину буває полишений неусвідомленому опрацюванню, з якого він потім виринає у формі дотепу. Під впливом неусвідомленого він зазнає дії механізмів, які орудують у тій царині, — згущення та зсуву, тобто відбуваються ті самі процеси, що, як ми бачили, беруть участь у роботі сновиддя. Саме цій спільності чинників можна приписати ту схожість між дотепом і сновиддям, яку ми часто спостерігаємо. Але “сновидний дотеп” не тішить нас так само, як звичайна дотепність. А чому так — вам з’ясує глибше вивчення дотепу. “Сновидний дотеп” видається нам кепським, він не смішить нас, залишає нас байдужими⁵⁹.

У цьому питанні ми вступаємо в слід античного тлумачення сновидь, що поряд із численним непридатним матеріалом залишило нам і багато чудових прикладів тлумачення сновидь, що їх навіть нам не під силу поліпшити. Я розповім вам тільки один історично важливий сон Александра Македонського, що його з невеликими відмінами переказали Плутарх і Артемідор з Далдіди [пор. с. 78]. Коли цар обступив облогою місто Tip, що затято боронилося (322 р. до н. е.), одного разу йому приснилось, як перед ним танцює сатир. Тлумач сновидь Арістандр, що був при війську, витлумачив йому це сновидця, розклав- ши слово “сатир” (“Satyros”) на “aà Topos” (“Тир

40  [“Der Witz und seine Beziehung zum Unbewußten” (1905 c), Studienausgabe, Bd. 4, зокрема с. 162].

41

[Це визначення пояснено нижче в 19-й лекції на с. 294—295].

твій”) і напророчивши з цього перемогу над містом. Таке тлумачення підохотило Александра й далі вести облогу, і місто нарешті впало. Тлумачення, що видається досить штучним, було, безперечно, правильним.

Я можу собі добре уявити, яке враження справляють на вас чутки, що навіть люди, котрі самі як психоаналітики довгий час досліджували тлумачення сновидь, заперечують наші уявлення про сновиддя. Було б украй дивно, якби такий чудовий привід до нових оман зостався невикористаним, тож, спираючись на плутанину в уявленнях і необгрунтовані узагальнення, були висунуті твердження, що своєю хибністю мало чим відрізнялися від уявлень медицини про сновиддя. Одне з них ви вже знаєте: стверджувано, ніби сновиддя переймається спробами пристосування до теперішньої ситуації і спробами розв’язання майбутніх завдань, тобто йому властива “перспективна тенденція” (А. Медер [1912]). Ми вже показували [с. 221], що це твердження ґрунтується на сплутуванні сновиддя з латентними думками сновиддя, отже, воно нехтує роботу сновиддя. На думку тих, хто дотримується цього твердження, воно характеризує неусвідомлену психічну діяльність, до якої належать і латентні думки сновиддя, але в цій характеристиці, з одного боку, нема нічого нового, а з другого — вона далеко не повна, бо поряд із готуванням до майбутнього неусвідомлена психічна діяльність переймається ще й багатьма іншими речами. Здається, ще гірша плутанина стала підставою запевнень, нібито за кожним сновиддям можна знайти “смертний випадок” [вґекеї, 1911, 34]; я точно не знаю, що означає ця формула, але гадаю, що за нею стоїть сплутування сновидця з усією особистістю сновидця.

Необгрунтоване узагальнення, що спирається на кілька разючих прикладів, лежить в основі твердження, буцімто кожне сновиддя допускає два тлумачення: одне, як ми його визначили, так зване психоаналітичне тлумачення, а друге так зване анаго- гічне, яке не зважає на інстинктивні жадання, а спрямоване на виображення вищих психічних функцій (Г. Зільберер [1914]). Такі сновиддя є, але наші спроби поширити це уявлення на велику кількість сновидь виявились марні. І, нарешті, цілком незрозумілим для нас видається твердження, яке ви, безперечно, чули, нібито всі сновиддя слід тлумачити бісексуально, тобто як зіткнення двох тенденцій, що їх можна назвати чоловічою та жіночою (А. Адлер [1910]). Звичайно, окремі такі сновиддя є, і ви згодом дізнаєтесь, що структура цих сновидь подібна до структури певних істеричних симптомів. Я згадав ці всі відкриття нових загальних характеристик сновиддя, аби застерегти вас від них або принаймні розвіяти ваші сумніви, якої я думки про них.

Один час здавалося, ніби об’єктивна вартість дослідження сновидь поставлена під сумнів через те, що пацієнти, котрих лікують аналітичним методом, пристосовують зміст усіх сновидь до улюблених теорій своїх лікарів, бо одним сниться переважно про сексуальні жадання, іншим — про поривання до влади, ще іншим — про друге народження (В. Штекель). Вага цього твердження применшується міркуванням, що людям снилися сни ще до того, як виникло психоаналітичне лікування, яке могло б впливати на їхні сновиддя, і навіть тим пацієнтам, що тепер проходять лікування, сни переважно снилися до його початку. А фактичний бік цього нібито нового твердження скоро видається самоочевидним, він ніяк не впливає на теорію сновидь. Денні залишки, що стають приводом до сновиддя, — це залишки могутніх інтересів, якими ми переймаємось, коли не спимо. Коли слова лікаря й подразники, що походять від нього, стають важливі для аналізованого, вони теж потрапляють до складу денних залишків і так само можуть становити психічний подразник, що спонукає до сновидь, як і будь-які інші афективно забарвлені не- згаслі денні інтереси, і діяти подібно до соматичних подразників, що під час сну впливають на сонну людину. Як і решта збудників сновидь, ті або ті напрями думок, навіяні лікарем, можуть виявитись у явному сновидді або їх можна буде виявити серед латентних думок. Ми вже знаємо, що сновиддя можна викликати експериментально, або, висловившись точніше, частину матеріалу сновиддя можна таким чином увести до сновиддя. Тож аналітик, чинячи такий вплив на свого пацієнта, грає не яку іншу, а роль експериментатора, як-от Моурлі Волд, що певним чином розташовував кінцівки людини, над якою провадив експерименти [пор. вище с. 79].

Часто можна навіяти сновидцеві, про що йому має снитися, але не можна вплинути на те, що йому снитиметься. Механізм роботи сновиддя і неусвідом- лені сновидні бажання не піддаються будь-якому зовнішньому впливові. Розглядаючи соматичні подразники сновидь, ми вже побачили [с. 89], що в реакціях, якими відповідає сновиддя на застосовані фізичні та психічні подразники, виявляється своєрідність і незалежність життя сновиддя. Отже, обговорюване твердження, що нібито мало поставити під сумнів об’єктивність дослідження сновидь, знову-таки спирається на сплутування сновиддя з його матеріалом.

Отже, шановне товариство, це все, що я намірявся вам розповісти про проблеми сновиддя. Ви здогадуєтесь, що чимало питань я проминув, і самі переконалися, що мій виклад майже в усьому доконче мусив бути неповним. Проте це пояснюється тим, що феномени сновидь дуже тісно пов’язані з феноменами неврозів. Ми студіювали сновиддя як вступ до теорії неврозів, і в цьому куди більше слушності, ніж якби ми чинили навпаки. Але, з одного боку, вивчення сновидь готує нас до розуміння неврозів, а з другого — правильно зрозуміти сновиддя можна, тільки опанувавши невротичні явища⁴³.

Не знаю, що ви на це скажете, але я не шкодую, що поглинув стільки вашої уваги й забрав стільки відведеного нам часу задля проблем сновидь. Я не

⁴³ [Наприкінці останньої лекції цього циклу, с. 463—464, Фройд знову посилається на сновидця].

знаю жодного іншого шляху, яким можна було б так швидко набути переконаності в правдивості тверджень, на які спирається і яких дотримується психоаналіз. Адже знадобилися б місяці і навіть роки напруженої роботи, аби показати, що у випадку невротичних захворювань симптоми мають своє значення, слугують певній меті і випливають із життєвого досвіду пацієнта. Натомість нам знадобилося лише кілька годин, аби показати, що ці самі речі є в сновиддях, які попервах видаються цілком незрозумілими й плутаними, і тим самим потвердити всі гіпотези психоаналізу: що є неусвідомлювані психічні процеси, осібний механізм, якому вони коряться, та інстинктивні жадання, що в них виявляються. Пам’ятаючи, яка глибока структурна схожість між сновиддям і невротичним симптомом, та усвідомлюючи, як швидко відбувається перетворення сновидця на розважливу, далеку від сну людину, ми здобуваємо певність, що й неврози виникають завдяки порушенню рівноваги між силами, активними в психічному житті⁶⁰.

Частина третя

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ НЕВРОЗІВ (1917 [1916-1917] р.)