Принципи, що стосуються навчально-пізнавальної діяльності вихованців

• Принцип свідомості, самодіяльності та активності ви­хованців. С. Френе підкреслював, що в кожній дитині закла­дено більше істин, ніж у всіх педагогічних підручниках ра­зом узятих, а функція педагога полягає в тому, щоб допо­могти дитині виявити в собі та розвинути те, що їй ор­ганічно притаманне.

Однією з умов досягнення успіху у виховній діяльності є перетворення вихованця на активну постать. Активне життя дитячої думки ІЗ. О, Сухомлинський вважав найго­ловнішою передумовою свідомого ставлення до виховання, міцних, глибоких знань і делікатних інтелектуальних взаємовідносин у колективі. Бути суб'єктом виховання оз­начає перетворитись із пасивної особи в активну, тобто ста­ти архітектором власного творчого самовдосконалення. Найбільш повно технологію такої роботи розкриває осо­бистістю орієнтована педагогіка.

Ефективність у реалізації цього принципу можлива за додержання таких правил:

— формування широкого кругозору щодо різноманітних проблем життя народу України;

— створення у вихованців позитивного уявлення про майбутню професійну діяльність;

— вироблення мотивації навчально-пізнавальної та професійної діяльності;

— формування всебічного інтересу до конкретного фаху;

— зацікавлення вихованців у результатах своєї праці і показ цих результатів для досягнення успіху у власній про­фесійній діяльності та колективу;

— перетворення вихованців у зацікавлених та активно діючих осіб життєдіяльності колективу;

— визначення конкретних цілей і завдань виховного пронесу, кожного виховного заходу;

— надання особистісного смислу і конкретного змісту діяльності вихованців;

— спонукання вихованців до правильної самооцінки власних дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу і самоконтролю та потреби самовдосконалення тощо.

Вихователеві необхідно орієнтуватися у своїй діяльності не на окремі принципи виховання, а па систему, яка забез­печує оптимізацію як процесуальної, так і змісто­вої сторін виховання.

• Принцип безперервності і наступності виховання пере­дбачає досягнення цілісності і наступності у вихованні, пере­творення його у процес, що триває упродовж усього життя людини.

• Принцип єдності навчання і виховання вимагає нероз­дільності навчання і виховання, побудови єдиного процесу, що забезпечує набуття знань, вироблення ставлень та ціннос­тей, досвіду поведінки і діяльності, що в кінцевому підсумку обумовлює світогляд та ідеали людини.

• Принцип гармонізації родинного і суспільного вихован­ня вимагає, щоб школа стала організуючим виховним цент­ром мікрорайону (мікросередовища) і сім'ї: організовувала педагогічний всеобуч батьків, громадськості, об'єднувала ! координувала виховні зусилля усіх суспільних інституцій.

• Принцип єдності національного і загальнолюдського.

Більшість виховних систем мають суспільну спрямованість, вони зорієнтовані на формування громадянських і соціаль­них якостей особистості, па підтримку і зміцнення державного устрою, його інститутів, органів влади на основі прийня­тих і діючих у державі конституції, законів. Вихователь є особою, яка перебуває на службі у держави, здійснюючи дер­жавне замовлення у сфері виховання. Тому педагог підпоря­дковує свою діяльність вирішенню завдань виховання підро­стаючого покоління відповідно до державної стратегії вихо­вання і спрямовує її на формування соціально-необхідного типу особистості. Якщо державні і суспільні інтереси при цьому збігаються, а також поєднуються з особистими інтере­сами громадян, то вимоїн принципу природно витісуються у структуру цілей і завдань виховання. При розбіжності цілей держави, суспільства їі особистості реалізація пришиту стає неможливою: у вихователя не вистачає конкретного фак­тичного матеріалу для повноцінного виховання. Школа є не державною установою, а суспільним інститутом, суспільно-державною системою. Вона покликана задовольняти освітні запити держави в такій мірі, як і суспільства, особистості. Порушення цієї взаємодії призводить до відчуженості школи від суспільства, процесів суспільного життя

Правильна організація принципу єдності національного і загальнолюдського вимагає від педагога уміння забезпечити: формування національної свідомості; виховання любові до рідної землі і свого народу; оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщи­ни, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну; оволо­діння надбаннями світової культури.

Принцип природо відповідності виховання. У його осно­ві лежить врахування багатогранної природи дитини: анатомо-фізіологічних, психологічних, вікових, генетичних, на­ціональних, регіональних та інших особливостей. Часткове врахування цих особливостей або нехтування ними призво­дить до загублених талантів, недорозвинених задатків і здіб­ностей, загальмованих психічних процесів. Реалізація прин­ципу вимагає врахування цілісної природи дитини. Принцип природовідповідності мас свій ієрархічний розвиток. Похід­ними від нього є принципи індивідуалізації виховного проце­су, особистішого підходу, єдності виховання і самовихован­ня.

• Принцип культуровідповідносі виховання означає здійснення виховання в контексті культури, орієнтацію на її характер і цінності, заскок пня досягнень культури та їх від­творення, подальший розвиток. Принцип вимагає органічно­го зв'язку виховання з пріоритетними напрямками культури: демократичної, яка передбачає розуміння нових стосунків у системі «людина-суспільство-держава», правової, політич­ної, економічної, трудової, інтелектуальної, духовної, естети­чної, екологічної, фізичної, культури сімейних стосунків, життєвого самовизначення.

• Принцип активності і самодіяльності виховання. При­нцип базується на тому, що ефективний розвиток і формува­ння особистості відбувається лише за умови прояву нею акти­вності п самодіяльності в організованій діяльності. Він вима­гає від вихователя створення умов для самореалізації і самоствердження школярів.

• Принцип демократизації виховання стверджує розвиток різноманітних форм співробітництва, партнерства, встанов­лення довір'я між вихователями і вихованцями, повагу до су­веренітету особистості дитини, розуміння іі урахування.