Характеристика групи як соціального феномена.

За визначенням Д. Джек’юса, група — це сукупність людей, що має такі ознаки:

1. колективне сприйняття: члени групи усвідомлюють себе як групу;

2. особливі потреби: індивіди об’єднуються в групу, оскільки переконані, що в групі вони зможуть задовольнити певні потреби або одержати заохочення;

3. загальні цілі: члени групи мають спільні цілі, а також сповідують ідеї, що об’єднують їх. Досягнення цих цілей є свого роду винагородою;

4. взаємозалежність: члени групи взаємозалежні, оскільки кожний відчуває вплив діяльності інших на свою життєдіяльність;

5. соціальна організація: групу можна розглядати як соціальний осередок із властивими йому нормами, розподілом ролей, статусом і владою, а також емоційними взаєминами;

   1. взаємодія: члени групи впливають один на одного в процесі комунікації. Вони спілкуються безпосередньо один з одним, при цьому не обов’язково розташовуючись в одному місці;

6. зв’язок: члени групи прагнуть зберегти своє членство в групі, беруть участь у реалізації її цілей та виявляють інші форми активності;

7. членство: два і більше індивіди, взаємодіючи протягом деякого періоду (декілька хвилин і більше), засновують групу.

Група впливає па глибоке переосмислення членами групи індивідуальних потреб і перегляд власних цілей з погляду їх відповідності чи невідповідності груповим цілям. На перелік індивідуальних цілей, що повинні узгоджуватися з груповими, впливають такі фактори:

• чи подобаються індивіду інші члени групи;

•   чи є важливою вищезгадана обставина для колег індивіда;

• якою мірою активність індивіда сприяє досягненню групових цілей;

• наскільки складними й важкими є цілі (середню, оптимально);

• якою мірою цілі відповідають цінностям групи.

Ефективність індивідуальної і групової діяльності в процесі досягнення спільних цілей залежить від декількох обставин:

• якою мірою усвідомлення мети властиве індивідам і групі в цілому;

• як вони структуровані;

• наскільки цілі є чіткими й зрозумілими для членів групи.

Групова динаміка та рівні проблем управління.

У кожній групі існує сукупність проблем, пов’язаних із груповою динамікою. Групова динаміка — це дуже складний і багатоплановий процес розвитку групи, зміни взаємин між її членами, а також мотивації, настроїв, стосунків і становища всіх членів. Групова динаміка визначає енергію розвитку групової поведінки й ступінь ефективності вирішення завдань, що стоять перед групою.

Перший рівень групової динаміки відображається в процесах взаємодії членів групи, коли вони аналізують сутність дорученої їм групового завдання й досягають згоди із цього питання. У цьому разі управлінський лідер виконує винятково менеджерську роль - чітко визначає завдання й терміни його виконання. Якщо .група складається з індивідів, що мають різний рівень компетентності і предметній галузі конкретного завдання, роль управлінського лідера може змінюватися за рахунок розширення його функцій.

Другий рівень пов’язаний з питаннями організації групової діяльності. На цьому рівні (незалежно від членів групи й лідера) виникають певні взаємини, що відображають розуміння кожним співробітником своєї індивідуальної ролі в групі, а також досягається згода щодо змісту завдання й умов членства в групі. Компетентна реалізація менеджерських функцій з розподілу ролей і функцій між членами групи, а також персональної і групової відповідальності та повноважень з виконання завдання дозволяє ефективніше вирішувати багато закономірних проблем цього етапу. Своєчасний вибір оптимального стилю лідерства в групі в рамках завдання, яке вона виконує, може стати запорукою успіху в його реалізації та усунути багато проблем взаємодії всередині колективу. Однак оптимальне реагування на процеси групової динаміки цього рівня вже передбачає активну включеність лідера-управлінця в процес групової взаємодії. Це обумовлено тим, що далеко не всі проблеми групової динаміки можна вчасно виявити та ефективно вирішити, перебуваючи поза групою чи не здійснюючи постійне спостереження за її діяльністю. Делегування повноважень і відповідальності за виконання конкретного завдання групі передбачає формування відносин ситуативного лідерства (формального та неформального). У цьому випадку управлінський лідер, щоб зберегти свій вплив на групу, повинен обрати відповідну тактику взаємодії.

Третій рівень проблем групової динаміки можуть осягнути лише ті індивіди, які безпосередньо взаємодіють чи мають можливість аналізувати об'єктивну й повну інформацію про взаємини, що розвиваються в групі. Непосвячені не можуть оцінити ступінь виливу полюсів притягання й відштовхування (чи навіть допустити думку про їхнє існування) на ефективність групової діяльності. Слідом за одержанням нового завдання, приходом нових членів групи, зміною офіційного статусу колишніх членів групи і під впливом інших факторів у групі розгортається боротьба за індивідуальні позиції — найчастіше невидима навколишнім, у контексті якої Оставляються індивідуальна сила, розподіл влади й ступінь впливу кожного члена групи па інших членів. У рамках групової взаємодії після вирішення цих важливих для кожного проблем і рушиш енергія може змінити напрям і вже не спрямовуватися на вирішення поставлених завдань.

Управлінський лідер зможе посилити свій вплив па групу, якщо почне приділяти увагу закономірним проблемам цього рівня групової динаміки й докладати зусиль для задоволення основних потреб членів групи и міжособистісній взаємодії.

Четвертий рівень проблем групової динаміки відображає процес формування особливої субкультури групи з властивими їй цінностями, ритуалами, мовою і типовими моделями поведінки. У першому розділі було розкрито зв'язок між організацій пою культурою, лідерством та ефективністю. Розвиваючи тему, хотілося б загострити увагу читачів па аспекті динаміки змін субкультури групи залежно від типу завдання п характеру групової взаємодії.

П'ятий рівень менш за все піддається сторонньому впливу і контролю, оскільки відображає несвідомі процеси. Однак  управлінський лідер може впливати на частину з них, щоб мінімізувати деструктивний потенціал сформованих раніше стереотипів свідомості та звичних моделей поведінки, таких, як невмотивована агресивність, страх перед новим досвідом чи упередження.

Процеси групової динаміки є закономірними для будь-якої групи, організації незалежно від їх чисельності, характеру й особливостей лідерства. Лідер може здійснювати свою діяльність з урахуванням особливостей групових процесів або ігнорувати їх. В останньому разі він закономірно відмовляється від найбільш ефективного способу вирішення завдань, що стоять перед ним. Лише керуючи процесами групової динаміки на всіх рівнях управлінський лідер уможливлює ефективну групову діяльність та ефективність свого лідерства.

У цілому роль лідера в управлінні груповою динамікою полягає у виконанні різних ролей (менеджера, лідера, або консультанта процесу) залежно від завдань, що стоять перед лідерством, у вирішенні конкретних проблем групової динаміки.

Орієнтуючи членів групи на завдання, розподіляючи їхні ролі та відповідальність за кінцевий результат, управлінський лідер виконує роль менеджера. Він виконує роль лідера групи, фокусуючи її енергію на поставлені мету й завдання, а також здійснюючи управління процесами трупової динаміки.