Професіоналізм і компетентність керівника

Розвиток особистості та розкриття її творчого потенціалу найбільш активно відбуваються в професійній діяльності.

Ще донедавна роль керівника в управлінській системі визначали чітко й досить однозначно. Ця роль базувалася на функції, яка не викликала сумнівів, що давало змогу без зайвого клопоту вирішувати безліч проблем.

У 40—50-ті роки минулого століття в порядку речей було висувати керівників шляхом автоматичного підвищення, беручи до уваги стаж роботи. Уявлення керівників того часу про мистецтво управління спиралися, як правило, на традиційну ієрархічну моделі, організації. Успіх керівника часто визначався його сильним характером чи спеціальними знаннями. Гарний фахівець автоматично вважався гарним керівником.

У 60—70-ті роки особистість керівника було дещо відсунуто на задній план, а передові позиції посіли різні системи управління. Оволодіння методами управління й визнаний авторитет означали велику Ймовірність досягнення вищих сходинок в управлінській ієрархії.

До керівників 80-х років ставилися нові вимоги — відкритість управління, мистецтво співробітництва. Критерієм успіху керівника стало вміння організувати злагоджене функціонування всіх підрозділів і домогтися, щоб люди самі прагнули до співробітництва.

Від сучасного керівника все більшою мірою вимагається вміння зосереджувати увагу на проблемах майбутнього. Він повинен бути готовим до стрімких змін і володіти все більшим арсеналом умінь. Зв’язок із зовнішнім світом і залежність від нього посилюються настільки, що успішному керівнику доводиться все більше уваги й часу приділяти зовнішнім факторам. Готовність до ризику та здатність швидко приймати рішення також є визначальними факторами успішної діяльності керівника.

Отже, у першому десятилітті XXI ст. основним типом керівника стане творча, спрямована в майбутнє людина, що вміє пристосовуватися до нових умов і готова до співробітництва, а також зацікавлена в нововведеннях.

Відповідно до вимог розвитку економіки в минулому столітті провідну роль у різні періоди відігравали такі типи керівників:

40—50-ті роки — „благополучні“ керівники (характерні риси — вольові якості та знання з певного фаху, спеціальності);

60-70-ті — керівники „структур“ (головна риса — знання різних систем управління, активні зусилля щодо створення організаційних структур управління);

80-ті — керівники, що визнають пріоритет співробітництва (головна риса — комунікативна компетентність);

90-ті — перше десятиліття XXI ст. — керівники –„стратеги“ (готові взяти на себе відповідальність в умовах ризику, розглядають власну психіку як один з основних ресурсів, їм властива аутопсихологічна компетентність).

Сучасний керівник виступає відразу в декількох основних іпостасях.

По-перше, це керівник, обраний владою, який скеровує діяльність великого колективу людей.

По-друге, це лідер, здатний вести за собою підлеглих, використовуючи свій авторитет, високий професіоналізм, позитивні емоції. По-третє, це дипломат, який встановлює контакти з партнерами і владою, успішно переборює внутрішні й зовнішні конфлікти.

По-четверте, це вихователь, який володіє високими моральними якостями, здатний створити колектив і спрямувати його розвиток у потрібне русло.

По-п’яте, це інноватор, який розуміє роль науки в сучасних умовах, уміє оцінити і без зволікань впровадити у виробництво той чи інший винахід або раціоналізаторську пропозицію.

По-шосте, це людина, яка володіє глибокими знаннями, розвиненими здібностями, високим рівнем культури, рішучим характером і в той же час розважлива, здатна бути в усьому зразком для оточуючих.

У процесі управління керівник реалізує ряд конкретних функцій, серед яких — організація й планування діяльності колективу та своєї власної роботи; розподіл завдань та інструктаж підлеглих; контроль за ними; підготовка й читання звітів; перевірка й оцінка результатів роботи; ознайомлення з усіма новинками у світі бізнесу, техніки й технології; висування й вивчення нових ідей і пропозицій; вирішення питань, що виходять за межі компетенції підлеглих; ознайомлення з поточною кореспонденцією; відповіді на дзвінки і прийом відвідувачів; проведення зборів і представництво; заповнення форм звітності; ведення переговорів; підвищення кваліфікації й т. ін.

Управлінській діяльності притаманна велика різноманітність видів робіт (до 200 видів діяльності щодня), різноманітність форм самих цих дій і місць їх проведення, широкі контакти й комунікації всередині та поза організацією, швидка зміна подій, людей і дій.