Структура здібностей, класифікація їх видів

Здібності являють собою сукупність психологічних якостей. Структура цієї сукупності є досить складною. Розглянемо докладніше такі поняття, як здатність і діяльність.

Структуру сукупності психологічних якостей як здібностей, у кінцевому підсумку, визначають вимоги конкретної діяльності та явищ, що є відмінними для різних видів діяльності.

Кожна здібність має специфічну вираженість. Наприклад, структура математичних здібностей охоплює низку конкретних якостей:

• уміння узагальнювати матеріал;

• уміння логічно, послідовно мислити;

• гнучкість думки й т. ін.

Наведемо класифікацію видів здібностей:

• загальні / спеціальні здібності (загальні — відповідають вимогам не однієї, а багатьох видів діяльності; спеціальні — відповідають більш вузькому переліку вимог даної діяльності);

• теоретичні / практичні;

• навчальні / творчі;

• комунікативні / предметно -діяльнісні.

Здібності й типологія людей. Загальні здібності залежать від індивідуально-психологічних якостей, що дають змогу зарахувати людину до одного з 3 типів:

1) художній тип характеризують жива уява, яскравість образів та емоцій. Приналежність людини до художнього типу не свідчить однозначно про те, що вона фатально приречена на діяльність художника. Просто людині цього типу легше, ніж іншим, освоїти види діяльності, де потрібні вразливість, образність, жвавість фантазії;

2) розумовий тип — яскраво виражена схильність до абстракцій, логічних побудов, теоретизування;

3) змішаний тип.

Відмінності в типології людей пов’язані з функціональною асиметрією великих півкуль мозку, де права півкуля „відповідальна“ за образне мислення, ліва — за символічне.

Проблеми походження й механізмів розвитку здібностей

Одне з найскладніших питань — питання про походження здібностей: чи є здібності вродженими, чи вони формуються за життя?

На одному полюсі можна знайти вислів на зразок: „Музикантом треба народитися“. На іншому — „Талант — це 1 % здібностей і 99 % праці“.

На користь вроджених здібностей свідчать такі факти:

1. ранній прояв здібностей у дитини. Відомо, що в Моцарта музикальні здібності проявилися в 3 роки, у Гайдна — у 4 роки; Рафаель також виявив себе як художник у ранньому віці;

2. повторення здібностей у нащадків видатних людей. Наведемо приклади родин і навіть династій: Бахів, Дарвінів, Джемсів, Дюма;

3. точні дослідження за допомогою методу близнюків. В експерименті порівнювали однояйцевих близнюків і просто сестер (сибсів). Виявилося, що коефіцієнт кореляції розумових здібностей серед однояйцевих близнюків дуже високий — 0,7-0,8; тоді як порівняння в парах сестер — 0,4-0,5;

4. вражаючі результати було отримано також завдяки експериментальним дослідженням тварин із застосуванням селекційного методу. Схрещували „розумних“ (успішних) і „дурних“ (неуспішних) пацюків. Так повторювалося вподовж шести поколінь. Дивергенція, що сприяла накопиченню здібностей у розумних тварин, до 6-го покоління досягла значних розмірів.

Тепер розглянемо протилежні факти, що свідчать про пріоритет набутих за життя здібностей під впливом зовнішніх умов, а також про роль виховання й навчання:

1) вражаючі результати діяльності видатних педагогів. Відомо багато випадків, коли в різних сферах діяльності навколо одного вчителя виникала група талановитих учнів. У свій час у Москві жив і працював учитель музики М. П. Кравець. Він любив вибирати собі в учні особливо нездібних щодо музики дітей і доводити їх до рівня учнів Центральної музичної консерваторії. Його захоплював сам процес „виробництва здібностей„. За його словами, бездарних дітей узагалі не буває;

2) більш переконливими доказами є факти масового розвитку окремих спеціальних здібностей у деяких культур. Зокрема, досліджуючи звуковисотний слух, учені встановили помітну недорозвиненість цієї здатності приблизно в 1/3 дорослих росіян, які брали участь у випробуванні. Як і передбачалося, ці особи виявилися вкрай не музикальними. Застосування цього ж методу до китайців дало різко відмінні результати: усі вони за показником звуковисотного слуху виявилися в групі кращих, виявивши музикальність на 100 %. Виявлені відмінності можна пояснити особливостями російської і китайської мов: перша належить до „тембрових“, а друга — до „тональних“. У китайській мові висота звуку несе функцію розрізнення змісту, а в російській такої функції немає;

3) переконливі докази участі фактора середовища було отримано в експериментальних дослідженнях тварин, де застосовувався метод штучної селекції. Цього разу „розумних“ пацюків вирощували у звичайному середовищі, де вони були позбавлені різноманітних вражень і можливості активно діяти. У результаті „розумні“ діяли на рівні „дурних“, вихованих у природних умовах. І навпаки, „дурних пацюків“ вирощували в збагаченому середовищі: їхні показники виявилися приблизно такими ж, як і у „розумних“ пацюків.

Висновок: фактори середовища мають величезне значення — їх можна порівняти з факторами спадковості: вони можуть сприяти розвитку успадкованих здібностей і навпаки — знівелювати дію генетичних чинників.