1. Правовий статус державних виконавців

Державні виконавці є державними службовцями яким видаються службові посвідчення єдиного зразка, які затверджуються Міністерством юстиції України.

Державний виконавець під час виконання своїх обов’язків у форменому одязі, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державний виконавець користується правами і виконує обов’язки передбачені законом.

Державний виконавець зобов’язаний сумлінно виконувати службові обов’язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

2. Порядок призначення державних виконавців

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими та діловими якостями виконувати покладені на нього обов’язки.

Начальником державної виконавчої служби призначається громадянин України з вищою юридичною освітою і зі стажем роботи не менше 3 років.

Не можуть бути призначені на посаду державного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені ЗУ «Про державну службу».

Державні виконавці призначаються на посаду, звільнюються з посади начальником відділів державної виконавчої служби.

Директор департаменту державної виконавчої служби, начальники відділів призначаються Міністром юстиції України.

3. Контроль за діяльністю державних виконавців

Контроль за діяльністю здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби, а головне управління через відповідні відділи державної виконавчої служби.

Державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, передбаченому законом.

У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових дій, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності.

Шкода заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішень підлягає відшкодуванню передбаченому в законі.

Дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду.

Розділ 2. Заходи примусового виконання

2.1. Основні заходи примусового виконання, що можуть застосовуватися при вчиненні державним виконавцем виконавчих дій.

Це поняття має широкий зміст, огляду на включення до першого пункту додаткових правил, спеціально передбачених для державного виконавця з метою чіткого дотримання вимог законодавства щодо дотримання прав стягувачів та боржників. Ці правила особливостей звернення стягнення на майно боржників та юридичних осіб.

Так, у разі звернення стягнення на майно боржника, це означає точне застосування державним виконавцем тих вимог черговості, що встановлені в ст. 50 ЗУ.

2.2. Застосування заходів примусового виконання.

Ці питання тісно взаємодіють із визначенням об’єкта виконання, оскільки вибір конкретного заходу виконання залежить від характеру правовідносин, з яких виник спір, від об’єкта стягнення та від змісту рішення.

Основним об’єктом стягнення є майно боржника, оскільки звернення стягнення на майно забезпечує можливість виконання в повному обсязі, без розстрочки і порушення прав боржника.

• Предметом виконання у виконавчому провадженні є:

• майно боржника, що знаходиться у його власності, так і у володінні інших осіб;

• заробітна плата, доходи, стипендія боржника;

• дії боржника, які він зобов’язаний здійснити на користь стягувача.