1.4. Лікування сколіозу

Сколіоз відноситися до групи захворювань опорно-рухового апарату, пов'язаних із зміною постави. Цими захворюваннями займаються ортопеди, вони ж, після обстеження, рекомендують лікування (індивідуально підібрана лікувальна фізкультура, масаж, ФТЛ, відвідування басейну, носіння корсета, за показаннями мануальна терапія і т. д.).

Спати треба на жорсткій основі, а для м'якості використовувати ватяні або шерстяні матраци, але не пружинні матраци. Потрібно знайти грамотного спортивного лікаря, і під його керівництвом зайнятися лікувальною фізкультурою.

Лікування сколіозу складається з трьох взаємопов'язаних ланок: мобілізація викривленого відділу хребта, корекція деформації і стабілізація хребта в положенні досягнутої корекції. Для корекції деформації хребта вельми ефективні методики мануальної терапії. Збереженню ж досягнутої корекції з їх допомогою можна сприяти лише побічно, за рахунок формування нового статико-динамічного стереотипу, адаптованого до змін, що вносяться у форму хребта. Зміна статико-динамічного стереотипу здійснюється шляхом цілеспрямованої дії на вище і нижче розміщених по відношенню до основного викривлення ланках опорно-рухового апарату і регуляції співвідношень тонусу, зв'язаних м'язових груп, що беруть участь у формуванні постави. Проте основним і найбільш важким завданням, рішення якого визначає успіх лікування в цілому, є не мобілізація і корекція викривлення, а стабілізація хребта в коригованому положенні. Корекція деформації, не підкріплена заходами, що забезпечують стабілізацію хребта, неефективна [28].

Консервативні методи лікування не можуть робити безпосереднього впливу на структурні зміни хребта. Тому безглузді спроби механічно "випрямити" викривлення хребта, викликане структурною перебудовою хребців і міжхребцевих дисків. Суть консервативного лікування полягає в корекції викривлення хребта за рахунок зменшення функціонального компоненту викривлення і стабілізації досягнутої корекції за рахунок поліпшення функціонального стану м'язово-зв'язкового апарату або за допомогою корсетування.

Найважливішим моментом лікувальної дії при лікуванні сколіозу є відновлення м'язів, що перебувають у стані фасціально-м'язової ригідності, а простіше кажучи, що перебувають у стані локального спазму. Досягається це за допомогою релаксації і спеціальних вправ. Виконання спеціальних вправ для кожного пацієнта індивідуальне і залежать від характеру сколіотичних проявів.

1.5. Класифікація форм сколіозу та їх клінічні прояви

Існує кілька класифікацій сколіозу, одна із яких – це класифікація форм сколіозу залежно від причин їх виникнення:

1. Уроджені

2. Статичні

3. Паралітичні

4. Рахітичні

5. Рубцеві

6. Рефлекторно-больові

7. Ідіоматичні

Характеристика різних форм сколіозу

1. Уроджені сколіози – у дітей зустрічаються рідше, ніж набуті. Хребет у більшості випадків має лівостороннє скривлення. Такі діти замкнені, відстають від своїх однолітків у фізичному розвитку та довго залишаються низькорослими.

Клінічні особливості уроджених сколіозів

а) ранній розвиток деформацій;

б) утворення кісткової сколіотичної дуги, вершина якої відповідає аномалії хребців або ребер;

в) не різко виражена торсія хребців;

г) деформація частіше виражена в грудо-поперековому відділі хребта;

д) рано і різко порушується екскурсія грудної клітини, що призводить до порушення функцій органів грудної клітки( порушується газообмін, тахікардія)

При шийно-грудних та верхньогрудних сколіозах різко виражений нахил голови й асиметрія лопаток і надпліч. При грудо-поперекових і поперекових сколіозах відбувається різкий нахил таза і корпусу, що викликає приведення стегна на піднятій стороні таза.