1. Вимоги до змісту мультимедійної презентації:

Загальнодидактичні

Лінгводидактичні

Традиційні

Сучасні

Загальнометодичні

Специфічні (рівневі)

Науковість передбачає розкриття причиново-наслідкових зв’язків явищ, процесів, подій. Вимагає включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки.

Принцип науковості реалізується в змісті навчального матеріалу, зафіксованому в навчальних програмах і підручниках.

Гуманізація полягає в утвердженні особистості учня як найвищої соціальної цінності, в найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських і громадянських цінностей, гармонії стосунків учня і довкілля на основі засвоєння широкого кола гуманітарних знань, сприянні його самоактуалізації в умовах професійної діяльності. 

Взаємозалежність мови і мислення

Цей принцип ґрунтується на врахуванні найважливішої функції мовлення в процесі спілкування - передавати думки - та зумовлює когнітивну методику навчання мови н мовлення в школі.

Мовлення вважають процесом матеріалізації думки, перетворення думки в слово. Оволодіння мовними засобами є необхідною умовою розвитку мислення та поступового ускладнення пізнавальної діяльності. На думку психолога М.Жинкіна, мовлення є каналом розвитку інтелекту, чим раніше людиною буде засвоєна мова, тим легше й повніше будуть засвоюватися знання. Мислення - ширше поняття, ніж мовлення, оскільки спирається не тільки на мову. Механізми мислення людей мають значний ступінь універсальності, незалежно від національності та соціальних чинників. Мовлення ж має національну й соціальну диференціацію, стилістично забарвлене, тобто варіативне.

Учені розрізняють внутрішнє і зовнішнє мовлення. Внутрішнє мовлення реалізується з великою швидкістю як мовне оформлення думки без її висловлювання усно або на письмі. Це може бути "мовлення мовчки "; внутрішнє програмування одиниць мовлення; власне внутрішнє мовлення (з використанням предметних, образних кодів). Зовнішнє мовлення - це процес мовленнєвої діяльності: кодування (говоріння, письмо); декодування (аудіювання, читання). Діяльність, спрямовану на створення відповідних зв'язних висловлювань (текстів), називають мисленнєво-мовленнєвою.

Тому успішне формування вмінь і навичок мовленнєвої діяльності на уроках української мови залежить від урахування вчителем особливостей мислення учнів, від правильного добору методів, прийомів, засобів навчання, моделювання таких навчальних ситуацій, що спонукають до спостережень, бажання висловити свої думки, дібрати вагомі аргументи тощо.

Зв’язок вивчення мови з мовленнє-вою діяльністю

Найбільш реальною на сучасному етапі, життєво-необхідною і можливою є модель навчання рідної мови, що має на меті розвиток мовленнєвої діяльності школярів у взаємозв’язку чотирьох її видів – слухання (аудіювання), читання, говоріння й письма.

Систематичність

передбачає дотримання логічних зв’язків навчального матеріалу. За такої умови він засвоюється в більшому об’ємі і забезпечує економію часу.

Гуманітаризація

покликана формувати в учнів цілісну картину світу, духовність, культуру особистості. Вона також передбачає глибоке вивчення національної історії, народних традицій, культури українського народу та їх сприйняття й усвідомлення.

Екстралінгвістичний

відображає виховний і розвивальний характер словникової роботи. Засвоєння нових слів повинно впливати на формування особистості учня, його світогляду й моральних якостей. Цей принцип вимагає систематичної роботи над словом на всіх уроках мови. Словникова робота повинна збагачувати ерудицію учнів, виховувати в них інтерес до слова, до мови, формувати національну свідомість. Він відображає також загально-дидактичні вимоги систематичності й доступності навчання, розвитку інтересу до знань, зв'язку навчання з життям, що конкретизуються в таких методичних рекомендаціях:

□ робота над збагаченням мовлення учнів повинна бути систематичною й органічно включатися в зміст і структуру кожного уроку;

□ під час відбору слів для активного засвоєння і прийомів словникової роботи варто враховувати вік учнів та рівень їхнього мовленнєвого розвитку;

□ необхідно усією системою роботи підтримувати й розвивати інтерес учнів до нових слів, їх семантики й етимології;

□ словникова робота повинна розвивати в учнів потребу в спілкуванні українською мовою, забезпечувати усвідомлення важливості поповнення свого лексичного запасу й необхідності досконало володіти мовою.

Вивчення морфо-логії на синтак-сичній основі

Послідовність

передбачає безперервний перехід від нижчого до вищого ступеня викладання та учіння.

Єдність націона-льного і загаль-нолюдського передбачає національну спрямованість: навчання рідною мовою; формування національної свідомості, прищеплення любові до рідної землі, свого етносу, шанобливого ставлення до його культурної спадщини, національно-етнічної обрядовості інших народів, що населяють країну.

Функціональний

виражається в дотриманні функціонально-стилістичного аспекту розвитку мовлення учнів. Цей принцип вимагає доцільного вибору слів залежно від їх стилістичного забарвлення, мети їх використання в мовленні, стилю висловлювання.

Зв’язок навчання пунктуації і вираз ного читання

Наступність і перспективність

Цей принцип ліг в основу неперервної мовної освіти в

Україні й орієнтує «на використання набутих раніше (опорних) знань і навичок під час вивчення мови на всіх етапах мовної освіти, встановлення зв’язку нового матеріалу з

попереднім і підготовку до сприймання окремих тем курсу, орієнтацію учнів на перспективу навчання мови в наступних етапах мовної освіти».

Розвивальний характер навчання

В процесі навчан­ня учні засвоюють знання, на основі чого в них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні та фізичні якості, виробляється відповідне ставлення до процесу навчання. Водночас відбувається й розвиток особистості, її пізнавальних сил — мислення, пам'яті, уваги, уяви, мовлення та ін. 

Міжпредметного та внутріпредметного зв’язку

Зіставлення звуків і букв

Зв’язок теорії з практикою передбачає:

– показувати зв’язок розвитку науки і практичних потреб особистості;

– використовувати оточуючу дійсність як джерело знань і як сферу застосування теорії;

– використовувати зв’язок школи і виробництва;

– доцільно використовувати проблемно-пошукові і дослідницькі завдання;

– поєднувати розумову діяльність з практичною;

– розвивати та переносити успіхи учнів з одного виду діяльності на інші;

– використовувати зв’язок навчання з життям як стимул для самоосвіти.

Співтворчість передбачає сумісну роботу вчителя і учня.

Зв’язок навчання двох (кількох ) мов

Лексико-синтак-сичний

Наочність

Принцип, суть якого полягає в необхідності залучення різних органів відчуття до процесу сприймання і аналізу навчальної інформації.

Протягом онтогенезу (індивідуального розвитку) послідовно розвиваються три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і абстрактно-теоретичне (понятійне). У процесі навчання всі види мислення розвиваються у тісній взаємодії. Поняттєве мислення неможливе без наочного.

Індивідуалізація та диференціація

Цей принцип вимагає врахування у навчальному процесі індивідуальних особливостей кожного учня і забезпечення на цій основі підвищення якості навчальної діяльності, а також створення оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб’єкта навчальної діяльності (саморозвитку).

Нормативно-стилістичний

Структурно-се-мантичний

Доступність

Передбачає підбір методів і засобів навчання, відповідно до рівня розумового, морального і фізичного розвитку учнів без інтелектуальних та фізичних перевантажень учнів. Але цей принцип не означає, що зміст навчального матеріалу повинен бути спрощеним, елементарним. Навчальні завдання повинні перевищувати рівень пізнавальних можливостей учнів, спонукати їх до напруження пізнавальних сил, подолання посильних труднощів. За цієї умови навчання буде „вести за собою розвиток“.

Оптимізація

Даний принцип обґрунтований у працях Ю. К. Бабанського. Він вимагає "із ряду можливих варіантів навчального процесу вибрати такий, який за даних умов забезпечить максимально можливу ефективність розв'язання завдань освіти, виховання і розвитку школярів при раціональних затратах часу і зусиль учителів і учнів"

Історичний

Структурно-сло-вотворчий

Зв’язок навчання з вихованням

Принцип зв'язку виховання з навчанням відображає важливу закономірність освіти й розвитку особистості. Реформи освіти в Україні спрямовані на всебічний розвиток особистості, виховання поваги до прав і свобод людини. Закон України про освіту зобов'язує кожного педагога "особистим прикладом затверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працьовитості, поміркованості, інших чеснот". Єдність виховання і навчання - провідна ідея Державної національної програми "Освіта" .

Взаємозалежність усного і писемного мовлення

Вибір усної або писемної форми мовлення залежить насамперед від умов, мети, характеру спілкування, кількості учасників. У навчальному процесі учні паралельно розвивають уміння й навички слухання, говоріння, читання й письма. Це зумовлено тим, що всі види мовленнєвої діяльності характеризуються цілеспрямованістю й складаються з кількох послідовних фаз (орієнтування, планування, реалізації та контролю). Відповідно до цих фаз і здійснюється окрема мовленнєва дія, зумовлена мовленнєвою ситуацією, наприклад, необхідністю відповісти на запитання, спонукати до дії, написати листа тощо. Кожна мовленнєва дія містить етап підготовки висловлювання (усвідомлення мотивів, мети спілкування, прогнозування результатів), структурування висловлювання (відбір мовних одиниць, розташування їх у певному порядку на основі оперативної мовленнєвої пам'яті), перехід до зовнішнього мовлення (звукове або графічне оформлення висловлювання). Про ефективність мовленнєвої дії свідчить його сприйняття та реакція на висловлювання (зворотний зв'язок).

Крім спільного, усне й писемне мовлення має свої особливості. Так, усна форма мовлення використовує такі засоби, як звуки, наголос, паузи, підвищення або зниження тону, темп мовлення, тембр голосу тощо. Особливої ваги під час усного спілкування набувають невербальні засоби (жести, міміка, постава). Писемне мовлення потребує розвитку умінь правильно використовувати графічні знаки письма, розбірливо записувати, передавати особливості інтонації за допомогою розділових знаків. Між усним і писемним мовленням існує міцний зв'язок (уміння сприймати інтонацію впливає на уміння ставити розділові знаки: перелічувальна інтонація - кома, підвищення голосу, пауза, логічний наголос - тире та ін.).

Дитина, як відомо, починає засвоювати мовлення в усній формі. Під час усного спілкування можливе швидке реагування на певні порушення й помилки та виправлення їх. Учасники спілкування використовують невербальні засоби для посилення впливу. Засвоєні уміння й навички усного мовлення є підґрунтям писемної вправності. Тому серед принципів мовленнєвої підготовки учнів виділяють випереджаючий розвиток усного мовлення.

Парадигматичний

передбачає ознайомлення учнів з лексичною парадигмою, що об'єднує тематичні групи, синонімічні й антонімічні ряди. Вивчення нових слів необхідно проводити з урахуванням їх системних зв'язків. Це забезпечує усвідомлене засвоєння словникового складу мови. Тому цей принцип є найбільш продуктивним у породженні мовлення.

Інтонаційний