37 В чому виявляється специфіка педагогічної діяльності? Які компоненти виділяють в психологічній структурі діяльності вчителя?

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер. У цілісному педагогічному процесі учитель вирішує два завдання - адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов'язана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична - з розвитком його особистості і творчої індивідуальності. виділяють наступні компоненти: мотиваційний (усвідомлення своїх потреб, інтересів, вимог суспільства, колективу); орієнтаційний(усвідомлення цілей, реалізація яких забезпечить розв’язання певного завдання, осмислення і оцінка умов, за яких відбуватимуться майбутні дії, актуалізація досвіду, пов’язаного в минулому з виконанням завдань і вимог подібного характеру); вольовий (мобілізація сил у відповідності з умовами праці та завданням. Самоконтроль, самонавіювання в процесі досягнення цілей); оцінний (оцінка співвідношення власних можливостей, рівня домагань та ступеня досягнення певного результату).     

38 Визначте основні шляхи реалізації принципу зв’язку навчання з життям.

 Основні шляхи реалізації принципу зв’язку навчання з життям педагоги вбачають у: - опорі на життєвий досвід учнів, використанні прикладів з навколишнього життя, спостережень учнів; - розкритті значення теоретичних знань для практичної діяльності людини; - розкритті практичної обумовленості історичного розвитку науки; - залученні учнів до практичної діяльності з метою набуття вмінь застосовувати знання на практиці. У сучасній дидактиці принцип зв’язку навчання з життям іноді називають принципом практичної спрямованості підготовки школярів. До напрямів реалізації цього принципу в навчанні інформатики, які застосовувалися впродовж усієї історії розвитку шкільної фізичної освіти, видатний методист О. Сергеєв відносить: - внесення до змісту підручників з інформатики матеріалу, що розкривав би значущість фізичних, математичних знань для розвитку техніки та технологій; - розробку дидактичних засобів для формування в учнів практичних умінь: задачі з виробничо-технічним змістом, винахідницькі задачі, експериментальні задачі з конструювання технічних об’єктів тощо.

39 Відомо. Що основне в розвитку навчально-виховного колективу – його поступове переведення з об’єкта в суб’єкт виховання. Визначте і охарактеризуйте основні етапи такого переведення.Учнівський колектив як суб'єкт виховного процесу. Коли йдеться про колектив як суб'єкт виховного процесу, то говорять про виховний рівень соц.-технічного розвитку групи людей, які мають соціальну суспільно-значущу мету, діяльність, що веде до цієї мети, органи управління, міжособистісні стосунки та відповідальність за результат своєї діяльност. Колективну властиві ознаки, які вирізняють його серед інших груп. За Макаренком: - спільність і суспільна значущість мети, - єдність дій, - відносини відповідальної залежності (керівництва і підлеглих), - вихованець повинен вміти  і наказувати і підкорятися, - психологічний клімат (зал. настрій, який створює емоціональний комфорт для всіх), - дисципліна.Сучасні ознаки: - моральна спрямованість діяльності, - організаційна єдність, - психологічна єдність, - здатність до самоуправління, - групова готовність, - групова єдність.Учнівський колектив має певну структуру. Всі учні школи складають – загально шкільний колектив, вчителі – педагогічний. Говорячи про виховний мають на увазі первинний колектив – клас. (Гуртки, спортивні команди – тимчасові колективи). У класах формуються найбільш тривалі та стійкі стосунки між учнями, між учнями і вчителями, відносини з ін. класами. Класи мають свої органи самоврядування. у класі складаються мікро групи з 3-7 чол., об'єднані спільними симпатіями, інтересами. Завдання вихователя – уміло спрямовувати вузько групові інтереси на загальну користь. Це  сприятиме формуванню цілісного первинного колективу.

40 Визначте основні вимоги принципу науковості навчання.

Принцип науковості вимагає, щоб знання, якими оволодівають учні, відображували досягнення сучасної науки та методи наукових досліджень. Учні повинні засвоювати достовірні факти, явища, процеси, розуміти сутність науково обґрунтованих законів, особливості розвитку Й становлення певних наукових відкриттів у їх історичному аспекті, бачити перспективи нових наукових пошуків. Важливо залучати учнів до самостійних досліджень, навчити оволодівати доступними методами дослідницької роботи. Все це має сприяти формуванню наукового світогляду вихованців. Із принципу науковості випливають такі вимоги:- ознайомлювати з історією винаходів;

- об'єктивно висвітлювати наукові факти, поняття, теорії;

- ознайомлювати з новими досягненнями;

- показувати перспективи розвитку науки;

- озброювати учнів методами науки;

- коригувати знання, здобуті самостійно за допомогою засобів масової інформації;

- пояснювати значення теорії для практики;

- розкривати внутрішні зв'язки і відношення, причиново-наслідкові зв'язки в процесах і явищах.

41 В чому полягає специфіка сімейного виховання? Охарактеризуйте стилі сімейних відносин

Сімейне виховання — своєрідний і специфічний процес. Його специфіка полягає в наступних основних характеристиках:

1) сприяння здійсненню нерозривного зв'язку поколінь, їхнього минулого, сучасного і майбутнього, морально-духовній єдності членів сім’ї як близьких людей і як представників суспільства;

2) здатність сімейного виховання на відміну від суспільного непомітно (мимоволі), але дуже дієво за допомогою унікального механізму функціонування сімейних зв'язків і інстинкту формувати в дітей людські почуття до своїх батьків, дідуся, бабусі, членів сім’ї і через них до всіх інших людей, свого народу, усього людства;

3) наявність природної теплоти любові і сердечності в сімейному спілкуванні і відносинах, що служить могутнім фундаментом для морально-емоційного виховання дітей;

4) неперевершеність сімейного виховання за своїм емоційним характером;

5) безперервність, тривалість і різноманіття виховного впливу на дітей людей різної статі і віку, професійних інтересів, життєвого досвіду і людських цінностей;

6) виконання ролі споконвічної (вихідної) ланки в процесі виховання;

7) можливість глибокого і систематичного практичного вивчення й врахування індивідуальності дитини;

8) відкритість виховного процесу в сім’ї на відміну від подібного процесу в навчальних закладах;

9) неформальність процесу виховання в сім’ї, заснованого на позитивних традиціях родоводу, сімейних традиціях, звичаях, звичках, вдачах, укладі життя;

10) можливість сприятливої сім’ї як виховного колективу виконувати роль організуючого "центра", що направляє на дітей усі виховні впливи, засоби і сили;

11) наявність визначеної стихійності і суб'єктивності батьків і інших членів сім’ї стосовно дітей;

12) можливість зменшення негативного впливу несприятливого середовища для виховання дитини, його повноцінного розвитку і виховання. 41.2 Стиль сімейного виховання. Як правило, сам стиль визначає в сім'ї систему виховання. Своєрідність поєднання батьками у ставленні до дитини соціальних сподівань (очікувань) вимог і контролюючих санкцій у психології прийнято визначати як стиль сімейного виховання. За цією ознакою виділяються п'ять стилів або тактик виховання в сім'ї:Авторитарний виховний стиль має в основі тактику диктату, яка проявляється в систематичному пригнічуванні одними членами сім'ї (переважно дорослими) ініціативи й почуття власної гідності в інших її членів. Безоглядна авторитарність батьків, яка супроводиться систематичним ігноруванням інтересів і ставлення дитини, позбавленням її права голосу при вирішуванні питань, які мають до неї безпосереднє відношення, жорсткий наказ, примус і сваволя батьків — усе це гарантія серйозних невдач у формуванні особистості дитини. Батьки, які надають перевагу таким видам впливу на дитину, як наказ і насильство, неодмінно стикаються з супротивом дити-ни, яка відповідає на тиск, примус і погрози контрзаходами: спалахами агресивності, грубості, брехнею, лицемірством, а іноді й відвертою ненавистю. І навіть, якщо опір дитини зломлено, то разом із ним ламаються й такі цінні якості особистості, як самостійність, ініціативність, віра у власні сили й можливості, почуття власної гідності, на які за означених умов просто не може бути запиту, а значить і неможливим є їхній розвиток. 41.3 Демократичний стиль сімейних стосунків (тактика співробітництва) в основі має опосередкованість міжособистісних стосунків у сім'ї спільними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й моральними цінностями. Розуміння співробітництва як тактики виховання не зводиться лише до орієнтації батьків на допомогу й підтримку дітей у їхніх окремих справах (навчання, ускладнення у взаємодії з оточенням, набуття трудових чи спортивних навичок) та участь дітей у домашній праці (посильні прибирання, походи за покупками, доглядання молодших дітей), хоч це і суттєвий бік спільної діяльності дітей та дорослих. Така тактика передбачає взаєморозуміння й взаємоповагу дорослих і дітей, встановлення між ними паритетних, партнерських взаємин, які базуються насамперед на співучасті, тобто емоційно дієвому включенні у справи іншої людини, на співчутті, співпереживанні й активній допомозі їй. Формування здатності до такої співучасті, відповідальності за наслідки власної активності дитини для люблячих і поважаючих її батьків є спеціальним завданням сімейного співробітництва.

Ліберальний стиль (тактика невтручання) передбачає систему міжособистісних відносин у сім'ї, яка будується на визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих і дітей. Найчастіше такий тип взаємовідносин має за основу пасивність батьків як ви-хователів, що ухиляються від активного позитивного втручання у життя й долю дитини, надаючи перевагу комфортному співіснуванню з ними, яке не потребує душевних витрат. За таких умов дитина найчастіше стає індивідуалістом, емоційно байдужим до проблем інших, для якого сім'я як емоційний магніт є фікцією, а проблеми життя й переживання рідних просто не існують. 41.4Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові) передбачає систему відносин, за яких батьки, забезпечуючи власною працею задоволення всіх потреб дитини, відгороджують її від будь-яких турбот, зусиль і життєвих складнощів, приймаючи їх на себе. За таких умов штучного дистанціювання від зусиль і відповідальності дитина виростає млявою й байдужою до всього, що не стосується її особистісних інтересів. У неї відсутні самостійність та ініціатива, власний досвід долання труднощів. Вона так і залишається некомпетентною й безпорадною у розв'язуванні питань, що стосуються безпосереднього задоволення її потреб, а тим більше загальних проблем сім'ї. Інтегральним підсумком такої тактики сімейного виховання є інфантилізм дітей, їхнє прагнення уникати відповідальних рішень і видів активності, які потребують від людини мобілізації фізичних і особистісних зусиль. В її свідомості міцно вкорінюється егоцентрична домінанта, формулою якої виступає така установка у ставленні до людей, що її оточують: егоїст кожен, хто не ставить за мету своєї активності задоволення моїх потреб