1.2. Увага - механізм доступу у Свідомість

Основні функції уваги: забезпечення відбору входження в організм інформації відповідно до його актуальних потреб. Забезпечення виборчої й тривалої зосередженості психічної активності на одному об'єкті або виді діяльності Активізація потрібних і гальмування непотрібних у цей момент психічних процесів. У вітчизняній психології розроблена теорія уваги як функції внутрішнього контролю за відповідністю розумових дій програмам їхнього виконання[6](о). Теорії уваги

У психології можна виділити шість основних підходів , що пояснюють феномен уваги . Кожен з них вважає головною якусь одну сторону в складному комплексі психічної діяльності людини, але поки жодна із цих гіпотез не одержала загального визнання. Можливо, що щирі механізми уваги або є формою інтеграцією нижче описаних процесів, або обумовлені іншими причинами. Перший, емоційний, підхід до розуміння уваги пропагував Т. Рибо, що вважав, що увага завжди пов'язане з емоціями й викликається ними. Рибо вважав, що інтенсивність і тривалість довільної уваги обумовлено характеристиками тих емоцій, які викликаються об'єктом уваги. Такий погляд на увагу досить правомірний, тому що емоція - є реакція організму на ймовірність задоволення актуальної потреби, і увага організму в першу чергу приковується саме до таких об'єктів. Когнітивні психологи вважають, що необхідна постановка й серйозне обговорення цієї проблеми на більше широкій базі даних і твердій методологічній підставі, рішення комплексу теоретичних питань, недоступних прямій експериментальній розробці [2](д) . На думку Ю. Б. Дормашева ,основна перешкода, з якою зіштовхнулася психологія уваги протягом всієї історії свого розвитку, полягає в тім, що дослідники ніяк не могли прийти до єдиної думки щодо первинного ефекту або продукту уваги [9](о). Другий підхід висували вчені И. Герберт і У. Гамильтон , які вважали, що більше інтенсивні подання придушують менш інтенсивні, витісняючи їх в область підсвідомого, а те, що залишається у свідомості й залучає нашу увагу. Третій підхід полягає в тім, що увага трактується як результат апперцепції, тобто життєвого досвіду індивіда. При цьому в нервовій системі (можливо на рівні таламуса) відбувається із вступник інформації, виходячи з потреб, знань і життєвого досвіду людини. Четвертий підхід розвивав грузинський учений Д.Н. Узнадзе , що з, що установка внутрішньо виражає стан уваги. Процес виділення певного образа під впливом установки із усього різноманіття навколишніх об'єктів, Узнадзе називав "об'єктивізацією". П'ятий підхід наголошує на руховий аспект процесу уваги. Справа в тому, що в основі мимовільної уваги лежить орієнтовний рефлекс - поворот організму до нового джерела роздратування й настроювання аналізаторів на нього. Ці явища відбуваються при активній участі м'язів, тому увага можна трактувати як особливим образом організоване рухове пристосування до навколишнього середовища. Шостий підхід походить із фізіологічного подання про увагу, як складно організованому вогнищі порушення в корі більших півкуль, що придушує активність сусідніх ділянок мозку. У цей час фізіологи думають, що така гіпотеза занадто примітивно трактує процес уваги, тому що при КУ дуже часто задіються не тільки окремі ділянки кори, а весь мозок у цілому. До синтетичних подань про природу уваги можна віднести концепцію уваги П.Я. Гальперина , що складає з наступних положень:1.Увага - є один з моментів орієнтовно-дослідницької діяльності людини. 2. Головна функція уваги - контроль над змістом дії або психічного образа. 3. Увага не має самостійного результату і є обслуговуючим процесом. Як самостійний акт увага виділяється тільки тоді, коли дія стає розумовою і скороченою. Розвиток такого контролю (управління) поліпшує результативність будь-якої діяльності і її планомірне формування (концепція поетапного формування розумових дій, дозволяє перебороти деякі дефекти уваги, наприклад неуважність[9](о.). У залежності від того, де перебуває об'єкт уваги - у зовнішньому світі або в суб'єктивному світі людини - виділяються увагу зовнішню й внутрішню. У ході навчання, виховання, діяльності й спілкування в людини розвиваються властивості уваги і його види, утворяться відносно стійкі їхні сполучення - індивідуально-типологічні особливості уваги, обумовлені також типом системи нервової. Увага значною мірою визначається индивидуально - типологическими особливостями особистості, пов'язаними з типом нервової системи й темпераменту. Аналізуючи концепцію надлишкового научіння з позиції потоку,складається враження, що сучасна концепція научіння досить співзвучна з теорією потоку М. Чиксенміхаі ,в якій розглядається навичка ,як дія, сформована шляхом повторення і доведення до автоматизму,в основі якої лежить "закон ефекту" Э. Торндайка. Відповідно до цього закону ймовірність відтворення форми поводження зростає, якщо раніше таке поводження приводило до корисного результату. [1](о.) Але глибокого аналізу цього стану не було зроблено, як у теорії потокового стану свідомості. Соціалогічна теорія контролю. Соціологія теж відзначила зв‘язок внутрішнього управляння увагою , як двигун у житті організованої людини в соціумі. Уолтер Реклесс, відштовхнувшись від теорії диференційованої асоціації, зацікавився,чому у районах із високим рівнем злочинності зустрічаємо молодих людей, які все-таки не стали на хибний шлях. На його думку, це стається через те, що вони виробили в собі власний позитивний образ, який допомагав їм відрізнитися від кримінального оточення. Справжньою ж причиною злочинної поведінки є брак внутрішнього контролю індивіда, а також пильного соціального контролю . Тому можна зробити висновок про те, що внутрішнє управління відображенням дійсностіу свідомості є потужним важелем управління соціумо [6](о.). Довільна увага обумовлена постановкою свідомої мети - мимовільне представлено орієнтовним рефлексом, що виникає при впливі несподіваних і нових подразників. В когнітивній психології у міру розвитку операціонально - технічної сторони діяльності - у зв'язку з її автоматизацією й переходом дій в операції , а також у результаті змін мотивації (наприклад, зрушення мотиву на мету) можлива поява післядовільної уваги. Як затверджує Н.Ф. Добринін , у зазначеному випадку зберігається відповідність спрямованості діяльності свідомо прийнятим цілям, але її виконання вже не вимагає спеціальних розумових (вольових) зусиль і обмежено в часі лише виснаженням ресурсів організму. При цьому знімається психічна напруга й зберігається свідома цілеспрямованість уваги, відповідність спрямованості діяльності прийнятим цілям, але її виконання вже не вимагає спеціальних розумових зусиль і обмежено в часі лише стомленням і виснаженням ресурсів організму. Післядовільна увага - це активне, цілеспрямоване зосередження свідомості, не потребуючих вольових зусиль внаслідок високого ентузіазму до діяльності. На думку К.К. Платонова [38](о.) , післядовільна увага є вищою формою випадкової уваги (що співзвучно з теорією «потоку»). Робота так поглинає людину, що перерви в ній починають його дратувати, тому що доводиться по-новому втягуватися в процес. Вона виникає в тих ситуаціях, коли мішень діяльності зберігається, але відпадає необхідність у вольовому зусиллі. Післядовільна увага також має цілеспрямований характер, але не є настільки стомлюючим, як довільна, вона також при наявності чіткої спрямованості свідомості - істотно знижує вольову напругу. Це яскраво проявляється на екзаменаційних співбесідах: після важкого початку наступний розвиток відповіді студента йде як би по інерції.Тому питання культури мимовільної уваги, удосконалювання довільної й післядовільної уваги повинні бути на самому першому місті в роботі над собою, бо тільки тоді у студентів може з'явитися потреба в їхньому розвитку. А останнє буде практично мало результативним, якщо не стане предметом напруженого й інтенсивного зосередження( глибока концентрація уваги на стимульному полі у «потоці»).