история
.docxВиникнення Галицько-Волинського князівства
Спочатку Галицьке та Волинське князівства існували окремо одне від одного. Засновником Галицької династії став Ростислав – нащадок Ярослава Мудрого. Він передав владу в Перемишлі, Звенигороді та Теребовлі своїм синам – Рюрику, Володарю та Василькові. Отже, галицькі землі існували всередині князівства автономно. 1141 р. – об’єднання Галицького князівства за Володимирка Володаровича (1141-1153 рр.). Найвищого розквіту і могутності Галицьке князівство досягло за часів правління Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.). 1199 р. – Об`єднання Галицького та Волинського князівств в єдину державу Романом Мстиславичем. Галицько-Волинське князівство стало безпосереднім спадкоємцем політичних і культурних традицій Київської Русі.
Роман Мстиславич
Роман Мстиславич (1199 - 1205 рр.) проявив себе як видатний полководець. У 1202 р. він заволодів Києвом, об`єднавши під своєю владою всю Південно-Західну Русь. Йому належить ідея проекту «Доброго порядку» на Русі, яким передбачалися заходи, що перешкоджали подальшому дробленню князівств, однак цей проект не був реалізований. У 1205 р. Роман Мстиславич загинув в бою під містом Завихвіст, що знаходилося на території Польщі.
Данило Галицький
Після смерті засновника Галицько-Волинського князівства влада довгі роки переходила від одного правителя до іншого. Нарешті князівський престол зайняв син Романа Мстиславича – Данило Романович (1238 - 1264 рр.). Він розбудував князівство, звів багато міст і фортець, серед них Львів (1257 р.) і Холм.
У 1238 р. – битва під Дорогичином (завдав поразки рицарям-хрестоносцям).
У 1245 р. в битві під Ярославом розгромив об’єднане військо угрів та поляків.
У 1253 р. Данило Галицький прийняв корону від Папи Римського. Головну мету життя князь вбачав у визволенні Руської землі від монголо-татарських загарбників (вдала воєнна кампанія проти монгольського хана Куремси і невдала боротьба з ханом Бурундаєм).
Галицько-Волинське князівство за наступників Данила Романовича
Лев Данилович (1264 - 1301 рр.) значно розширив свої володіння, приєднавши до князівства Люблінську землю і частину Закарпаття. У Володимирі у цей час правив Володимир Васильович, у Луцьку – Мстислав Данилович. Юрій І Львович (1301 - 1308 рр.) встановив окрему Галицьку митрополію (1303 р.), яка сприяла захисту політичної незалежності. Втратив завойовані Левом Землі Закарпаття та Люблінську землю. Його називали «королем Русі». Лев ІІ та Андрій (1308 - 1323 рр.). В 1323 р. вони обидва померли не залишивши нащадків. Так припинилася династія Романовичів. В 1325 р. бояри запросили на престол польського князя Юрія ІІ Болеслава. В 1340 р. він помер (отруєний боярами за прихильність до католицької віри і намагання її поширювати в державі), і на цьому закінчився період існування Галицько-Волинського князівства.
Боротьба проти монголо-татарських завойовників
У 1206 р. монгольський хан Темучін, прийнявший ім`я Чінгізхан, розпочав завойовницькі походи. 1223 р. – битва на річці Калка. Русько-половецькі війська зазнали нищівної поразки. 1237 - 1238 рр. – монголо-татари під керівництвом хана Батия спустошили Північно-Східну Русь. 1239 р. – захоплення Чернігова та Переяслава. 1240 р. – захоплення Києва. Після розгрому Києва головні сили Батия рушили на Володимир і Галич. У 1242 р. війська Батия припинили загарбницький похід на захід і повернули до пониззя Волги. Тут Батий заснував державу — Золоту Орду із столицею Сарай-Бату (біля сучасної Астрахані). Руські землі потрапили у залежність від нової держави – Золотої Орди.
Залежність від Золотої Орди виявлялася у таких формах:
1. Видача ярликів (грамот) на князювання. Князь, який претендував на займання значного князівського столу, мусив підтвердити це право отриманням від хана Золотої Орди або його представника особливого символу, так званого ярлика (грамоти), який потрібно було викупити та вислужити. 2. Сплата данини. Збиралося 14 видів даней та повинностей. Населення завойованих земель знаходилося під наглядом представників хана – баскаків. Вони збирали податки, вели облік населення і т. ін. 3. Забезпечення монгольської армії рекрутами.
Культурні досягнення
У культурному житті Галицько-Волинської землі велику роль відіграли церковні установи. При церковних установах існували школи. Значною була літописна спадщина: Христомопольський апостол ХІІ ст., Бучацьке Євангеліє ХІІ-ХІІІ ст., Літопис Галицької землі, «Повість про осліплення Василька», увійшла до «Повісті временних літ». Також високого рівня розвитку в той час досягли архітектура та іконопис.
Передумови створення Галицько-Волинської держави.
Після смерті Ярослава Мудрого влада на Волині часто переходила з рук в руки. Окрему князівську династію на Волині започаткував внук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі протягом 1136-1142 і 1146-1154 рр. Він, а пізніше його син Мстислав Ізяславич, спиралися на свої волинські володіння, ведучи боротьбу за утвердження на київському престолі. Боротьба за зміцнення Волинського князівства була нелегкою, і воно в окремі періоди своєї історії перетворювалось у своєрідну федерацію менших удільних князівств. Князі, які нерідко намагалися вести самостійну політику, були в Луцьку, Пересопниці, Дорогичині, а в окремі періоди - також у Бузьку, Червені та інших містах. Після смерті в 1170 р. Мстислава Ізяславича Волинь була поділена між його синами: Роман став князювати у Володимирі, Володимир у Бересті, Святослав у Червені, Всеволод у Белзі. Лише наполегливою об'єднавчою політикою Романа Мстиславича було забезпечено єдність Волинської землі.
На відміну на Прикарпатті вже в 1084 р. утворилися три князівства, в яких панували брати Ростиславичі, правнуки Ярослава Мудрого. Найстарший брат Рюрик Ростиславич володарював у Перемишльському князівстві, куди входили землі над Сяном і Верхнім Дністром приблизно до р. Стрий. Василькові Ростиславичу належало Теребовельське князівство, що включало Поділля, Буковину, східну частину Українських Карпат. На північ від Теребовельського князівства лежало Звенигородське. Воно припало третьому братові, Володареві, який після смерті Рюрика став князем і у Перемишлі. Син Володаря Володимир (якого літопис називає Володимирком) об'єднав Перемишльську, Теребо-вельську, Звенигородську землі у складі одного князівства. У 1144 р. він зробив своїм столичним містом Галич над Дністром. Лише у Звенигородському князівстві деякий час правив його племінник Іван Ростиславич (Іван Берладник).