50. Проаналізуйте передумови формування та основні положення теорії комунікативної дії ю. Габермаса.

Якщо теорія соціальної дії розвиває й конкретизує теорію індустріального суспільства, то теорія комунікативної дії Ю. Хабермаса (нар. 1929) виконує таку саму роль стосовно соціальної концепції К. Маркса. Ю. Хабермас, щоправда, вважає, що соціальний розвиток не можна вивести з економічної сфери, як і для становлення людини і її виділення з навколишнього світу недостатньо праці. Необхідні ще мова й комунікація.

Ю. Хабермас формулює чотири принципи, що відбивають основні стадії розвитку комунікацій: споріднення – становище індивіда в соціальній системі детермінується статтю і віком; родовідна лінія – становище індивіда детермінується статусом сім'ї; політична служба – становище індивіда детермінується спільними угодами, пов'язаними з авторитетом правителя; формальне право – становище індивіда детермінується індивідуальними перевагами відповідно до закону.

У племінному суспільстві домінує система споріднення. У ньому немає інституціоналізованих структур влади, політики й економіки. Значним фактором, що поєднує людей у соціальний організм, була мова. Саме в ній Ю. Хабермас вбачає основи комунікативної раціональності й комунікативної дії.

Поступово з'являються інші типи раціональності – пізнавальний і інструментальний розум, що формують світ економічних і політичних інститутів. На наступному етапі виступають уперед економічні інститути, при пізньому капіталізмі – держава.

Еволюція людського мислення, за Ю. Хабермасом, проходить п'ять стадій: міфопоетичну, космологічну, релігійну, метафізичну й сучасну. Тим самим Ю. Хабермас ускладнює схему О. Конта, де представлені три останні стадії. Ю. Хабермас виділяє чотири індивідуальних типи соціальної дії:

1. Стратегічна дія – керована егоїстичними цілями, при досягненні яких береться до уваги вплив хоча б ще одного індивіда, розглядуваного як засіб або перешкода.

2. Нормативна дія – досягнення взаємовигідних цілей з допомогою підпорядкування нормам.

3. Драматургічна дія – з метою «уявлення самого себе» і створення публічного іміджу.

4. Комунікативна дія – метою цього типу є вільна угода учасників для досягнення спільних результатів у певній ситуації.

51.Розкрийте основні ідеї та напрями феноменологічної соціології.

Феноменологічна соціологія – це різновид розуміє соціології, прихильники якої характеризують суспільство як явище, яке було створено і постійно відтворюється в духовному взаємодії індивідів. Феноменологічна філософія була заснована Едмундом Гуссерлем. Займаючись розвитком радикальних концепцій, він хотів створити таку філософію, яка зверталася б до витоком нашого досвіду і знання. Він вважав, що наукове знання все більше віддаляється від реальності, і що подібний зв’язок може відновити феноменологія. Через 50 років аргумент Гуссерля був використаний ще кількома соціологами і спрямований на усунення усталеної соціальної теорії, особливо проти структурного функціоналізму, який вважався відірваним від соціального життя і досвіду.

Поява феноменологічної соціології в літературних джерелах дуже часто пов’язується з протистоянням позитивізму, натуралізму, структурного функціоналізму з емпіризмом. В деякій мірі це вірно. І все ж для того, щоб з’явилася феноменологічна соціологія, були й інші важливі причини, частина яких перебувала в логіці розвитку всієї соціологічної науки. Одна з головних причин – необхідність у вивченні соціального світу як повсякденного, так званого повсякденного, світу індивіда. При цьому тут є зважаючи індивід, який вміє відчувати, переживати і прагнути досягти чого-небудь. Виходячи з цього, соціальний світ, будучи об’єктом соціологічного дослідження, перетворювався на світ суб’єктивного досвіду, іншими словами, феноменальний світ. Тепер соціальний світ – це життєвий світ людей, дії яких мають суб’єктивний сенс і повністю залежать від тих об’єктів, який на них впливають. Ось такий життєвий світ і повинна була вивчати феноменологічна соціологія.

Сучасна феноменологія в соціології, а зокрема її прихильники, керуються тим, що навколишній (зовнішній) світ людей є результатом їх творіння свідомості. Не заперечуючи існування об’єктивного світу, соціологи вважають, що він стає важливим для людей лише тоді, коли вони дійсного його сприймають, а також тоді, коли він з об’єктивного зовнішнього перетворюється для людей у внутрішній суб’єктивний. При цьому індивіди сприймають не стільки сам світ, як його явища, т.е феномени. Феноменологічна соціологія в такому випадку носить одну головну задачу – з’ясувати, зрозуміти і пізнати, як люди впорядковують (структурують) явища сприйманого світу в своїй свідомості, а потім втілюють свої знання світу в повсякденне життя. Щоб зручніше було вирішувати таке завдання, поряд з феноменологічної соціологією застосовується соціологія знання. Таким чином, феноменологічна соціологія цікавиться не стільки об’єктивним світом соціальних процесів і явищ, скільки тим, як світ і численні структури сприймають звичайні люди в своєму повсякденному житті. Саме тому можна впевнено говорити про те, що прихильники цього напряму ставлять перед собою наступну мету – осмислити і зрозуміти світ у його духовному бутті.