Виробничі можливості інженерно-аеродромної частини за добу з підготовки земляних робіт

Вид робіт	Умови				Об’єм робіт
	Густота лісу	cередня відстань між деревами, м при товщині дерев
		до 24 см	24-32 см	>32 см
Розчищення ділянки, га: від лісу м’яких порід від лісу твердих порід від підліску і кущів	Густий Середньої густоти Рідкий Густий Середньої густоти Рідкий Густий Середньої густоти Рідкий	3,5 4,5 6,0 3,5 4,5 6,0 - - - - - -	4,5 5,5 8,0 4,5 5,5 8,0 2,0 2,5 3,5 - - -	5,5 7,0 11,0 5,6 7,0 11,0 - - - - - -	4,7 7,7 15,4 3,3 5,4 11,0 16,0 21,2 26,4 - - -
Прибирання каміння, тис.м3	-	-	-	-	2,5
Розробка і переміщення грунту, тис.м3	-	-	-	-	11,5(15,0)
Планувальні роботи, га в 1 слід					306

Час будівництва аеродрому (діб) визначають за формулою

t _буд = max (3.18)

де r – ритм роботи під час поточно-швидкістного будівництва.

Приклад. Розрахувати час будівництва польового аеродрому (R = 4 км; L = 2,6 км; В = 90 м; S_л.п = 40,2 га; S_р.г = 11 га) на ділянці з морфометричним показником рельєфу і_сер.ч = 12% і К_х = 1,10, визначеними за топографічною картою масштабу 1:50000. На ділянках необхідно вирубати 4 га кущів середньої густини в смугах повітряних підходів і прибрати 1 тис.м³ каміння з летовища.

Дано: ∆N = 1; n_пл = 5; r = 0,1 доби.

Розв’язання.

1. Об’єм земляних робіт обраховуємо за формулами (3.9) і (3.10).

Показники із врахуванням узагальнення рельєфу:

К_х = 1,10 + 0,05 = 1,15;

К_заг = 12^1,261,15^3,80 = 38,9;

V_зем = 10^-4 4²2,6  90  38,9 = 14,6 тис.м³.

2. Площа планувальних робіт за формулою (3.14):

S_пл = 40,25 + 113 = 234 га в 1 слід.

3. Час виконання підготовчих, земляних і планувальних робіт обчислюємо за формулами (3.20) – (3.22):

t_підг = 4 / 21,21 + 1 / 2,51 = 0,59 доби < 14,6 / 11,51 = 1,26 доби,

тому

t_зем = 0,59 + (14,6 – 0,5911,51) / 15,01 = 1,11 доби;

t_пл = 234 /(3601) = 0,65 доби.

4. Час будівництва аеродрому знаходимо за формулою (3.18):

t_буд = max = 1,31 доби  1,3 доби.

4. Розробка схеми охорони і оборони польового аеродрому

Наземна оборона аеродрому організовується з метою чинити опір раптовому нападу сухопутних військ і повітряних десантів противника.

Наземна оборона аеродрому залежно від обставин має виконувати такі задачі:

- забезпечувати безперебійну бойову діяльність авіаційної частини до підходу резервів, для чого належить утримувати противника на достатній віддалі від літаків, летовища і інших об’єктів;

- вигравати час виводу авіаційної частини з-під удару;

- знищувати диверсійні групи противника;

- чинити опір нападу повітряних десантів, знищуючи живу силу і техніку противника на землі і в повітрі.

Силами авіаційної і авіаційно-технічної частин неможливо створити суцільну кругову оборону по всьому периметру аеродрому. У зв’язку з цим бойовий порядок наземної оборони польового аеродрому в цілому може включати такі основні елементи:

- систему пунктів опору, які є основою оборони; пункти опору прикривають летовище, зони розосередження, місця розташування частин;

- рухомий резерв, який розташовується, як правило, в районі командного пункту начальника оборони;

- вогневі позиції зенітно-ракетних установок, артилерійських засобів;

- систему командних пунктів, наглядових постів і патрулів у районі аеродрому.

Опорні пункти являють собою підготовлені (в інженерному відношенні) ділянки місцевості. Їх розмішують на вигідних звичайних рубежах. Місце для опорного пункту вибирають з хорошим оглядом, щоб забезпечувати обстріл місцевості спереду.

Інженерне улаштування місцевості виконують з такою метою:

- забезпечити найкращі умови для використання всіх видів зброї та свободу маневру;

- затримати просування танків і піхоти противника;

- скрити від противника розміщення своїх бойових порядків;

- забезпечити найкращий захист від різних засобів ураження.

Інженерне улаштування місцевості – це зведення польових захисних споруд, улаштування загороджень, виконання інших робіт.

Польові захисні споруди устатковують для забезпечення ведення вогню, нагляду, керування боєм, закритого сполучення вздовж фронту і в глибині, захисту особового складу від різних засобів ураження.

На інженерно устаткованій місцевості для пункту опору необхідно мати траншею, хід сполучення і командний пункт командира.

Траншея і хід сполучення являють собою вузький довгий рів. Головне призначення траншеї – служити вогневою позицією стрілецьким підрозділам. Ходи сполучення мають забезпечувати закрите сполучення. Траншеї і ходи сполучення зменшують радіус зони ураження під час ядерного вибуху в 1,5 – 2 рази порівняно з розташованим на відкритій місцевості.

Устаткування траншеї визначається її тактичним призначенням і має відповідати складу стрілецького підрозділу, озброєнню і бойовим порядкам.

Для забезпечення ведення вогню із стрілецької зброї траншея має бути устаткована примкнутими і винесеними нішами для стрільців, площадками і окопами для кулеметів та іншої зброї. Для створення системи суцільного флангового і перехресного вогню, для захисту від поздовжнього прострілу вогнем противника і підвищення захисту від ядерної зброї траншеї риють криволінійного, уступного або ламаного креслення в плані.

При механізованому ритті траншей прямі ділянки (фаси) роблять довжиною 20 – 25 м, а при ручному ритті – 15 – 20 м.

Кут між фасами має бути 90 – 120^о . Залежно від виду і стану ґрунту, наявності часу на відриття траншеї (ходи сполучення) риють різного профілю:

- для стрільби лежачи і для руху повзком – з глибиною рову 60 см (ширина фасу по верху – 90 см, по низу – 40 – 45 см);

- для стрільби стоячи на дні рову і руху зігнувшись – з глибиною рову 110 см (ширина фасу відповідно 100 і 60 см);

- для повного профілю і руху у весь ріст з глибиною рову 150 см (ширина фасу відповідно 100 – 110 см і 40 – 50 см).

Ходи сполучення риють такого самого профілю, що й траншеї. Основні (магістральні) ходи сполучення, призначені для інтенсивного руху людей, доставки боєприпасів, евакуації поранених, риють шириною по дну 70 см і більше та глибиною не менше 150 см. Інші ходи сполучення риють шириною по дну 40 – 50 см. На найбільш важливих у тактичному відношенні ділянках у ходах сполучення улаштовують чарунки (ніші) для стрільців і площадки для вогневих засобів.

Розбивка траншеї (ходу сполучення) полягає у позначенні на місцевості кутів повороту траншеї (при ритті вручну) кілками чи напрямку руху машин (при механізованому ритті) віхами.

Трасування полягає у позначенні на землі усіх меж бороною. Риття траншеї (ходу сполучення) необхідно виконувати в такій послідовності:

- зняти трав’янистий шар землі з протрасованої ділянки траншеї і віднести за межі тильного траверсу;

- вирити чарунки (ніші) для стрільців і ділянки рову, які примикають до площадок , на повну глибину, а інші ділянки рову – на глибину 60 см, викидаючи грунт вперед для утворення бруствера; під час риття необхідно слідкувати, щоб укоси виїмок не були прямими і мали крутизну, щоб недопустити осипання і обвалів;

- закріпити внутрішню крутизну бруствера держаком;

- зрівняти і замаскувати бруствер;

- вирити рів траншеї на повну глибину, викидаючи грунт у бік тильного траверсу, зрівняти грунт і замаскувати тильний траверс.

Простіша споруда відкритого типу для нагляду складається із чарунки (ніші) і укриття у вигляді ніші, воно забезпечує зручний нагляд і захист наглядача від засобів ураження.

Кожний пункт опору по можливості устатковують збірною кулеметною спорудою із залізобетону, що дозволяє вести ефективний вогонь із укриття в декількох секторах обстрілу.

Якщо взводний пункт опору розміщений на танко-небезпечному напрямку, то перед ним на відстані до 200 м будують протитанкове і протипіхотне загородження (мінні поля, завали, дротове огородження і т.д.). Частіше використовують загорожі вибухового типу (фугаси і мінні поля).

Особливу увагу при організації захисту приділяють системі вогню. Під системою вогню розуміють організований вогонь кулеметів, автоматів і карабінів, посилений вогнем артилерії. Система вогню має забезпечити можливість ведення флангового і перехресного вогню всіма засобами перед фронтом опорних пунктів і в проміжках між ними, а в цілому по можливості забезпечити кругову оборону. Крім того, система вогню повинна створювати масивну дію над літною смугою для протидії повітряним (посадочним або парашутним) десантам противника безпосередньо на летовищі аеродрому. Перед фронтом пункту опору на глибину до 1000 м створюється зона суцільного вогню.

Під час створення системи вогню кожному взводу вказують розміри смуги вогню з границею справа і зліва. Границю вказують за місцевими предметами двома точками (від себе в бік противника). Смуги вогню на стиках з’єднаних пунктів опору мають перекривати одна одну.

Відстань між пунктами опору для оборони аеродрому може бути до 1500 м; проміжки між опорними пунктами прикривають вогнем, наприклад, кулеметів. У місцях таких проміжків передбачають протитанкове і протипіхотне загородження. Прикриття проміжків посилюється також вогнем крупнокаліберних зенітних кулеметів, які завчасно видвигають на підготовлені вогневі позиції (запасні позиції), і вогнем зенітної артилерії, діючої на своїх основних чи запасних вогневих позиціях. Пункти опору мають бути замасковані від наземного і повітряного огляду противника.

Взводний опорний пункт (ВОП) (рис. 4.1) наземної оборони устатковують на віддалі до 1000 – 1500 м від оборонних об’єктів. Кількість ВОП залежить від характеру місцевості, взаємного розташування об’єктів; наявності сил і засобів, призначених для оборони об’єкта з однією розташованою на аеродромі ескадрильєю (50 осіб); весь особовий склад, виділений для наземної оборони аеродрому, формується у взводи чисельністю 25 осіб кожний.

Взводний пункт опору займає по фронту 300 – 500 м, між ними проміжки 1500 м, які знаходяться під неперервним візуальним оглядом, прострілюються вогнем з флангів і з глибини та прикриті загородженнями. На флангах ВОП підготовляють позицію для кулеметів. Враховуючи віддалення зон розосередження на аеродромах від центра ЗПС на 2 – 2,5 км і віддалення ВОП на 1 – 1,5 км від зон розосередження, при відстані між ВОП 1,5 км потрібно створити 6 – 10 ВОП.

Для зручності керування наземною обороною аеродрому (рис. 4.2) вся територія поділяється на сектори оборони.

Рис. 4.1.Взводний опорний пункт:

- вузол інженерних загороджень;

- протитанкове мінне поле;

- протипіхотне мінне поле;

- малопомітні дротові сітки;

- командно - спостережний пункт;

- сигнал відкриття вогню.

Кількість секторів оборони і їхні розміри визначають за умовами місцевості. За центр наземної оборони аеродрому беруть центр ЗПС. Розташування секторів наземної оборони визначають розміщенням зон розосередження і основних об’єктів, що примикають до них. На аеродромі базування одного авіаполка необхідно створювати 3 – 4 сектори наземної оборони. Із врахуванням значної кількості на аеродромі об’єктів, які підлягають обороні, віддалення їх один від одного на відстань у декілька кілометрів обмежене кількістю сил і засобів наземної оборони.

Р ис. 4.2. Схема оборони аеродрому

Віддалені від ЗПС об’єкти (дальній і ближній привідні радіомаяки, склади боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів та ін.) обороняють пооб’єктно.

Основою оборони таких об’єктів є окопи, підготовлені для кругової оборони і з’єднані ходами сполучення в поєднанні з інженерними загородженнями і мінними полями. Особовий склад об’єктів і караулів має бути навчений веденню активних бойових дій не тільки по фронту, а й в оточенні.

В цілому успіху оборони аеродрому досягають вмілим інженерним устаткуванням пунктів опору, їхнім маскуванням, чіткою організацією системи вогню, витримкою, стійкістю і наполегливістю особового складу під час відсічі атак противника і підтримки взаємодії з іншими частинами.

Для попередження диверсій і раптового нападу на аеродромі організується надійна цілодобова охорона, якій належить:

- забезпечити надійну охорону об’єктів авіаційної й авіаційно-технічної частин;

- забезпечити заняття оборонних позицій особовим складом згідно з планом оборони;

- не допускати на аеродром сторонніх осіб;

- попереджувати і ліквідовувати пожежі;

- забезпечити підтримку високої військової дисципліни серед особового складу гарнізону.

Охорону аеродрому здійснюють згідно з вимогами Статуту гарнізонної і караульної служб.

Основними об’єктами охорони аеродрому є: авіаційна техніка (літаки, вертольоти), місця роботи і відпочинку особового складу, склади, пункти управління, вузол зв’язку і транспортні засоби.

Оскільки основні об’єкти, що підлягають охороні, розміщені розосереджено, то для їхньої охорони необхідні значні сили і засоби.

Охорону об’єктів аеродрому здійснюють караули, чергові підрозділи авіаційної та авіаційно-технічної частин, внутрішній наряд частин і підрозділів. Кількість караулів, постів і чергових підрозділів визначають за багатьма факторами, основними з яких є: кількість і важливість об’єктів, що підлягають охороні, їхні розміри і характер місцевості, на якій вони розташовані. Для посилення охорони окремих об’єктів і аеродрому в цілому, особливо в нічний час і в умовах поганої видимості, призначають патрулі. Для несення служби патрульними розробляють декілька графіків, які виключають одноманітність руху патрульних у часі. На маршрутах руху передбачають засоби зв’язку.

Інженерне забезпечення охорони аеродрому може включати в себе устаткування огороджень навколо важливих об’єктів:

- аеродрому в цілому;

- місць стоянок літаків і вертольотів;

- складів паливо-мастильних матеріалів і боєприпасів;

- пунктів управління і зв’язку;

- парків наземних засобів забезпечення.

Для охорони можуть бути споруджені караульні пости і вишки, а також караульні приміщення, контрольно-перепускні пункти.

Пости охоронних об’єктів, як правило, обладнані оборонними спорудами, що допомагає караулу не тільки ефективно здійснювати охорону, але й у випадку необхідності брати участь в обороні аеродрому.

Необхідно передбачити устаткування:

 огороджень з колючого дроту в два ряди по всьому периметру аеродрому;

 огородження з колючого дроту по периметру зон розосередження, складів авіаційного пального, боєприпасів і авіаційно-технічного майна, ділянок розміщення засобів зв’язку і радіотехнічного забезпечення;

 постів з охорони літаків із спостережними вишками;

 взводних пунктів опору і окремих вогневих позицій;

 споруд для укриття особового складу, техніки і пунктів управління;

 інженерних загороджень.

Устаткування аеродромів інженерними спорудами охорони і оборони здійснюється двочергово:

перша черга:

- будівництво і устаткування об’єктів охорони;

- будівництво і устаткування взводних пунктів опору і запасних позицій;

- будівництво укриття для особового складу, техніки і матеріальних засобів;

друга черга:

- доустаткування взводних пунктів опору;

- устаткування інженерних загороджень;

- проведення маскувальних заходів силами і засобами частин, що базуються на аеродромі (табл. 4.1).

Таблиця 4.1