Рекомендована література
Боровська О. До питання про національні та інтернаціональні терміни в українській спортивній терміносистемі !ї Молода спортивна наука України. Вип.5.-Л., 2001.-Т.1.-С.23-24.
ііоровська О. Національні витоки української термінології з фізичної культури та спорту Л Молода спортивна наука України. Вип.6 - Л.. 2002.- Т. ІС.8-10.
Василенко К. Лексика українського народно-сценічною танцю.- 3-є вид - К.: Мистецтво, 1996. 496 с.: іл.
Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, рсд. В.Т. Бусел.- К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001- 1440 с.
Лазаро Э., Теймозу Р. Капоэйра.- Орел: И11БИ, 2002.- 224 с.
Нишияма X., Браун Р. Каратэ.- X.: Рубикон, 1994.- 234 с.
ГІанько ТІ., Кочан І.М., Маток І.П. Українське тсрмінознавство-Л.: Світ, 1994.-214 с.
Пилат В. Бойовий Гопак.- Л.: Галицька видавнича спілка.
-336 с.
Wzchowanic fizycznc// Sikolajunaka.- Warszawa, 1933.-602 s.
5. Ритуал та морально-етичні основи українського рукопашу гопак
Розглядаючи бонові системи Сходу і Заходу, можемо побачити в них своєрідний комплекс дій, що виконується перед початком тренувального або змагального дійства. Цей комплекс не спрямований на ураження супротивника і, як здається, зовні не має якогось тренувального чи бойового ефекту. Такі комплекси прийнято називати ритуальними. 1
Ритуал (від латинського гкиаІі$-обрядовий):
сукупність і встановлений порядок обрядових дій при и иконанні якого-небудь релігійного акту;
вироблений звичаєм чи встановлений порядок здійснення чого- небудь, церемоніал;
біологічний - стандартна, сигнальна поведінкова дія, що використовується тваринами для спілкування один з одним.
Яскравим прикладом ритуалу в бойових мистецтвах є ритуал, що застосовується в українському рукопаш і гопак.
Зауважимо, що згадки про окремі елементи ритуалу маємо з часів сивоїдйвншга.
Одним з таких елементів було шикування воїнів у бойові порядки. Починаючи з описів часів Київської Русі і прослідковуючи бойові традиції українців з часів козаччини, зауважуємо, що перед боєм полководець виступав наперед воїв і вів з ними розмову, метою якої було піднести бойовий дух і показати, що отаман їх не зрадив і готовий іти у бій поперед лих.
Па розуміння того, що не кожному з воїв судилося поверігутнея додому, існував звичай перед боєм одягати чисту одежу і обов'язково помолитися Богу. Таким чином, воїн вступав у бій підготовленим ідо ран, і до смерті.
Варто зазначити, що смерть у давні часи не вважалася чимось надзвичайним і безумовно трагічним. Вона була буденною річчю у свідомості вояка. А ось втрата свободи, честі, навпаки, була явищем ганебним. ,,Мертві сорому не мають”, „Помирай, а товариша виручай,” - кажуть українські приказки. Особливо яскраво це проявляється у давніх віруваннях українців. Смерть у них трактується лише як перехід до іншого, більш праведного житгя, що підтверджують сен іеиції, збережені у приказках: „Двічі не вмирати”, ,Дк вмирати, то
з піснею”. Останнє було реальною практикою, що викликала здивування представників інших народів, які ставали свідками того, як. ідучи в бій. наші предки співали, як на святі.
Історик Прокопій, описуючи бій між ромеями і русичами, зазначав: „Смерть була увінчана піснею. Русичі (українці), йдучи на бій, співали, і вмирали вони, не маючи жодного страху. Вони вважали себе богами боги і після смерті живуть”. Очевидно, саме віра була джерелом їх надлюдської енергії.
Від давнього риту алу збереглося вітання між вояками та їхніми провідниками, звернення до Бога з молитвою.
Ритуал Шику ванн н
Перед проведенням тренування тренер (у давнину воєначальник, князь, отаман) вишиковує учнів у лаву. Цс дає можливість оглянути їх загальний фізичний стан, готовність до тренування, та відповідно налаштувати їх па тренувальний чи змагальний процес: перевести з хаотичної групи на односпрямований колектив, де відчувається плече товариша, побратима.
Подавши команду до загальної уваги „Позір" та до загального вирівнювання лави „На правого рівняйсь”, тренер подає команду „Струнко”, після якої учні стають у стійку готовності „Свічка” з підтягнутими до стегон руками, повернутими до тіла долонями та відведеними назад ліктями (рис. 5.1). Така стійка вимагає певної фізичної концентрації і завдяки витяіуваншо тіла вверх, розправлянню плечей та переносу центру ваги тіла на носки дає відчуття фізичної міцності. Умовно кажучи, учень ніби „виростає”, що відповідно дас і певний психологічний ріст.
Затим тренер урочисто проголошує: „Слава Україні!”, налаштовуючи учнів на те,
що мста тренування вища за їх фізичний вишкіл, вона спрямована на благо всієї кровноснорідненої з ними спільноти. Опісля тренер схиляється у ві танні і стає струнко.
Ї послідовності: 1- прикласти праву руку до
серця (рис. 5.2); 2 - відступ лівої ноги на півкроку назад, від чого тулуб нахиляється вперед, а вага тіла переноситься на праву ногу; одночасно розгинаючи повернуту долонею назовні руку до ноги вниз, схилити вперед тулуб з нахилом голови вперед (рис. 5.3); 3 - приставити ліву ногу Рис. 5.2 іїітания: рука до правої з одночасним випрямленням до серця тулуба; праву руку повернути назад і
притиснути до тіла (повернутися у вихідне положення) (рис. 5.1). Ліва рука під час усіх рухіи залишається притиснута вздовж тіла. Учні після вітання вчителя вшановують пам'ять загиблих за Україну привітанії ям-відповіддю „Героям Слава!' і схиляються у вітанні.
Перед початком будь-якої справи у нашому народі прийнято звертатися з молитвою до Бога, щоб мати благословення, підтримку не тільки людських, але й надлюдських сил, оскільки воїну для здобуття перемоги (перемога - понад можливість, через людську силу) іноді доводиться здійснювати, здавалося б, неможливе. Тому доцільно вже у процесі тренування використовувати молитву як психічне налаштування набій.
Тренер віддає команду „Молитва”. Рис. 5.3. Вітання: уклін Учні виставляють ліву ногу вперед і
вклякають на коліно задньої ноги. Стуляють руки на рівні грудей і мовчки, про себе промовляють молитву. З приводу нього елементу ритуалу можна почути закиди, що для воїна не є характерним припадання на коліна під час молитви, тому молитва має виконуватися стоячи. З іншого боку лунають зауваження про тс, іцо у християнській традиції віруючі припадають на обидва коліна. На нашу думку, ні зауваження безпідставні, оскільки в українській традиції є характерним припадання чоловіків під час молитви на одне коліно, а жінок на два. Саме таку позицію можна побачиш і під час обряду благословення, і підчас цілування прапора. Традиція припадання чоловіків на одне коліно пов язана з носінням на боці шаблі, з якою практично не можливо стати на два коліна одночасно.
Пісня
У ритуалі можна використовувати виконання пісні.
По закінченні молитви тренер віддає команди «Встати» та «В коло». Учні змикають краї лави до тренера, ут ворюючи коло. Саме в колі, де кожен має можливість бачити один одного, де існує психологічне рівнонравсіво. і виконується ритуальна пісня.
У деяких секціях існує практика замість пісні використовувати спільне медитування сидячи або стоячи.
Традиція починати, супроводжувати і закінчувати будь-яку роботу піснею с притаманною нашому народу. Саме співучість українців відзначають як одну з характерних ментальних рис.
Окрім психологічного значення, виконання пісні мас вплив на розвиток суто фізичних характеристик, а саме: вміння правильно розподіляти енергію вдиху; видиху, у гримання повітря, фізіологічних - розвиток легень, діафрагми, м’язів живота, а також біохімічних - насичення м’язів, крові киснем під час інтенсивноого дихання (особливо глибокого, яке переважно використовується у співі). Це явище лежить в основі розроблених у наш час методик лікування співом.
Репертуар пісень може бути різноманітний, але краще вибирані пісні героїко-патріотичного змісту, які впливали б надушу і розум учня. Перед руханкою варю вибирати пісні жваві, ритмічні, мелодія яких налаштовує учнів на відповідний лад.
Посилює вищезазначені ефекти використання музичного супроводу пісень за допомогою технічних засобів.
По закінченні тренування також можна використовувати виконання пісні. Тренер шикує учнів у лаву та за командою „Стати в коло” утворює з ними одне коло, у якому виконується пісня.